По cлідах національного гімну

Українцям, які, мандруючи у західному напрямку, перетнуть кордон у Краківці, раджу, — побачивши скерований у правий бік дороговказ «Mіyny» (Млини), звернути на сільську дорогу. Вона приведе їх до особливого місця — каплиці-пантеону, присвяченої композитору, авторові українського гімну. Каплиця зведена над збереженою до сьогодні могилою священика-композитора Михайла Вербицького, розташованою неподалік церкви, у якій багато років він був настоятелем. Саме тоді й була написана музика до вірша наддніпрянця Павла Чубинського.

Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в родині священика в Явірнику Руському (село на південний захід від Перемишля). Згодом його батько переїхав до недалекого від Явірника села Улюч, отже, довгий час, доки не віднайдено його церковної метрики, вважали композитора уродженцем цього села, розташованого над берегом Сяну. У 1825 році, коли помер його батько, під свою опіку хлопця взяв перемишльський єпископ Іван Снігурський, один із ініціаторів українського національного відродження у Галичині. Майбутній композитор вчився у перемишльській гімназії та співав у заснованому в 1828 році кафедральному хорі. Саме тут почалося формування його музичних здiбностей, адже хор мав у своєму репертуарі як твори віденських класиків — Й. Гайдна та В. А. Моцарта, так і композиторів «золотої доби» української церковної музики — М. Березовського та Д. Бортнянського (зокрема, творчість останнього мала великий вплив на розвиток багатоголосого церковного співу в Галичині, в чому була немала заслуга й самого Вербицького).

Своїх зв’язків із музикою Михайло не поривав і тоді, коли у 1834 році почав навчатися в духовній семінарії у Львові, які, через численні перерви, тривали аж до 1850 року. Після завершення богословських студій та висвячення на священика, о. Михайло Вербицький служив по черзі на парафіях у Завадові та Залужжі-Стрілках біля Яворова, а в 1856 році став настоятелем Покровської церкви в Млинах.

Вже під час навчання у Львівській духовній семінарії, окрім творів суто церковних, у творчій палітрі М. Вербицького також з’являються і світські. Також створював музику до п’єс, які ставили українські театри у Перемишлі та Львові. Однак двері до безсмертної слави відкрилися перед композитором, коли в його руки потрапив вірш Павла Чубинського (мабуть, у 1862 році), що починався словами: «Ще не вмерла Україна».

Так, завдяки особливій спорідненості творчого таланту православного наддніпрянця і галичанина греко-католика виникла пісня, яка стала гімном нації, одним з основних завдань котрої, навіть і сьогодні, є здолання чорної спадщини розколу — замуровування тріщини, яка проходить майже через усі сфери українського життя (до речі, під час цьогорічних святкувань 60-річчя Акції «Вісла» у Перемишлі, організаторам заходу так і не вдалося, щоб праволаславні й греко-католики разом відслужили панахиду на Українському військовому цвинтарі, на якому спочивають галицькі й наддніпрянські учасники Визвольної боротьби 1917— 1921 років та партизани УПА).

За свідченням іншого українського композитора Анатолія Вахнянина, музика до вірша Павла Чубинського була створена вже в 1863 році, коли сам автор співав її на сходинах студентської організації «Громада» у Перемишлі. Перше публічне виконання майбутнього гімну відбулося 10 березня 1865 р., також у Перемишлі, під час першого на західноукраїнських землях Шевченківського концерту (композитор сам співав у хорі, яким диригував Анатолій Вахнянин). Пісня швидко здобувала популярність, зокрема, серед молоді, але автор музики не довго міг радіти її успіхам — о. Михайло Вербицький помер 7 грудня 1870 року.

Спочатку на могилі композитора, похованого неподалік млинівської церкви, був поставлений лише дубовий хрест. У 30-х роках, могилу старанням громадськості впорядковано та поставлено кам’яний пам’ятник у формі ліри, з прізвищем і роками життя композитора та написом «Піонерові української пісні — Громадянство» (окремий напис сповіщає, що зроблено це «Заходом Академічного хору «Бандурист» у Львові»).

Після Другої світової війни Млини розділили долю всього Перемишльського краю — українських мешканців села виселено, а їхнє місце зайняли польські переселенці з територій на схід від нового, проведеного по «лінії Керзона», польсько-радянського кордону. Пам’ятник на могилі композитора вцілів. Збереглася також і Покровська церква, побудована у XVIII, а може ще й у XVII столітті, ремонт якої в польських ЗМІ Підкарпатського регіону часто подається як приклад польсько-українського примирення.

Римсько-католицька млинівська громада, яка перейняла храм після виселення українців й ліквідації тутешньої греко-католицької парафії, вирішила, що не буде будувати новий костел, а відремонтує церкву — щоб зберегти безперервність традиції. Окрім ремонту самого будинку проведені були реставраційні роботи над іконописом, адже в церкві збереглися настінні розписи та старовинний іконостас. Саме іконостас, коли потрапив до рук реставратора ікон Маргарити Давидюк, став свого роду сенсацією. Виявилося, що частина ікон, намальованих у XVIII столітті, має ще старіші шари іконопису — з XVII, а деякі навіть з XVI століття.

Після зміни політичної системи у Польщі й здобуття Україною незалежності, Млини знов стали місцем вшанування пам’яті о. Михайла Вербицького, в цьому, окрім української громади Надсяння, брала участь громадськість Яворівського району Львівської області (до 1939 року село належало до Яворівського повіту). Ремонт пам’ятника на могилі було зроблено у 1995 році. В 2004 році, з ініціативи Львівської обласної державної адміністрації, науково-культурних, мистецьких об’єднань та товариств Галичини й за сприяння органів державної влади та місцевого самоврядування Підкарпатського воєводства на могилі композитора почалося споруджування запроектованої львівським архітектором Іваном Коваленком відкритої каплиці- пантеону, форма якої належить до традиційних сакральних споруд регіону. Його урочисте відкриття відбулося 12 квітня 2005 року за участi Президента України Віктора Ющенка. Дещо раніше, 27 лютого, з’явилося президентське розпорядження про святкування 140-ї річниці першого публічного виконання Національного гімну і 190 їрічниці з дня народження Михайла Вербицького — з метою сприяти вихованню у громадян патріотизму, поваги до історії та державних символів України.

Скористайтеся нагодою, щоб побувати на місці вічного спочинку композитора, вслухайтеся в голос дерев, які може й шуміли над його вухом, щоб почути «голос землі», яка народила музику української «вічної пісні». Відвідайте також церкву в Явірнику Руському, яка, хоч й побудована в 1882 році й не пам’ятає часів, коли відбувалося хрещення Михайла Вербицького, цікава тим, що у 30-х роках розписи на стiнах виконали в ній вихідці із Наддніпрянщини, офіцери Армії УНР — полковник Борис Палій-Неїло, ад’ютант Симона Петлюри, а згодом власник іконописної майстерні «Відродження» у Перемишлі та Павло Запоріжський. Ось так, ще й сьогодні, навіть у малому селі Надсяння, можна опинитися віч-на-віч із великою історією всієї України...