Як бути зіркою,

Власне, викликана вона одним суб'єктивним спостереженням: коли не сходжу на концерт пітерського «АукцЫону», то відразу виникає відчуття, наче побував на виступі супергрупи. А номінально «АукцЫон» серед них не числиться. А якщо не числиться, то й немає. Чи все ж таки є? Загалом — перед вами ще одна репліка в непотрібній дискусії про співвідношення «істинної творчості» та популярності.

Для початку про те, чому раптом я говорю про «АукцЫон» як явище. Мені здається, що група втілює певну цілісну ідею. Команда існує наче в трьох іпостасях. Перша — «АукцЫон-образ». Герой цієї групи — знайомий усім типчик, який давно нікому й нічому не вірить, і особливо не вірить словам (до речі, тексти — аж ніяк не найсильніше місце групи, й слугують вони швидше для того, аби було що співати під музику). Будь-яке слово для цього суб'єкта — підозріле, все викликає у нього безперервну, нескінченну іронію. У той же час, він точно знає, що «життя прекрасне й дивовижне», але ніколи й нікому про це прямо не скаже. Коротше — черговий Арлекін, образ, який для мене чомусь асоціюється з конферансьє із фоссівського «Кабаре» (котрий за весь фільм вимовляє всього пару реплік, при тому, що є, мабуть, найяскравішим персонажем). Головне ж у ньому те, що він нікого не викриває, не «завантажує», чинить, як вважає правильним і тому завжди викликає до себе довіру. Мабуть, клоун — єдиний незвульгаризований образ у культурі нашого

століття.

Друга (й головна) іпостась — «АукцЫон-музика». Тут група скидається на доброго кухаря, котрий іноді підкреслює деякі смакові компоненти своїх страв, але щось (украй важливе, без чого страва втратила б дещо найістотніше в своїй гаммі) завжди тримає в секреті. Смаковий спектр «АукцЫону» — це Вертинський і Talking Heads, приправлені джазовими спеціями. Якщо чесно, то музика «АукцЫону» страшенно серйозна й професійна. Особливістю групи завжди були чудові мелодії (деякі з яких цілком можна наспівувати самому, що вже — критерій). Якби такі речі, як «Дорога», «Птах» чи «Моя любов», були виконані а–ля попс, то цілком зробили б кар'єру якомусь Кіркорову (не проти ночі буде згаданий).

Нарешті, третя іпостась — «АукцЫон-концерт». Потрапивши на шоу, ви одразу пересвідчуєтеся: те, що ви чули раніше, повністю відповідає тому, що ви бачите. При цьому нині шоу нічим особливо не відрізняється від заходів інших груп, точніше, відрізняється, але не трюками ім. Гаркуші, а потужністю енергетичного заряду, який іде зі сцени. Концертні версії відрізняються від студійних не лише звуком, але й наявністю імпровізацій — то противних вухові фрі-джазових, то монотонно-трансових (у дусі Velvet Underground або ранніх Roxy Music), які раптом переходять у прямо-таки симфонічні коди (можливо, завдяки наявності серед великого арсеналу різноманітних дудок чарівної труби — гелікона, ім'я якої чомусь хочеться писати з великої букви).

Три попередні нудні абзаци написані для того, аби якось обгрунтувати тезу: «АукцЫон» — чудова група (з точки зору музики, образності та драйву). Тепер я насмілюся сказати, що «АукцЫон» — популярна група. При цьому, в них я ніколи не помічав того, що називається жахливим словом «промоушн». По-моєму, навіть кліпів у них нема, що здається вже абсолютно неймовірним. При всьому цьому, концерт у Києві минулого тижня, що обійшовся майже без усякої попередньої рекламної підготовки (коли не вважати такою афіш у підземних переходах), зібрав повен зал КИІЦА (і ще стільки ж бажаючих залишилося мерзнути на вулиці). До того ж, більшість публіки становила молодь, яка була ще дітьми, коли «АукцЫон» починав кар'єру. Досить непроста музика була їй явно до смаку, що трохи похитнуло мої уявлення про переможну ходу «рейв-культури», яка пропагується журналістами та наркодилерами.

Отож виявляється, можна бути популярним, не докладаючи до цього ніяких спеціальних зусиль, окрім суто творчих. Можна сказати, що це — популярність у «вузьких колах», але що тоді означають кола «широкі»? Є один секрет, який не я відкрив, але якому постійно знаходжу підтвердження, в тому числі й випадком із «АукцЫоном» — для того, щоб бути кимось (особливо «зіркою»), треба, щоб тобі подобалося те, що ти робиш. Формула, відповідати якій насправді надзвичайно важко. Жанри, в цьому випадку, ні до чого. Я не люблю пісень Леонтьєва, однак він — справжня «зірка», позаяк вельми помітно, що більш за все на світі Леонтьєв любить свою справу. Те ж саме стосується й Френка Синатри чи його російськомовного аналога — Кобзона. Навіть Майкл Джексон — справжня «зірка». А ось до Кіркорова це не має жодного відношення. Тепер давайте застосуємо цю формулу до того, що називається «українська естрада», й ми побачимо, що вона геть позбавляє змісту всілякі дискусії «навколо себе». Концерт «АукцЫону» особисто мені пояснив, чому я ніяк

не можу примусити себе дивитися концерти «Червоної рути», а передача «Пісня року» викликає тільки патологічну нудоту. Формулюю: усі наші «зірки» (за винятком хіба що «ВВ», які стали «зірками» ще 1989 року) просто «працюють зірками». Відпрацювавши зміну, вони приходять додому й із задоволенням вишивають хрестиком або випилюють лобзиком. Випиваючи з друзями, лають роботу, начальство та інтриги колег і два рази на місяць страждають у черзі біля каси по зарплату.

№191 07.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»