Мінімалізм як надмірність туристичного сезону
Туристичний сезон підійшов до самого розпалу, до палаючого спекою піку — зоряного часу і останнього шансу для турагентств. TV реагує на потребу згідно з відомим принципом «Кожному — своє». У сітках каналів почастішала експрес-реклама туристичних маршрутів, а програми «Міста і столиці світу» (Гравіс), «Візит» (ICTV), «Телеекспрес» (НАРТ), ТБ-Дайджест «Подорожі та розваги» (ЮТаР) вкрадливо, але активно пропагують найфешенебельніші тури. Звичайно — до всіляких теплих морів, і, природно — з екскурсійними маршрутами різного історично-пізнавального рівня. Приємне культурно-насичене проведення часу, і — якнайдалі від «берегів батьківщини» нашої. Жодна з вищеназваних програм (і це ніби само собою зрозуміло) не рекламує якийсь малесенький, витончений, але український маршрут.
На тлі такого активного ознайомлення наших громадян із можливостями подорожей до найекзотичніших куточків світу картинки нашого «внутрішнього» життя здаються не те щоб бляклими, але специфічно запорошеними. І справа не лише в новостійних сюжетах, що постійно повертаються до розжарених під південним сонцем вагонеток, на яких примостилися замурзані гірники. І вже зовсім не в тенденції, демонструючи показних банкірів, перемежати їхні поважні портрети фрагментами фасаду будівлі на Інститутській. Похмура літня повсякденність країни настільки банальна в пейзажах, портретах і маршрутах, що сприймається як єдино можлива для цих широт і аж ніяк не туристично приваблива.
Але ось, наприклад, програми про художнє життя. Вважається, тут ми обов’язково перенесемося (без особливих витрат!) в Ельдорадо вражень, відкриємо для себе «інші світи», вдосталь помандруємо, пройшовшись виставками (що ще пригадати із рекламних зазивалок?) «Арт-афіша» (ЮТаР) стійко пережила всі нововведення останніх часів, але, на жаль, і дайджест найцікавіших подій року не може приховати жорстоку правду: крім як на відкриття (із фуршетами та каталогами), не подорожує наша публіка на виставки. Не бажає «насичуватися» спогляданням ні українського авангарду, ні грандіозною привізною італійською експозицією в Національному музеї. Навіть висвітлення безпрецедентного проекту «Українське мистецтво ХХ століття», при всій повазі до організаторів, демонструє відсутність натовпів бажаючих прилучитися. Причин цього явища поки ніхто не встановлював. Скажемо тільки, що мало, мізерно мало пропагується вітчизняне мистецтво на нашому TV. У новинах заведено відводити дві-три хвилини на репортажі про відкриття виставок. Французька серія «Палітра» (Гравіс) скрупульозно аналізує знамениті полотна світу, серед яких ну дуже рідко зустрічаються наші шедеври. Як тут не позаздрити північно-східному сусіду, який уміє привертати увагу до своїх цінностей?! На ГРТ є «Повернення Третяковки. Історія одного шедевру», на НТБ — «Російське століття», на РТР — «Обережно, модерн!». Існують свого роду «фірмові знаки» присутності художнього простору і часу на телеекрані. У нас же глядача, навіть дуже нечисленного, того, який не може і не хоче розважатися безпосередньо біля фресок Помпеї або у кілометрових залах Ескуріала — забуто-закинуто.
Нехай багато, надто багато з потенційних глядачів таких подорожей торгують цілісінький день на неосяжних просторах наметових базарів — сюжет у «Вістях тижня» (ICTV) «засвітив» моторошну до сміху проблему інтелігенції, яка опинилася «по той бік прилавка». Але ж є ще й ті, хто опиняється і в «Голлівуді», на вечірці, присвяченій пам’яті Версаче, чия вишукана і досить стильна телеверсія демонструвалася на «Молодіжному каналі» (УТ-2). Їм-то ніяк не чуже, та й цілком по кишені — подивитися дещо із наших «перлин» приватних колекцій і зібрань, послухати розумну розповідь «про стилі й напрямки». Але, на жаль! — не на телеекрані, звідки вони змогли б почерпнути інформацію про маршрути вихідного, та й відпускного дня просторами, не такими віддаленими.
В останньому випуску «Телеманії» (Студія «1+1») поєднання сюжетів про достоїнства яхт, історії гральних домів і звички їхніх завсідників у князівстві Монако із будинком пристарілих у рідному селі гумориста Остапа Вишні створило трохи дивний ефект. Ефект нестримної жалості до всіх героїв. До перших — які не знають, куди і на чому ще податися в пошуках найкомфортнішого проведення часу. І до других — прикутих до столів і ліжок сільських бабусь, які доживають і скрашують — наскільки це можливо в наших умовах! — останні дні життя. Та, власне, й до телеглядачів, що знаходяться між двох крайнощів у щохвилинному виборі: чи рвонути наслідуючи «нормальних» людей, які подорожують собі на здоров’я (а державам — до вигоди), або ж стати мінімалістами, обмеживши і себе, і державу у всілякого роду туристичних надмірностях.
