Мистецька українська осінь від Зої Скоропаденко: від Нью-Йорка до Токіо через Європу

Цієї осені українська художниця Зоя Скоропаденко провела дві виставки у різних куточках світу. У вересні в Нью-Йорку відбулася виставка «Blue boy&Red boy», де було представлено її спільну творчість з Клемом Чемберсом. А вже в листопаді у столиці Японії відкрилася виставка «Paris comes to Tokyo», де творчість українки поєдналася з картинами її японської колеги Кіни Сато.

Як Токіо їхало до Парижа

Ідея виставки «Paris comes to Tokyo» виникла пів року тому, коли Скоропаденко та її японська колега Кіна Сато оглядали виставку японського художника Юдзо Саекі в Токійському музеї.

Саекі помер від туберкульозу у 30 років але це не завадило йому залишити потужну мистецьку спадщину. Навіть коли він вже не міг ходити – він поїхав до Парижа малювати.

Ця історія надихнула Скоропаленко і Сато повторити цю подорож – через сто років після Саекі. Так Кіна Сато, на запрошення Скоропаденко, приїхала малювати Париж.

Художниці також відвідали село Овер-сюр-Уаз, останній прихисток Вінсента Ван Гога. Аби відзначити 133-річчя з дня смерті Митця, художниці відвідали його могилу та могилу його брата. Під час подорожі вшанували його пам’ять малюнками тих самих місць, які свого часу вразили Ван Гога – з того ж самого ракурсу, з якого малював ці місця він.

Результат цієї творчої подорожі з прихильністю зустріли  гості та мешканці столиці Японії. Це вже третя виставка, зорганізована Зоєю Скоропаденко у галереї Aiiima. Відтак українське мистецтво тут має своїх постійних шанувальників.

Зазвичай виставки, зорганізовані Зоєю Скоропаденко, відзначаються ще й тим, що на них, окрім картин наших сучасників, майже завжди присутні історичні картини чи малюнки відомих митців минулого, котрі перебувають у приватних колекціях, і звичайній людині побачити їх майже нереально. Відтак кожна виставка – це ще й потужна лекція з історії мистецтва, в якій відкриваються маловідомі для широкого загалу моменти.

Такою малознаною перлиною виставки в Токіо став малюнок класика американського кінематографа Джорджа Орсона Велса, колишнього мешканця Чикаго та творця культової стрічки «Громадянин Кейн». Це – портрет Цуґухару Фуджіта, французького художника японського походження.

Французько-японсько-українська дружба сто років тому

«Париж мав надзвичайне значення для японських художників, таких як Саекі Юдзо, Різабуро Умехара і Фуджіта, для них Париж став центром культурного обміну та художньої інспірації. Богемна атмосфера французької столиці на початку ХХ сторіччя слугувала сплавом, де ці художники могли взаємодіяти з західними художніми рухами, зберігаючи при цьому суть своєї японської спадщини. Для Саекі Юдзо Париж став трансформуючим простором, де він поглиблювався у західні техніки мистецтва, сприяючи унікальному злиттю, яке виявляється в його творах. Різабуро Умехара, натхненний багатою художньою сценою, інтегрував європейські техніки у традиційний японський живопис, створюючи гармонійний злет стилів. Фуджіта, визначна постать Паризької школи, не лише впроваджував японську естетику в європейське мистецтво, але також відігравав ключову роль у формуванні культурного діалогу між Японією та Францією сто років тому. Культурна взаємодія в Парижі дозволяла цим художникам перехрестити два світи, залишаючи тривалі сліди в японському мистецтві та внесок у глобальний діалог художнього вираження», – розповідає Зоя Скоропаденко.

В ті часи існував і зворотній напрямок мистецького натхнення: з Парижу – до Японії. Живучи в Парижі, Вінсент Ван Гог малював японські гравюри, оскільки був палким шанувальником японського мистецтва. Палкими японістами були П'єр Боннар, Ренуар.

До Паризької школи, однією зі зірок якої був Фуджіта, тоді належало і чимало українців. Власне, сам термін «Паризька школа» створив  французький критик Андре Варно, аби виокремити явище потужного сплаву закордонних митців, котрі приїхали в Париж з-за кордону від початку минулого сторіччя. Вся ця мистецька спільнота – а швидше навіть сукупність талантів, неймовірно різних, – спілкувалася між собою, і тим мала одне на одного значний вплив. В тому сплаві виникали нові течії, оформлювалися і поширювалися нові ідеї. Значний внесок у формування цього феномену вклали й українські митці. Власне, цієї осені твори українських представників Паризької школи Зоя Скоропаденко зустріла у провідних музеях світу.

Red Boy and Blue Boy in NYC - Зоя Скоропаденко та Клем Чемберс

Українські митці на виставках провідних світових музеїв

У величезних залах Лувру до листопада проходила надзвичайна виставка «Походження святкового образу: Ікони з Національного музею імені Богдана та Варвари Ханенків», розповідає Скоропаденко.

Кіна Сато та Зоя Скоропаденко

Музей сучасного мистецтва (MoMA) в Нью-Йорку  виділив не одну, а навіть дві галереї у своїй постійній колекції виставок для експозиції скарбів зі своїх сховищ мистецтва, створеного українськими митцями. Одна з галерей відзначає супрематичний геній Казимира Малевича, а інша гордо демонструє роботи Соні Делоне та Володимира Баранова-Россіне, представників Паризької школи.

В той же час у Нью-Йорку відбувалася виставка Скоропаденко та Клема Чемберса «Blue boy&Red boy».

«Серія зображає композицію, де знакові офіційні фігури «Синього хлопчика» Томаса Гейнсборо або «Червоного хлопчика» Томаса Лоуренса переосмислено очима внутрішньої дитини. Клем малював як дитина, а я вже домальовувала позаду пейзажі з історичними будинками. Згодом ми вирішили розширити цю серію до світового масштабу, де внутрішня дитина подорожує  найвідомішими містами світу: Париж, Нью-Йорк, Токіо… Тож наші «Синій та Червоний хлопчики» спробують допомогти глядачеві віднайти в собі внутрішню дитину радості, тендітності, грайливості, нового сприйняття світу – всього того, чого так бракує людям в наш час»,  – розповідає Зоя Скоропаденко.

Кілька картин з цієї серії було представлено і на виставці у Токіо в листопаді.

У березні в Берлінському музеї Боде пройшла виставка «Сучасне українське мистецтво в часи війни». Музей Альбертінум в Дрездені представив виставку «100 років українського мистецтва» до вересня, а в Талліні була організована виставка «Futuromarennia: Україна та авангард», на якій було представлено понад 100 творів мистецтва раннього ХХ століття з України. Ця захоплююча виставка включала живопис, малюнки, дизайни для книг і плакатів, костюми для театру та сценографію, а також історичні фотографії та відеоматеріали.

У швейцарському Сен-Ґаллені розпочалася перша в Європі виставка українського наївного мистецтва «Звір війни». Крім шести робіт Марії Примаченко, на виставці в Open Art Museum представлені і «старі майстри» українського наїву – Никифор, Панас Ярмоленко і його донька Якилина, Григорій Ксьонз, Ганна Шабатура, Софія і Ярина Гоменюк, Дмитро Перепелиця, Іван Лисенко та анонімні автори з Сум, Черкас, Полтави, Харкова.

Наступного року Королівська академія мистецтв у Лондоні проведе величезну виставку українського модернізму. Будемо сподіватися, ми теж зможемо її побачити очима Зої Скоропаденко.

Марина Олійник

Фото надані Зоєю Скоропаденко