Медіа та суспільство: ефективніше разом

В українських медіареаліях «особиста» думка журналіста часто залежить безпосередньо від переконань та інтересів власника ЗМІ. Утім, на зміст журналістських матеріалів, безперечно, впливають і реалії суспільства, в якому працює медійник. Із цього й випливає відмінність у тому, як репортери з різних країн сприймають такі слова, як «громадянські цінності й інтереси». Українські умови роботи потребують вдумливого інформування, адже в той час як у Сполучених Штатах чи Пакистані питання національної ідентичності й патріотизму не потребує навіть обговорення, багато українців ще не визначилися із засадничими питаннями.

Коли часто переглядаєш нові американські ЗМІ, складається враження, що сам стиль подання інформації навчає гордості за власну країну. Не завжди стовідсотково об’єктивні, приправлені здоровим скепсисом та критикою, вони завжди несуть загальний посил: «Я пишаюся тим, що живу в США» і «Ми робитимемо все, щоб бути найкращою країною». Чи можна те ж саме сказати про більшість українських медіа, які своє небажання обстоювати національні інтереси чи просто лінощі часто прикривають саме «західними стандартами»?

Натомість американські журналісти можуть бути критичними щодо політичної системи, державних структур, але «американська мрія» сумніву не підлягає, і хочуть вони того чи ні — це відображається в їхніх матеріалах. У розмові пакистанські чи в’єтнамські журналісти, безперечно, розкажуть про національні проблеми, про бідність, про корупцію, але обов’язково наголосять: «Я люблю свою країну». А скільки українських журналістів готові таке сказати не тому, що потрібно, а тому, що вони це почувають? У нас вдумливе інформування полягає не лише в пошуках цікавої й важливої для аудиторії теми, а й у ліквідації байдужості щодо життя власної країни.

«День» запитав у журналістів із різних країн світу про їхнє бачення ролі журналіста у промоції національних цінностей, а також про досвід журналістської роботи у своїй країні: Сполучених Штатах, Буркіна-Фасо, В’єтнамі, Франції, Пакистані та Україні:

1. Чи повинен журналіст мати громадянську позицію, обстоювати національні цінності?

2. Журналіст має стояти осторонь чи займати активну позицію у важливих для громадян своєї країни подіях?

3. Із якими викликами ви стикаєтеся в повсякденній роботі і як їх долаєте?

4. Які завдання повинен ставити перед собою журналіст?

5. Якою для вас як журналіста є роль соціальних медіа?

Рамата СОРЕ, L-Evenement, Буркіна-Фасо:

1. Я думаю, що кожен журналіст має свою громадянську позицію й певним способом її виявляє. Навіть у тому, які теми він вибирає для своїх матеріалів або з допомогою яких слів розкриває тему, прослідковується позиція журналіста. У кожному разі ми повинні намагатися чесно і збалансовано висвітлювати будь-яку тему.

2. Журналіст повинен писати на ті теми, які хвилюють громадян його країни, теми, які можуть спричиняти позитивні зміни в суспільстві, а насамперед — захищати громадянські права. Ми, журналісти, служимо людям. Щодо держави — це зовсім інше питання, тому що всі держави іноді поводяться не дуже чесно. Наприклад, коли Сполучені Штати бомбували країни Сходу заради нафти й інших цінних ресурсів, я, якби була американською журналісткою, засудила б цей учинок.

3. Викликом є насамперед те, що моя робота завжди обмежена певними рамками. Я часто ставлю перед собою запитання: «Я журналіст чи активіст?» Сама постановка цього запитання дає мені змогу бути обережною. Журналіст ставить запитання, допомагаючи людям глибше розуміти певні проблеми, але змушений зберігати баланс думок у матеріалах. Активістам же важко бути справедливими, адже вони прагнуть, щоб їхня аудиторія почала мислити тими самим категоріями, що й вони. Журналіст допомагає людям сформувати особисту точку зору, надаючи збалансовану, глибоку та повну інформацію.

4. Деонтологія та етика вже встановили певні рамки. Важливо брати це до уваги. Але інколи деякі проблеми потребують від журналіста копати глибше, і в цьому разі все, що і як буде написано, — на совісті журналіста.

5. Соціальні мережі дуже важливі, особливо для пошуку людей і їхніх контактів, для того, щоб дізнаватися думку своєї аудиторії, щоб ближче взаємодіяти з нею. Окрім того, соціальні мережі можуть бути надійним джерелом інформації.

Казим АЛАМ, The Express Tribune, Пакистан:

1. Усе залежить від завдання, поставленого перед журналістом. Я переконаний, що репортер повинен бути максимально об’єктивним і в жодному разі не дозволяти особистим переконанням якимось чином впливати на матеріал. З другого боку, є журналісти, у роботу яких уходить коментувати те, що відбувається. Наприклад, Пол Кругман чи Том Фрідман, які працюють для газети The New York Times. Вони не намагаються приховати власних політичних переконань, але пишуть свої тексти під рубрикою «Точка зору».

2. «Національні цінності» та «принципи громадянського суспільства» — це дуже неоднозначні терміни. У Пакистані репресивний військовий режим і корумповані політики завжди використовували їх, щоб нав’язати суспільству тоталітарні цінності. Або інший приклад — Радянський Союз. Більшість злочинів проти людства було зроблено під гаслом «За національні інтереси». Тому питання в тому, хто зможе дати визначення, що насправді належить до національних інтересів. Якщо влада визначає національні інтереси і просить пресу підтримати її, медіа, ідучи на такий крок, утрачають свій статус «сторожового собаки демократії». Я переконаний, що медіа в жодному разі не повинні сліпо дотримувати офіційної лінії, окресленої владою, в ім’я національних цінностей та інтересів.

3. Як журналіст, який у країні, що розвивається, з нерегульованою, неформальною економікою, де в обігу багато тіньових грошей, пише на економічні теми, я стикаюся з тим, що важко дістати достовірну бізнес-інформацію та статистику. Щоб розв’язати цю проблему, я прошу бізнесменів давати мені інформацію про їхню роботу у відсотковому значенні.

4. Першого дня роботи керівник сказав мені, що існують три принципи журналістики: «Точність, точність, точність». Я думаю, що журналіст завжди повинен бути точним щодо фактів.

5. Соціальні мережі дуже важливі. У Пакистані, якщо телефонуєш бізнесменові й говориш, що ти журналіст і хочеш поставити кілька запитань для матеріалу, найвірогідніше, що він злякається і просто відмовиться говорити з тобою. Він уважатиме, що матеріал у газеті приверне увагу податківців, які прийдуть перевіряти, чи не уникаєш ти сплати податків. У такому разі потрібно знайти підхід до бізнесмена через спільних знайомих, яким довіряє і підприємець, і ви. Так можна збудувати певний рівень довіри між журналістом та репортером як гарантію того, що ви один одному не зашкодите.

Ален ГІЙМОЛЬ, La Croix, Франція:

— Як на мене, журналіст може мати власну точку зору як громадянин своєї країни. Але я не думаю, що він має право використовувати свої матеріали, щоб просувати власні переконання. Перше, що повинен робити журналіст, — це збирати факти, коментарі, щоб у матеріалі були точки зору всіх осіб, про яких ідеться. Він — свідок у статті, а не актор. Якщо ж журналіст хоче впливати на події, йому краще змінити рід діяльності і стати політиком.

Щодо захисту принципів прав людини, громадянського суспільства і свободи слова, я думаю, це завдання не тільки журналістів, а всіх громадян.

Найбільший виклик у моїй роботі — це брак часу, щоб зробити все, що мені хотілося б і потрібно зробити. Інше важливе питання — як мені дістати потрібну інформацію навіть попри те, що деякі люди воліли б її приховати.

Аліна ПАСТУХОВА, «Український тиждень», Україна:

1. Журналіст повинен мати громадянську позицію. Хоче того він чи ні, але за посередництвом своїх матеріалів стає фактором впливу на формування громадської думки. Відповідно до різних соціологічних опитувань, мас-медіа входять до кола суспільних інститутів, які найбільше користуються довірою громадян. Інформація, що поширюється у ЗМІ, упливає на тип політичної культури суспільства. Інтерпретація у ЗМІ діяльності політсил позначається на політичних смаках виборця. Адже аналізувати й розуміти тонкощі політичних ігор — справа фахових політичних аналітиків. А більшість людей просто вірять тому, що побачили по телевізору, прочитали в газеті або мережі Інтернет. ЗМІ впливають на формування смаків людей у кіно, літературі, музиці. Від ЗМІ залежить і нав’язування людям певних суспільних стереотипів. Так, наприклад, часто тиражована думка про те, що українська музика чи кіно не дотягує до світового рівня, не завжди відповідає дійсності, але формує в людей стійке переконання в меншовартості власної країни і самих себе. Тому журналіст несе персональну відповідальність (нехай навіть тільки моральну) за поширення передвиборчої джинси, яку оплачують політики певних партій, чи просування низькопробного «культурного» продукту.

2. Інколи важко знайти баланс між вимогою так званої журналістської об’єктивності і власними переконаннями. Та залишатися осторонь подій, які можуть серйозно вплинути на ситуацію у країні, не можна. Адже пасивна позиція журналіста з певних питань теж впливатиме на громадську думку.

3. Відмова певних осіб (в основному держслужбовців, політиків) відповідати на інформаційні запити журналіста. Доводиться залякувати тим, що в матеріалі буде вказано: «Такий-то відмовився від коментарів». Хамство чи брутальність осіб, від яких журналіст намагається дістати коментарі чи інтерв’ю. Цензура на прес-конференціях президента, інших офіційних осіб.

5. Особисто для мене соціальні мережі — джерело оперативного здобуття цікавої інформації (яку, правда, часто потрібно перевіряти) і налагодження нових контактів.

Майкл БІЛЛЕРА, International Business Times, США:

1. Я не думаю, що журналіст повинен висловлювати власну точку зору у своїх матеріалах. Натомість робота репортера — збирати й подавати факти про ту чи іншу подію. Люди не хочуть постійно чути думки журналістів з того чи іншого приводу. Коли вони вранці розгортають газету, то хочуть фактів, щоб журналісти забезпечили їм можливість самим давати оцінку подіям і вирішувати, добре це чи погано.

Утім, я не заперечую, що в сьогоднішньому інформаційному просторі повинно бути місце для коломністів і публіцистів, але тут важливо чітко розрізняти, де власна думка журналіста, а де факти.

2. Це дуже багатогранне запитання. Журналіст ніколи не повинен переходити межу і втручатися в хід розвитку подій. Ми не можемо дозволити собі брати участі в політичних кампаніях чи давати гроші на підтримку якогось політичного кандидата.

Утім, якщо мова йде про журналіста-криміналіста, який став свідком того, як людину підстрелили чи завдали ножового поранення, то, звичайно, у цьому разі він просто зобов’язаний втрутитися й допомогти людині.

3. Репортер — це робота 24 години на добу сім днів на тиждень. Живучи й працюючи в Нью-Йорку, я бачу потенційну тему для наступного матеріалу на кожному кроці.

Найбільший виклик у роботі журналіста, на мою думку, — це потреба добиватися інформації у представників влади й поліції.

Поліцейські рідко коли хочуть спілкуватися із пресою. У мене складається враження, що вони сприймають представників медіа як якусь заваду.

Також мені дуже важко мати справу з офісом мера Нью-Йорка Майкла Блумберга. Його прес-секретарі тримають мене на відстані витягнутої руки від теми, над якою працюю. Попри це я помітив, що наполегливість може завести журналіста дуже далеко.

4. Очевидно, що кожен журналіст прагне знайти ту одну тему для матеріалу, яким він прославиться. Репортер повинен постійно тримати руку на пульсі подій, які стосуються корупції й неефективності влади, навіть якщо це не належить до тем, на яких він спеціалізується. Важливо також, щоб попри всі складнощі журналіст не здавався і продовжував працювати над матеріалом, аж поки роботу буде зроблено.

5. Соціальні медіа стали невід’ємною частиною нашої щоденної рутини. Я постійно виставляю на блог свої матеріали, пишу твіти про все, що відбувається, а потім дублюю їх на Facebook.

Також я використовую соціальні мережі для того, щоб знайти необхідні контакти або навіть дістати коментарі від експертів.

Окрім усього, це прекрасний метод пошуку нової роботи.

Нам НГУЄН, Tuoi Tre, В’єтнам:

1. Журналіст повинен мати громадянську позицію. Утім, багато залежить від того, над якою темою він працює. Громадянська позиція також виявляється в тому, які теми вибирає журналіст і наскільки професійно він їх висвітлює, адже наше завдання — знаходити та розповідати аудиторії про те, що для них важливо. Було б чудово обстоювати національні цінності, але важливо вміло про це говорити.

2. Знову ж таки завдання журналіста — розповідати про речі, важливі для конкретного суспільства, журналісти ніби відкривають доступ аудиторії до інформації на важливі для громадськості теми. Кожен любить власну країну, і ми з усіх сил намагаємося все зробити правильно. Журналіст повинен знати, у якому вигляді та якими шляхами найефективніше давати інформацію своїй аудиторії. Медійники — не лідери, а аудиторія — не послідовники, вони партнери в дискусії про все те, що важливе для цієї громади. Саме суспільство своїм вибором може вплинути на ситуацію й розв’язати проблему, журналісти самі цього ніколи не зможуть зробити. Ми можемо запросити людей до дискусії, звернути їхню увагу на деякі теми й «зібрати всіх за круглим столом переговорів».

3. Робота журналіста в щоденній газеті — зовсім непроста річ. Новини, найсвіжіші новини — це те, що ти постійно шукаєш. Твоє завдання — дізнатися про все першим, раніше, ніж інші газети. Як справитися з цим завданням? Налагоджувати контакти — це найбільший виклик. Потрібно підтримувати всі контакти й постійно оновлювати свою особисту «базу». Блоги, Facebook, Youtube — важливо кожну хвилину оновлювати свої пости; переглядати новини в різних газетах у пошуку нових тем, героїв для наступних матеріалів.

4. Головне завдання — постійно тримати руку на пульсі того, що відбувається у сфері, на якій спеціалізується журналіст, потрібно збирати контакти експертів у галузі й писати, писати, писати.

5. Соціальні мережі дуже важливі для журналіста. Наприклад, у Сполучених Штатах, згідно з результатами дослідження, проведеного співробітниками Університету Джорджа Вашингтона, переважна більшість репортерів і редакторів сьогодні повністю покладається на соціальні мережі, коли розслідує будь-яку тему. 56% опитаних сказали, що використовували соціальні мережі при підготовці своїх матеріалів; 89% використовували блоги, коли шукали додаткову інформацію на свою тему, а 96% зверталися до офіційних сайтів. LinkedIn, Facebook, Flickr, YouTube, Twitter дали можливість журналістам досягати ще ширшої аудиторії. Репортери можуть ще швидше й легше знаходити контакти потрібних осіб. Цінність соціальних мереж для журналіста залежить від того, як вони вміють використовувати їх у сукупності.