Канікули на острові дурнів

В останні спекотливі дні літа в українському прокаті з’явилася картина режисерів та сценаристів Джона Френсіса Дейлі та Джонатана М. Голдштейна «Канікули»,  яка є ремейком однойменної комедійної стрічки 1983 року. Саме вона поклала початок цілій серії розважальних фільмів про вакації, які герої проводять там, куди їх заносить невпинна фантазія голлівудських сценаристів.

Персонажі останніх «Канікул», сімейство недолугого пілота  Расселла Гризвольда  (Ед Хелмс), подорожує через всю країну, щоб потрапити в найкращий тематичний парк США. Участь у картині Хелмса, який з фільму у  фільм грає милого, але тормознутого  недотепу, що через власну нерозважливість вічно потрапляє в скрутні ситуації, заздалегідь визначає її жанр і рівень: пустопорожня, позбавлена дотепного гумору комедія для тих, хто, подібно до славнозвісного Незнайка, прагне жити на Острові Дурнів. Тож герой «Канікул», посадивши дружину та двох синів у автомобіль, спеціально створений для таких, як він, безнадійних ідіотів, вирушає дорогами США, щоб смішити публіку тим, що сімейка, наприклад, викупається в канаві з лайном... Або розважати виглядом п’яної мамочки, яка стала  посміховиськом для сотень підлітків, зокрема й для власних синів. Що найбільше дратує в «Канікулах» тих, хто не хоче, щоб його подібним «гумором» опускали нижче плінтуса, так це грубий еротичний присмак пласких жартів, який може викликати дурне гоготіння лише в тих, хто застряг у пубертатному періоді. Мусолячи весь фільм генітальну тематику, його автори видають і власні психологічні комплекси, які не зникають від того, що тепер дозволено публічно говорити про пеніси та вагіни.

Зрозуміло, що пристойні видання такого роду фільми обходять мовчанкою. Але про що не варто мовчати — власне, для цього ми про цю «порнографію» й згадали, — так це про те, кому і чому вигідно отупляти нас (вікове обмеження цієї стрічки 16+) пласкими вульгарними скабрезностями? Звісно, такий жанр, як фарс, який експлуатує і еротичну тематику, завжди був присутнім у західній культурі. Але, по-перше, за час свого існування він набрав форм вишуканого мистецького акту, а по-друге, з самого початку був призначений для плебсу. Натомість у випадку «Канікул» маємо вульгарне примітивне видовище, яке претендує на своє місце в гламурному житті так званої еліти. А це свідчить про те, що світ давно перевернувся догори дригом, і те, чого раніше люди культури соромилися, нині стало предметом їхньої, просякнутої наскрізь грубою хтивістю, свідомості.

І як тут не згадати пісеньку із мультфільму про того ж таки Незнайка, що може слугувати епіграфом до подібного роду кінопродукту, який піпл із задоволенням хаває: «Остров развлечений нас каждый день, каждый час превращает в славненьких баранов и овец, мистер Спрутс который год без забот, без хлопот извлекает нашу здесь энергию сердец». От що мене особисто у всій цій історії цікавить, так це сам містер Спрутс. Хотів би я дізнатися хоча б ім’я того, хто так уміло у світових масштабах перетворює нас у тупих баранів та овець, все збільшуючи при тому власні й без того немалі статки і, головне, свій контроль над нашими задурманеними головами.