Хто дурень?

Передвиборна гонка для ТБ небезпечна двома речами: з одного боку, щодень зростаючим валом політичного замовлення, з іншого — загостренням конкуренції професійних технологій. Так що ми з вами, телеглядачі, можемо іноді виявитися й у виграші. Навіть незважаючи на те, що низка переможних реляцій офіційного УТ-1 про висунення Кучми говорить про відсутність в Україні на дев'ятому році незалежності демократичного суспільства як такого, в тому числі і в значенні якихось змін у рабській свідомості челяді, яка не відає, що про свою відданість у цивілізованих світах заявляють зовсім інакше.

Про те, як офіційний початок президентської кампанії відбився на ТБ у значенні «страва на столі» я вже писала по гарячих слідах, у «Дні» за 19 травня в матеріалі «Як вам «всенародне» висунення Кучми?» Довелося там мені сказати і про новий проект «Гравіса» (для ICTV) — «Новини звідусіль» — як про, якщо коротко, інтелігентну «журавлину в цукрі». А вже в понеділок на ТЕТі вийшов альтернативний проект ТІА «Вікна» М. Канішевського — програма «Вісті» . З колишньою ведучою — Ганною Шульгіною, з колишнім сильним коником «Вістей» — авторськими соціальними репортажами, з дещо оновленою версткою передачі й вибором інформаційних пріоритетів. Чесно кажучи, прем'єрний випуск «Вістей» вразив більше, ніж подальші. Але все ж команда Канішевського явно переграє команду Василя Зорі («Новини звідусіль») і одночасно доводить, що краще за них робити новини «з людським обличчям» поки що в нашій країні не може ніхто. До речі кажучи, альтернативою «Н.З.» проект Канішевського став відразу цілком конкретно — завдяки інформаційній війні навколо проблеми з цукром у Києві. Програма, не менш заангажована, ніж «Н.З.», проте поки що здається переконливішою для рядового глядача завдяки дещо іронічній інтонації коментарів і досить сильному складу кореспондентів, котрим не заборонено мати саме свій (а не нав'язаний зверху) погляд на події. У результаті в «Вістях» зараз «заказні» матеріали, як мухи з компотом, вони ніби окремі, стоять осібно від цілком професійно-аналітичних сюжетів. А значить, глядачеві не вішають локшину на вуха дуже вже відверто. Ну а, як відомо, тонкість і почуття міри — завжди ефективніші, ніж груба робота.

Однак бувають і «тонкощі» іншого роду. Накат рекламних роликів «їхнього мера» Григорія Суркіса на «Інтері» й УТ-1 (у рамках каналу «Альтернатива») — різної якості, але однаково напористих (м'яко кажучи) — не може не вражати масштабністю, потужністю вкладених коштів і відроблянням нових для вітчизняного ТБ технологій. Однак коли «нечесна гра» з тисячі поширюваних по Києву листівок із ключовим словом «злодій» щодо О. Омельченка, переходить на екран ТБ — не впевнена, що творці досягнуть своєї мети. Можна як завгодно розхвалювати свій «товар» — який і пенсії дасть, і школи побудує, й науку підніме... Але в світовому рекламному бізнесі вже давно фактично заборонено рекламу, побудовану на зганьбленні продукції конкурентів. І коли О. Омельченка в кліпі безпосередньо ідентифікують із героєм знаменитих «Двох зайців» Голохвастовим — відгонить гнилим душком. Точно так само, як і коли на телеканалі «Київ» без анонсування в програмі та якихось пізнавальних титрів в ефірі йде розгромний матеріал про Валерія Бабича.

Тим часом навколо «всенародної підтримки» Леоніда Кучми поки що лише СТБ насмілилося подивитися реаліям в очі. Якщо, скажімо, всі інші інформаційні програми, розповідаючи про зустріч Леоніда Даниловича зі студентами й викладачами Київського університету, дали відповідь Президента на запитання «Кого ви бачите своїм конкурентом у другому турі виборів?» в обрізаному вигляді: «А я взагалі-то маю намір виграти в першому турі. Я не жартую, панове», то СТБ, (правда, лише в одному своєму випуску «Вікон- новин» 18 травня, о 15.45) , не використали монтажні ножиці. І виявилося, що насправді Леонід Данилович сакраментальний наведений вище пасаж продовжив... обіцянкою нагодувати студентів безплатними обідами! (очевидно, відразу після блискавичної перемоги). Далі кореспондент «Вікон» поспілкувався з молоддю, яка аж ніяк не захоплювалася Кучмою й щодо зустрічі в університеті висловилася, що з боку Президента було «багато популізму», «хотіли на нас вплинути».

До речі, цікава деталь: усі наші загальнонаціональні канали приділили, прямо скажемо, не густо уваги альтернативним виборам президента, що пройшли в Білорусі. Чи не тому, що ситуація вельми прозоро накладається на нашу: той, хто потрапив до влади випадково, блокує можливість реального народного волевиявлення? Не менш дивує і В'ячеслав Піховшек ось уже яким своїм «Епіцентром» («1+1») . При тому, що суто технологічно програма як би вирівнюється, і перехід від форми «запитання журналістів — гостю студії» до загальної дискусії, звісно ж, підвищив рівень обговорення тем. Але заради чого, власне, зчиняється буча, якщо при цьому обходяться найгостріші кути й сутнісні питання? Навіть якщо врахувати, що в кожного з журналістів є своя власна точка зору на «епіцентр», квінтесенцію різних проблем, все одно важко передбачити, скажімо, що до середнього арифметичного цих суб'єктивних «епіцентрів» у темі «вплив російського чинника на президентські вибори в Україні» не входить можливість розігрування в Україні російського сценарію «або Єльцин — або Зюганов», «або Кучма — або Симоненко». Можна провести аналогії з правлінням бюрократичних систем Росії й України. Можна підкреслювати, що, на відміну від Росії, в Україні олігархи «призначаються» — й виключно Президентом. Можна вести мову про вплив російських медіа-магнатів, задаватися запитаннями, чи здатний Кучма, услід за Єльциним, порушувати конституційні норми... Про все це йшлося у програмі. Але обійти особливу, стратегічну вигідність для нинішньої влади саме схеми «комуніст-ретроград — нинішній Президент», схеми, яка по суті єдина є для неї безпрограшною — це, по-моєму, нонсенс. Або коли в минулій передачі Піховшек прямо-таки з «ножем до горла» приставав до дідусів-ветеранів УПА й Радянської Армії з закликом помиритися. Але хіба справа тільки в конкретних людях або навіть певних силах у суспільстві, що протистоять? Хіба досвід тієї ж Німеччини — якщо уже провести прямі аналогії — не довів, що метаморфози в масовій свідомості визначає передусім державна політика? Де була б зараз Німеччина, якби замість конкретного плану Маршалла, який задавав напрям не тільки економічному, а й ідеологічному відродженню країни, до усвідомлення німцями своєї провини перед людством закликали лише деякі окремі Робін Гуди? А що роблять наші й законодавчі, й виконавчі власті для реального примирення сторін, які у війну, кожна по-своєму, але відстоювали інтереси батьківщини? Мало що. І хіба не про це передусім треба говорити в «Епіцентрі»?

Тим часом боротьба за свободу слова в парламенті, що текла перманенто, розгоряється прямо- таки в пожежу. Грізними постановами і протягуванням «потрібних» людей до органів, що керують діяльністю ЗМІ, Верховна Рада розмахує, як червоною ганчіркою, перед носом виконавчої влади. А Президент у відповідь не призначає свою четвірку до Нацради з питань ТБ і РМ, регіональні власті на місцях розправляються з неугодними виданнями. ВР влаштовує слухання з питань інформаційної політики, звинувачуючи виконавчу владу в найповнішому зневаженні свободи слова в країні. А виконавча влада тим часом «вирубає» радіотрансляцію засідань ВР... Але це — ще квіточки. А ягідки — в тому, що не може не виникнути запитання: «Що, нас, глядачів, усі вони, законодавці й чиновники, за повних ідіотів тримають, чи як?» Коли місяць тому парламент з небувалим тиском спікера й Комітету ВР з питань свободи слова дає згоду на призначення головою Держтелерадіо О. Савенка, котрий три роки тому ходив як тогочасний президент Національної телекомпанії в підлеглих у Зиновія Кулика? Вони що, всерйоз могли вірити, що від зміни місць складових щось зміниться? Сумнівно. Або коли йде цей «цирк на дроті» з планами звернутися до Бі- Бі-Сі щодо радіотрансляції засідань ВР? Або коли, у свою чергу, виконавчі структури спочатку пояснюють відключення радіотрансляцій засідань ВР боргами парламенту НТКУ, а потім, коли ті начебто розплачуються, переводять стрілки на купу неув'язок у різних законах... Ці неув'язки, що, тільки зараз з'явилися? Саме на початок президентської кампанії? Ось до цього вони не заважали трансляції — а тепер вже несила нашим чиновникам порушувати закони... Ну, що несила — то це точно, але чи тільки в законах причина?

Погодьтеся, у пересічного громадянина не може не скластися враження, що насправді і ВР, і виконавча влада б'ються аж ніяк не за те, що декларують. Що й для ВР свобода преси — це лише розмінна монета в боротьбі за суто політичні інтереси й контроль влади над ЗМІ. А стосовно Банкової... Ви сміятиметесь, але знайомі народні депутати розповіли, що зараз адміністрація Президента серйозно стурбована проблемою... підключення до кабельного ТБ парламенту! Президентським чиновникам без інформації про те, що відбувається у ВР, жити некомфортно й невесело. Так що у найкращих традиціях минулого четвертого управління вслід за владою — для себе, благами — для себе, комерцією — для себе наші чиновники незабаром обзаведуться і правдою виключно для себе. Ви запитаєте: так хто ж все-таки залишається в дурнях? А як завжди: «слуги народу» вважають, що ми. А ми, з точки зору історичної доцільності, що — вони. І кожен залишається при власних інтересах.

«День»