Що спільного між королем Артуром і гамбургером?

У країнах СНД картина з’явиться щонайменше на тиждень пізніше — ще один привід для рекламного галасу. Заманити публіку на «Короля Артура» наші прокатники намагаються ще й «сарматами», яких представляють як далеких предків нинішніх українців.

Утім, до історичної правди голівудські кінополотна мають не більше стосунку, ніж, наприклад, радянська історична наука. І в тому, і в іншому випадку важливі не вперті факти, а тенденція, ідея, на догоду якій уламки цих фактів тасуються зі спритністю карткових шулерів. Із «Королем Артуром» ситуація посилюється ще й тим, що про головного героя, якщо вірити історикам, не збереглося жодних справжніх відомостей, замість документів постановники мали справу з легендою, що втілилася в середньовічному англійському епосі.

Якщо є легенда, отже, повинна бути й людина — фантазія наша не в змозі народити те, чого насправді не існує. Якщо вірити фільму, то син британки та римлянина, мужній воїн Артур став захисником і збирачем англійських земель. І допомогли йому в цьому сармати, жителі причорноморських степів, яких римляни рекрутували на службу на окраїнах своєї землі, що розвалювалася до середини першого тисячоліття імперії.

У голівудській історичній драмі події розкручуються навколо боротьби за володарювання над британськими землями. Напівдикі племена піктів, місцевих тубільців, змушені спочатку воювати з римською армією, а потім із саксами, котрі вирішили підім’яти острів під себе. Вороги між собою, Артур із командою відважних сарматських воїнів і пікти об’єднуються, щоб протистояти нашестю варварських сакських племен. Та чи так було насправді, і чи став Арторій, як його називали римляни, першим англійським королем, невідомо, але у фільмі історія стародавньої Англії представлена саме таким чином.

Антуан Фукуа, який здобув «славу майстра динамічних бойовиків і нової зірки голівудської режисури», знімав фільм не для істориків, а для широких глядацьких мас. А маси, як у хлібі, мають потребу не лише у видовищах, а й у міфах, у героях, які в атеїстичну епоху потіснили в свідомості мільярдів місце Бога. По суті, ці голівудські супермени сьогодні і є богами сучасної цивілізації. Вони всесильні, невразливі, справедливі, розумні, їм належить влада, слава, багатство, а також любов і шана мільйонів. Вони в міру прив’язані до своїх друзів і в міру відчужені, тому не дуже драматично сприймають загибель соратників по зброї. Нарешті, вони проявляють зразок жертовності. І за це їх хочеться любити з не меншим завзяттям, ніж любить їх у фільмах народ. Проте, на жаль, жоден із голівудських героїв любові особисто в мене так і не викликав. Щонайбільше — симпатію, яка, щоправда, зникає разом із екранними привидами, що її породили.

На жаль, персонаж Клайва Оуена не виняток. Та й інші герої, його друзі по зброї (в картині, звісно, головну ставку зроблено на ефектні сцени баталій), глибокого сліду в серці не залишають. Цей парадокс є для мене найбільшою загадкою Голівуду: чому красиві, мужні, сильні, жертовні, справедливі й інші герої не зачіпають ні розум, ні серце? На зразок заокеанських гамбургерів, що відбивають смак до здорової їжі, голівудських героїв, схоже, готують на одній «кухні» за одним широко поширеним рецептом, у який ніхто не вкладає серця. Бо готують їх не для того, щоб ми, глядачі, могли наситити душу, а так — для швидкого, швидкоплинного задоволення. Задоволення, звісно, отримали, але голоду черговий багатообіцяючий американський бойовик, на жаль, так і не втамував.