Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Обережний сміх

«Як не стати порохом» — перша прем’єра сезону «Золотих воріт»
15 листопада, 17:30
ГОЛОВНІ РОЛІ У ВИСТАВІ ГРАЮТЬ АКТОРИ ІННА СКОРИНА-КАЛАБА ТА ДМИТРО ОЛІЙНИК. НАСТУПНИЙ ПОКАЗ ВІДБУДЕТЬСЯ 24 ЛИСТОПАДА / ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ «ЗОЛОТІ ВОРОТА»

Комедію угорського драматурга Дєрдя Шпіро поставив режисер Івано-Франківського  музично-драматичного театру Орест Пастух. Треба зазначити, що  художній керівник театру «Золоті ворота» Стас Жирков уже третій рік поспіль тримає слово і запрошує до співпраці молодих і перспективних режисерів. Герої сатиричної п’єси Шпіро заговорили з сильним галицьким акцентом та інтелігентно натякнули всім, що дія відбувається не в Шенгенській зоні, а зовсім-зовсім поруч...

За примхливою фантазією авторів спектаклю незаможна сім’я раптом опиняється в епіцентрі нечуваного щастя. Голова родини (Дмитро Олійник), який працює вантажником, несподівано для всіх виграє в лотерею суму з вісьмома нулями! Разом із дружиною (Інна Скорина-Калаба) він намагається уявити собі їхнє завтра з цією нереальною купою грошей, що, звісно ж, відкривають двері в інший світ. Можна нарешті купити телефон і телевізор... Хоча— ні. Що той телевізор? Можна купити віллу на березі теплого моря або навіть цілий острів!

Мрії героїв починають, мов ластівки, сновигати в хмарах. Однак щоразу після чергового карколомного віражу бажань героїв, мов параліч, охоплює страх. А раптом лотерейний квиток вкрадуть? А якщо не вкрадуть папірець, то неодмінно пограбують пізніше. Або надурять. Або шалені статки зіпсують дітей. Або їх просто вб’ють ті, хто точно знає, на що витратити їхні гроші. Ці «або» примножуються з шаленою швидкістю, щоб зрештою змусити героїв терміново вчитися оптимізму. Щоправда, безуспішно.

Дєрдь Шпіро (а за ним і театр створює) таку собі промовисту метафору посттоталітарного, пострадянського суспільства, що марить реформами і «підвищенням соціальних стандартів», але в глибині душі затято вважає: всі переміни тільки на гірше. Ось і у виставі поруч із подружжям існує у паралельній реальності покійний батько (Андрій Поліщук) — такий собі невгамовний привид якщо й не комунізму, то «розвиненого соціалізму», облудно чарівного часу, коли дешево коштувало все, а найдешевше — людське життя. Натомість у фіналі вистави на сцені з’являються двійко дітей-підлітків і сараною налітають на скупу вечерю... Пунктиром окреслюючи різні покоління однієї сім’ї, Орест Пастух іронізує — ми не наважуємося попрощатися з минулим і майже нічого не робимо, щоб наблизити майбутнє.

Чи не кожній комедії можна закинути брак позитивних героїв: мовляв, а як же волонтери, менеджери, підприємці, митці нового покоління, зрештою, ті, хто утримує оборону на східному кордоні держави? Хіба вони не щирі у своїх намірах переоблаштувати країну? Звісно ж, із будь-якого сумного правила є нечисленні винятки. Але «Як не стати порохом» претендує на формулювання потаємних фобій нинішньої переважної більшості. Раз по раз в глибині сцени прочиняються двері, за якими пітьма і рясний льодово-студений сніг (художник Марія Крутоголова). Ну, як ти втечеш у цю чорну дірку? Як переконаєш себе, що саме там, можливо, за найближчим заметом. тебе очікує краща доля?

Виснажений сумнівами, страхітливими картинами прийдешнього, обурений власною нерішучістю, остаточно зневірений у будь-яких перспективах, герой Дмитра Олійника вибігає з хати в неприязний холод і кричить прокльони сильним світу цього. Такий ніжний вибух гніву, що навіть не претендує на те, щоб бути почутим, мав би навернути на думку: ми не тих звинувачуємо у своїх бідах. І хоча частина провини, відверто кримінальної, лежить і на можновладцях, зрештою, в усіх своїх негараздах, породжених впертим небажанням дивитися правді у вічі, ми мали б винити самі себе. Принаймні, відчувати власну за них відповідальність.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати