Згадуючи скульптора

9 березня виповнилось би 100 років від дня народження Григорія Пивоварова.

До кращих надбань українського образотворчого мистецтва першої половини ХХ століття належить творчість талановитого скульптора Григорія Леонтійовича Пивоварова, життя якого обірвало лихоліття Другої світової війни.

Він народився 9 березня 1908 р. у Лохвиці (Полтавщина), в багатодітній родині вчителя. У хлопця рано проявився хист до малювання, який також багато читав, був спостережливим і наполегливим у досягненні поставленої мети. Ймовірно, що його здібностям допомогли розвинутися і професійні малярі Ф. Артамонов і В. Журавльов, які на той час викладали у реальному училищі міста. У них, до речі, вчився також ще один талановитий лохвичанин, ровесник Григорія Пивоварова Михайло Дмитренко (1908—1989), у подальшому відомий маляр-монументаліст, портретист, графік, котрий створив за власними ескізами унікальні композиції з внутрішнього оздоблення у різних техніках католицьких і православних храмів у містах Канади, США, Франції.

У 1924 році Григорій Пивоваров їде до Києва. Тут він спочатку навчається у художній профшколі, а через два роки успішно складає вступні іспити до художнього інституту, який закінчує 1931 року.

На початку своєї творчої діяльності митець плідно займався монументальною пластикою і здійснював проекти пам’ятників діячам тієї доби у Новоград-Волинському, у Донецьку, на Чернігівщині, а у 1937 році разом зі скульпторами Ю. Білостоцьким, Е. Фрідманом створює багатофігурні композиції для павільйону Української РСР на ВДНГ у Москві.

У 1939 році Григорій Пивоваров виготовив погруддя свого земляка, письменника А. Тесленка. Він встановлений у його рідному селі Харківці Лохвицького району. Але найбільшу віддушину під час виконання офіційних замовлень талановитий скульптор знаходив у праці над портретами, які позначені емоційністю і яскравою виразністю. Григорій Пивоваров тут виступає як талановитий майстер психологічного портрета. Із великим натхненням він працював над образами улюблених письменників, поетів, діячів культури і мистецтва. Ним створена скульптурна галерея видатних історичних постатей і сучасників: О. Пушкіна, Т. Шевченка, І. Франка, В. Маяковського, О. Довженка та ін.

Досягаючи максимальної портретної схожості, митець водночас по-своєму розкривав складний внутрішній світ людини. Перед глядачами постають особистості, що відображають у собі типове і характерне для своєї епохи — неповторний талант, високий духовний злет, відданість світлим ідеалам. Так, портрет О. Довженка за силою психологічної характеристики і виразністю ліплення критики віднесли до кращих творів української пластики 30-х років.

Ознайомившись на одній із виставок з портретами майстра, наділеного великим талантом, Максим Рильський пророче сказав: «Роботи Григорія Пивоварова увійдуть до золотого фонду українського мистецтва». Так до митця прийшло заслужене велике визнання. У нього було багато творчих задумів і надій. Їм, на жаль, не судилося здійснитись. Із перших днів Другої світової війни Григорій Пивоваров йде на фронт, а у травні 1942 р. в одному із тяжких боїв він загинув від фашистської кулі на Керченському півострові.

Дочка скульптора, киянка Ада Григорівна Пивоварова розшукала однополчан батька і зав’язала з ними листування. На моє прохання вона тоді надіслала мені кілька дорогих для неї листів. І ось тепер, через тридцять років, вшановуючи світлу пам’ять видатного митця, назву імена тих, хто зберіг спогади у своєму серці про скульптора, громадянина, мужнього захисника Вітчизни Григорія Пивоварова... Це О. Сазонов, К. Сущий, О. Донецький, С. Зінченко, О. Матвєєв, які на той час проживали у різних містах країни. Вони, зокрема, писали, що Григорій Пивоваров поєднував у собі риси талановитої людини з добрим, ніжним серцем і сміливого бійця, котрий не раз перебував на лінії вогню, мужньо дивлячись смерті у вічі. У перервах між боям він робив малюнки, зарисовки з поля бою, читав бойовим побратимам вірші, розповідав їм про мистецтво, про його велику життєстверджуючу силу.

У Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (колишній Київський державний художній інститут) є скромна біломармурова меморіальна дошка. На ній викарбуване ім’я Григорія Леонтійовича Пивоварова, який пішов у безсмертя. Його тут пам’ятають і пишаються ним. Твори видатного митця височать на людних майданах, зберігаються у музеях України.