Влада і митець

Нині відбуваються репетиції, в яких зайняти прем’єри трупи та франківська молодь. Ця вистава — не монумент у бронзі, а спроба погортати сторінки історії й подивитися на митця передусім як на надзвичайного актора, цікавого режисера, фундатора українського театру та людину, якій випало жити в дуже складні часи. Глядачам нагадають, що за 40 років яскравого творчого життя Гнатом Петровичем було зіграно й поставлено 150 вистав! Юра знявся в десятках кінострічок і мав сотні талановитих учнів. Він став засновником Українського драматичного театру ім. І Франка. До ювілею майстра франківці готують ціле дійство, в основу якого покладено знахідки з архівів, що впродовж багатьох років шукає й знаходить Михайло Захаревич (генеральний директор Національного театру ім. І. Франка), який підкреслює: «Гнат Петрович був не тільки геніальним актором і режисером, він був геніальним, як тепер кажуть, менеджером. За надзвичайно важких життєвих обставин він зберіг театр, а також сприяв розвитку його колективу. Характерною рисою його режисерських робіт був реалістичний спектакль, овіяний романтикою».

— Основна ідея вистави «Життя і сцена» — це влада і творча особистість. Також ми торкаємося такої делікатної теми, як взаємини керівника театру та колективу, — розказав «Дню» постановник вечора, режисер Дмитро ЧИРИПЮК. — Це стане головним стрижнем дійства. Ми розкажемо про життєвий шлях Гната Петровича — від перших кроків у Вінниці, потім — у Харкові та Києві (періоди становлення Українського театру І. Франка), а тому покажемо уривки з ключових вистав Юри — «Швейк», «Украдене щастя», «Мартин Боруля», «Весілля Фігаро», які й зараз прикрашають нашу афішу, але вже в постановках сучасних режисерів. Головну роль виконає Богдан Бенюк, який по ходу дійства перевтілюється в автора, створює образ Гната Петровича, грає сторонню людину, а також бравого солдата Швейка — знамениту роль Юри (постановку «Бравого солдата Швейка» за Ярославом Гашеком було вирішено в жанрі сатиричного гротеску. З 1928 по 1935 рр. вистава витримала понад 400 показів! Гнат Петрович писав про свого героя: «Я розумів, що Шейк — не бунтар і навіть не протестант... однак він знищує цей порядок своїм геніальним ідіотизмом... його так званий ідіотизм — це тільки умовність, тільки маска, одягнена на розумне та хитре обличчя». — Т.П.). Із одного, боку, митець мав звання та ордени, а з другого — весь час немовби йшов по лезу бритви (з мемуарів, які записав син актора — Юрій Гнатович Юра — стало відомо, що кілька разів Гнат Петрович уникав арештів, бо мав покровителя й шанувальника його таланту — тодішнього першого секретаря ЦК КПУ Микиту Хрущова, який особисто тричі (!) викреслював прізвище Юри з чорних списків, а під час Другої світової війни, в евакуації, зумів відстояти колектив франківців, який тодішні можновладці хотіли розформувати). Непрості стосунки були у Гната Юри з «першим драматургом» Олександром Корнійчуком, а в часи творчого двовладдя — конфлікт із режисером Мар’яном Крушельницьким... Про це «на грані»: влада — митець — колектив ми й хочемо показати на сцені.

У сценографії я вирішив використати декорації дзеркал із постановки «Перехресні стежки», які віддзеркалюватимуть гримувальний столик Гната Петровича й створюватимуть картину за лаштунками...

Це була унікальна, ділова натура. Не білоручка, не істерик, яких є чимало в акторській професії. Гнат Юра був семижильний мужик! Він за сім-десять днів ставив вистави! Блискуче грав різнопланові ролі (феєричний успіх мав його Фігаро). Гнат Петрович досконало знав директорсько-управлінське ремесло (завжди при ньому був портфель із документами)... Митець говорив: «Я намагався дати нове дихання старому як світ реалістичному акторському театру, вірив у те, що новизна приходить спонтанно з новим актором-творцем, і все найкраще, що ми можемо, найкраще і велике — це підняти реалістичне дійство, якщо хочете, театральне видовище, до висот поезії...»

«Батько» франківців був різним, і про це буде вистава, де постане митець без ретуші. Останні п’ять років життя Гнат Петрович уже не працював у театрі. Він любив сидіти на балконі — навпроти Театральної площі — й дивився, як кияни йдуть на вистави франківців. Помер Г.П. Юра 18 січня 1966 року. Похований на Байковому кладовищі. Поруч із ним похована його дружина — Ольга Іванівна Рубчаківна.

А два роки тому, у франківському сквері, встановили пам’ятник Гнатові Юрі в ролі одного з його улюблених персонажів — солдата Швейка. Нині до бронзового монумента, як до живого майстра, підходять глядачі, приносять квіти, хоча ніколи не бачили актора на сцені, але вони люблять театр і зокрема Театр ім. І. Франка, який заснував Гнат Петрович, і за це йому великий уклін!