Про свою місію...

За кожним новим проєктом Оксани Ярославівни спостерігати не тільки цікаво, а й необхідно, адже вона є одним із найвпливовіших мистецьких амбасадорів України. «День» уже писав у №№ 200–201, про успіх у Єгипті українських митців на чолі з О. Линів в унікальному проєкті «Опера «Аїда» в Луксорі-2019», що відбувся open air біля підніжжя храму Хатшепсут за участю 150 музикантів — хорової капели «ДУМКА», симфонічного оркестру «INSO-Львів» і солістів із Кореї, Чехії, Іспанії, Німеччини та Болгарії. Також ми вже анонсували сенсаційну українську прем’єру опери Алли Загайкевич на лібрето Сергія Жадана в режисурі Ростислава Держипільського про трагічну долю Василя Вишиваного (Вільгельма Франца фон Габсбург-Лотаринзького) на сцені «Схід-Опера», диригенткою-постановником якої запрошена пані Линів. Вочевидь, це буде сучасна опера-сенсація, створена всеукраїнською зірковою командою Жадан — Загайкевич — Линів — Держипільський. Проте цікаво було б дізнатися і про західноєвропейські успіхи диригентки в році, що минає, й розпитати її про плани на 2020-й.

«ОРКЕСТР Є ЗАВЖДИ ЖИВИМ ІНСТРУМЕНТОМ У РУКАХ ДИРИГЕНТА»

— Оксано, у вас закінчується контракт з Грацем. Що далі? Підписання нового чи інші проєкти?

— До 2024 року мій календар уже повністю наповнений цікавими та престижними запрошеннями топових театрів Європи: Париж, Берлін, Лондон, Амстердам та ін. Заплановано дуже багато різних концертних програм із відомими колективами світу. Я завжди радію можливості подорожувати і знайомитися з різними країнами, знайомитися з новими успішними колективами та виконувати абсолютно різносторонній репертуар. Наразі це буде інтенсивна проєктна робота, що дає більше свободи бути в багатьох місцях майже одночасно.

— Який спосіб співпраці з відомими оркестрами і театрами нині, маючи за плечима досвід обох форм співпраці, зручніший, цікавіший і найбільш плідний?

— Найплідніша та найцікавіша співпраця в моєму розумінні — це співпраця з колективами високого рівня. Ґрунтовно, не має значення, скільки вона триватиме, протягом декількох днів — як концертний проект, місяців — як робота над оперною постановкою, або роки, за умови позиції головного диригента. Така співпраця у будь-якому разі стає дорогоцінним і надихаючим досвідом. Оркестр є завжди живим інструментом у руках диригента. Чим вищий його виконавський рівень, тим краще я можу втілити власні художні задуми та ідеї, сконцентруватися на творчому пошуку під час підготовки.

— Кажуть, вам надійшла цікава пропозиція поставити оперу «Летючий Голландець» Р. Вагнера. Кого бачите режисером-постановником?

— Справді, мені надійшло запрошення поставити 2021 року «Летючого Голландця» в одному з найбільш знакових та престижних театрів світу. Але щодо розголошення деталей, то я маю ще декілька місяців почекати до офіційного оголошення цієї новини на прес-конференції театру. Єдине, що можу вже сказати,  — це буде одне з найважливіших та найбільших випробувань у моїй професійній кар’єрі. Також очікується абсолютно зірковий склад виконавців. Пригадую, коли я 2017 року стала першою жінкою, яка диригувала в Іспанії творами Вагнера, це була постановка саме «Летючого Голландця» у Театро дель Лісеу в Барселоні. Мій успіх викликав різні реакції, це був справжній своєрідний виклик для країни з такими патріархальними звичаями, як Іспанія. Так, у Німеччині та Австрії зовсім інші підходи до постановок. Багато нового, можливо, навіть радикального.

— Як ви ставитесь до таких трендів? Наскільки важко чи легко працювати в таких проектах?

— Насправді, я вже звикла працювати з постановками в сучасному стилі. Більше того, я вже сама очікую від режисера-постановника його неординарні ідеї та задумки як певну інтригу. Тоді я починаю шукати, як я можу ще більше підсилити і розкрити музичний потенціал задуму. Можу сказати, що всі мої попередні кооперації в цьому сенсі були успішними, разом із режисером нам вдавалося створювати цілісний та оригінальний мистецький продукт. Звичайно, в такому стилі роботи потрібно завжди бути готовим сприймати іншу точку зору, але і вміти проводити дискусії, коли режисерська концепція відверто суперечить задуму композитора, або не передає суті музичної ідеї. Але в такому разі вкрай важливо вміти одразу запропонувати альтернативу і разом погодити спільне рішення. А коли ні, то критика просто не сприймається.

— Цього року у вас відбулося дев’ять прем’єр чи поновлень вистав. Про які ви хотіли би згадати, бо вони є особливими?

— Дійсно, цей рік видався дуже інтенсивним, я диригувала п’ять прем’єр та два поновлення, відбулося понад 20 різних концертних програм в Австрії, Німеччині, Франції, Швейцарії, Єгипті. Важко виділити окрему подію, всі були дійсно цікавими та в чомусь незабутніми.

У наступному сезоні хочеться особливо виокремити постановку опери «Пасажирка» Мечислава Вайнберга в Граці. Її написав заборонений у СРСР репресований композитор, великий друг Дмитра Шостаковича. Ця заборонена опера на сюжет польської письменниці Софії Посмиш, яка сама дивом вижила в концентраційному таборі, є продовженням важливих для мене останніми роками тем агресії, знищення людей, витоків репресій та нетерпимості, можливої протидії їм силою мистецтва. Для мене це складає символічну лінію, від концерту Пам’яті Йозефа Рота біля Руїни Бродівської синагоги, який відбувся 4 серпня як концерт-відкриття фестивалю LvivMozArt, де прозвучала Третя симфонія Кадіш Леонарда Бернстайна, до постановки «Пасажирки» і далі до проекту «Мир на Землі» в березні-квітні 2020 року в Граці, де прозвучить вражаючий твір «Вцілілий із Варшави» Арнольда Шенберга. Солісткою в останньому буде неймовірна акторка Сунні Мелез, яка і виконувала роль читця в знаковому концерті у Бродах.

«МІСТИЧНЕ ЧИСЛО «СІМ»

— Прокоментуйте, будь ласка, значення для вас особисто останнього проекту із Bayerische Staatsoper (Шостакович) і розкажіть про наступний — з Бартоком.

— Баварська національна опера стала знаковим театром у моїй кар’єрі. Взагалі, я ніколи і не мріяла колись ступити ногою в цю легендарну оркестрову яму, в якій диригували Карлос Кляйбер, Зубін Мета, Вольфранг Саваліш, Карл Бьом. Радію, що я не тільки отримала і використала шанс диригувати там, а ще він відкрив мені практично всі подальші перспективи. Вже коли я покидала Мюнхен заради посади головної диригентки опери Грацу 2017 року, мені прийшло запрошення продиригувати останні вистави «Леді Макбет» Дмитра Шостаковича. Це був неймовірний склад солістів, у головній ролі німецька оперна зірка Аня Кампе, із України — Анатолій Кочерга, Михайло Дідик. «Леді Макбет» — одна з найвідоміших опер ХХ століття — є дуже складною за партитурою. Перша редакція твору потрапила під особисту заборону Сталіна як «аморальний» твір. Саме в цій початковій редакції ця опера і звучала тоді в Мюнхені, це була надзвичайно сильна постановка.

ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОКСАНИ ЛИНІВ

Невдовзі після цих вистав «Леді Макбет» я отримала дзвінок особисто від інтенданта Баварської опери з запрошенням поставити 2020 року одноактну оперу Бели Бартока «Замок Герцога Синя Борода». Це дуже цікава робота, тому що це експериментальний твір ще дуже молодого автора, коли він перебував під впливом французьких символістів, зокрема Моріса Метерлінка, а також — психоаналітичних теорій Зигмунда Фройда. Тому «Замок герцога Синя Борода» — це не просто сім замкнених дверей замку, куди заборонено зазирати дружині герцога Синя Борода, а ще й, за Фройдом, потаємні куточки чоловічої душі, закриті від погляду жінки. Це й містичне число «сім», це і золоте січення, бо в нас буде троє позитивних за символікою дверей, а четверо негативних. За кожними дверима — певний світ з певним забарвленням, тому цікавим буде зіставлення кольорів і тональностей (звукових фарб). Радію і з нетерпінням чекаю на співпрацю в цій постановці з однією із найсильніших режисерок світу — англійкою Кеті Мітчел, яка відома своїми глибоко психологічними постановками. У парі з оперою в художньому концепті прозвучить останній симфонічний шедевр Бартока «Концерт для оркестру» зі сценічним оформленням у вигляді відеоінсталяцій. Це буде надзвичайно цікава постановка.

— Ви є невтомним пропагандистом музики сучасних українських композиторів, музичної класики чи композиторів, пов’язаних своєю творчістю з Україною, як Франц Ксавер Моцарт. Чи були прецеденти, коли після виконання якогось твору, наприклад В.Сильвестрова чи ще когось, той чи інший колектив/музична установа зацікавлювалися і брали цей твір у роботу вже зі своїми музикантами. І взагалі, що треба робити музикантам і державі, щоб українська музика, особливо сучасних композиторів, все ж таки звучала в престижних концертних залах Європи?

— Сама я часто беру в програму, але щоб інший колектив виконував з іншим диригентом. Конкретних випадків, коли іноземні колективи брали українські твори у свій репертуар, у моєму досвіді не було, але було багато випадків, коли музиканти різних оркестрів підходили, цікавилися іншими, камерними творами українського композитора, щоб уже виконувати у своєму сольному та камерному репертуарі. Щодо загальної державної стратегії, то це зазвичай тривалий процес інтеграції у світовий культурний простір. Але я вважаю, що наша держава вже почала активно працювати в цьому напрямку. Зокрема, створено Український інститут, який у цьому році просто блискуче провів десятки надзвичайно сильних проектів, власне у рамках Року культури Австрія — Україна-2019. У кількох із них я особисто брала участь разом із заснованим мною Молодіжним симфонічним оркестром України/YsOU. 9—10 вересня ми відкривали Ювілейний 205-й сезон у Музікферайні Грац, виконавши разом із Львівською державною хоровою капелою «Дударик» та українськими оперними зірками Кантату «Перший весняний день» Франца Ксавера Моцарта, австрійську прем’єру твору Kyrie Eleison сучасної української композиторки Богдани Фроляк та грандіозну Дев’яту симфонію Людвіга ван Бетховена. Загалом вся організація була продумана до найдрібніших деталей, програма вражала своєю різноманітністю. Ще ніколи Україна не була представлена у світі так масштабно та об’ємно, до того ж, в одній із країн-лідерів Європи. Я пишаюся таким успішним стартом, адже якщо вже перший рік Інституту був настільки успішним, то чого ми зможемо очікувати, коли інституція буде нараховувати десятиліття історії — як, наприклад, німецький Goethe Institut або англійський British Council...

«СТВОРЕННЯ СПІЛЬНОГО ТВОРЧОГО ПРОСТОРУ, ДЕ ВЖЕ НЕМАЄ РОЗДІЛЕННЯ НА МИТЦІВ ТА ГЛЯДАЧІВ»

— Оксано, розкажіть про свою роботу (вперше!) з одним із найкращих оркестрів світу — Staatskapelle Berlin. Ви виступали в новозбудованому з ініціативи Даніелея Баранбойма Barenboim-Said-Akademie. Що треба зробити, аби ініціювати в Україні побудову найсучаснішого концертного залу? Можливо, вийти з пропозицією до українських керманичів чи зібрати якусь раду інвесторів? Що ви думаєте з цього приводу? Ваш статус уже дозволяє робити і такі кроки, і такі проекти «на віки», як то кажуть, для прийдешніх поколінь.

— Неймовірно уявити, що цей колектив зараз святкує свій ювілейний 450-й сезон! Коли приходиш зранку на репетицію і розумієш, що цей колектив був створений у XVI столітті, що ним диригували ще Карл Еммануель Бах, Фелікс Мендельсон, Ріхард Вагнер, — це неповторне відчуття. В програмі концерту прозвучали «Зігфрід-ідилія» Ріхарда Вагнера, «Серенада для струнних» Валентина Сильвестрова та Перша «Класична» симфонія Сергія Прокоф’єва. Я була вражена не тільки технічною досконалістю оркестру, а й особливою людяністю, відкритістю та любов’ю до своєї професії всіх його учасників. Відчувалося, як кожен із музикантів горить своєю справою, через такий ентузіазм вдалося налагодити особливо тонку комунікацію з колективом, яка втілилася в надзвичайно інтенсивній, емоційній атмосфері концерту. Ми дуже тепло попрощалися і з нетерпінням очікуємо продовження співпраці під час поновлення опери Л.Керубіні «Медея» уже в лютому наступного року. Сам зал має форму еліпса — його побудова була ідеєю Даніеля Баренбойма, який керує оркестром вже майже 30 років — з 1991 р. В основі лежить ідея створення спільного творчого простору, де вже немає розділення на митців та глядачів, з яким ми обов’язково зустрічаємось у всіх інших концертних залах. Цікаво, що вже в самому концерті під час паузи розсадка оркестру була перебудована на 180 градусів — так, щоб слухачі, які бачили в першому відділі концерту диригента спиною до себе, могли спостерігати за ним уже в обличчя у другому відділі. Зі слів Даніеля Баренбойма, влада Берліна надала для будівництва цього залу землю в оренду за зовсім символічну суму — 1 євро на рік. Саме будівництво коштувало, звичайно, великої суми. Думаю, що для появи подібних проектів концертних залів в України ще попереду доволі довга дорога. Спочатку усвідомлення владою, що культура — важлива та невід’ємна складова суспільного життя. Адже без підтримки влади такі проекти практично неможливо реалізувати. Багато країн світу переусвідомлюють зараз вагу культури, будується велика кількість чудових модерних концертних залів — до прикладу, в Сіднеї, в Австралії, в Арабських Еміратах, Китаї...

— Днями Президентом В. Зеленським підписано указ про новий склад Шевченківського комітету. Як ви ставитеся до цієї Премії?

— Звичайно, я завжди радію, коли такою високою державною нагородою відзначають гідних митців України. Була щаслива, коли 2018 року цю відзнаку отримала одна з найвидатніших композиторок сучасної України — Вікторія Польова. Я знала, що теж була номінована від Національної спілки композиторів України, але, звичайно, успіх для мене визначається не якимись конкретними нагородами, а більше — цікавими подальшими проектами та перспективами.

— Як святкуватимете Новий рік і Різдво?

— Новий 2020 рік я святкуватиму практично на роботі, з Грацьким філармонійним оркестром. 1 січня ми готуємо дуже цікаву концертну програму «Із Граца до Голлівуду» з творів композитора Роберта Штольца. Він народився у Граці і став надзвичайно відомим у жанрі оперети і Бродвея, з великим успіхом писав музику до кінофільмів, зокрема до багатьох Голлівудських стрічок, і навіть здобув два «Оскари» — в 1941 і 1944 роках.

— Пані Оксано, ви така енергійна, а де берете сили?

— Напевно, здебільшого в розумінні важливості своєї місії та неможливості відступу!