З мегаполіса до едемського саду

Її автор, відомий письменник і кінодраматург Андрій Топачевський, завжди мав яскраву громадянську позицію охоронця Природи за умов постіндустріального світу. Термін «екологічна свідомість» уперше прозвучав саме в його книжках і фільмах.  «З Божого саду» є глибоким аналітичним дослідженням і водночас — інтригуючим твором. Майже двадцять років, присвячених автором цій праці, стали, по суті, прикметною смугою в біблеїстиці. Адже щороку в журналах і тижневиках з’являлися окремі частини «З Божого саду», і фахівці цитували цей твір ще до його появи у повному обсязі.

Як один із засновників природозахисного руху в літературі й кіно України А. Топачевський прочитав тексти Біблії з природознавчого погляду та відкрив навіть знавцям, які уважно читають Старий та Новий заповіти, той світ природи, в якому формувалася християнська цивілізація. Читач Біблії зазвичай зосереджується на її морально-етичних заповідях та напуттях. Книга «З Божого саду» допомагає цьому, спрямовуючи увагу на природне оточення, в якому жили й діяли біблійні персонажі. Мета — глибше зрозуміти Біблію, спираючись на реалії, знайомі кожному. Адже більшість рослин і тварин, згаданих у біблійних книгах, зустрічаємо і в Україні. Вони є свідками діянь праотців та пророків, наближають Святу Землю до нас. Такий авторський задум є інноваційним.

Якими плодами живилися пророк Мойсей, святий Йосип, Ной, Адам та інші біблійні герої? Під яким райським деревом Єва подала Адамові яблуко пізнання? Які трави повивали босі ноги прабатьків в Едемському саду? Чому волоський горіх вважається деревом із саду царя Соломона і є свідком його щирого кохання? Як потрапило воно до Середземномор’я, а з часом — і в Україну? Чому мигдалева гілка є не лише ознакою весни, але й символізує здійснення Божої волі? Дізнаємося, що платан асоціюється із «світовим деревом» ще дохристиянських часів. Невипадково Тарас Шевченко в акварелі «Циганка-ворожка» зобразив українську дівчину під платановим віттям... Автор захоплююче розповідає, як біблійні істоти, спочатку незнайомі, приживалися на теренах України, фігурували у мистецтві, літературі, оселялися в нашій свідомості.

Книга дає відповіді на безліч запитань, вражаючи обширом знань, асоціацій, порівнянь. Особливістю книги «З Божого саду» є те, що А. Топачевський у коротких есеях здатен задовольнити найдопитливішого читача. Фактично він створив своєрідну енциклопедію, пронизавши біблійні тексти сучасною науковою, природознавчою інформацією. Особливу увагу приділено природним феноменам України, які походять від давнього рослинного та тваринного світів.

У наш метушливий час коротких месиджів на кшталт військових шифровок, що ними спілкуються сучасники, у світі, який забув про культуру епістолярії та ліричного споглядання першої зірки, появи та заходу сонця, книга Топачевського діє на рівні духовного отверезіння. Зупинися, читачу, перегорни сторінки, увійди до світу першопочатків! Книга кличе відчути себе не одиницею, що поспішає в ритмах мегаполіса, а особистістю — частиною краси Божого саду та його благодаті. Ти щасливий тому, що Бог саме тебе покликав до життя, тобі подарував ліси, сади, води, весь бігаючий, летючий та плаваючий огром світу. Живи з ним у злагоді, — говорять нам тексти Топачевського. Це позиція не лише інтелектуала, знавця Біблії та Природи, а й  громадянина, оборонця власної країни.

Гортаючи сторінки книги, згадуєш щемний ліризм Ліни Костенко: «Мене ізмалку люблять всі дерева, // і розуміє бузинковий Пан. // Чому Верба, від крапель кришталева, // мені сказала «Здрастуй» крізь туман. // Чому ліси чекають мене знову, // на щит піднявши сонце і зорю. // Я їх люблю. Я знаю їхню мову. // Я з ними теж мовчанням говорю».

Оригінальною особливістю видання «З Божого саду», народженого під ослоною Національної академії мистецтв України, є ілюстративний ряд книги. Тут зійшлися малюнки середньовічних манускриптів із гравюрами європейських майстрів XVI—XVIII століть. Тексти супроводжує живопис — від візантійської та української ікони, полотен майстрів Ренесансу до українських пейзажистів XIX ст. Поряд бачимо вишукану східну графіку та строгі, натуралістичні, наукові замальовки іноземних та вітчизняних анімалістів. Тож кожну сторінку, кожен есей супроводжують історичні шедеври мистецтва. Приємною рисою образотворчого супроводу текстів є мальовнича україніка: народні картини, зокрема знаменитий «Козак Мамай», композиції Марії Приймаченко, Катерини Білокур, інших геніїв нашої культури. При цьому національна образотворча спадщина органічно вбудована в загальноєвропейський контекст. А розлогий коментар до новел та ілюстрацій, по суті, є не менш складною, значущою складовою творчого задуму.

Віддамо шану авторові, всім людям та інституціям, які підтримали це унікальне видання, що дозволяє нам (за назвами новел-есеїв) почути «голос журавля», відчути «духмяну силу ялівцю», відкрити «вершини та безодні» життя.