Патріотизм нової хвилі
Минулого тижня телевізійники продовжували активно обговорювати перемогу Руслани на «Євробаченні», і Руслана, як могла, цьому сприяла. Вона «пройшлася» по всіх вітчизняних телеканалах, з’являючись у студіях найрізноманітніших програм і в різний час (навіть у ранковому, досить ранньому, як для творчої людини, блоці «1+1»). І в кожному своєму зверненні до народу, яке містилося в усіх її інтерв’ю, був заклик та установка вірити в себе та не боятися конкуренції — в широкому значенні цього слова. Здається, свою нинішню можливість вельми широкого доступу до ЗМІ вона сприймає як певну місію об’єднання українських громадян, стержнем якого повинна стати любов до Батьківщини, хоч як би неоднаково її, Батьківщину, сприймали. «Окрасою» програми «Докладно з Дмитром Кисельовим» на ICTV, яка цього разу вийшла в незвичайному форматі — з численними гостями-учасниками, також була Руслана. В обговоренні питання про проведення в Києві через рік ювілейного конкурсу «Євробачення» брали участь журналісти, музиканти, чиновники. Але кожен так чи інакше згадував про патріотичність Руслани. Коли вона говорить про любов до Батьківщини, то так щиро і з таким задоволенням, як не вдається тим, хто говорить про це не менш часто, але з потреби чи через службовий обов’язок. Вона говорить про любов до Батьківщини радісно, а не з болем, чим відрізняється від патріотів «першої хвилі». Це нове було не тільки помічене, а й сприйняте. Причому не тільки в регіонах, які є її енергетичними й «ідейними» (в значенні творчих ідей) «донорами». Її перший післяпереможний виступ у Миколаєві, на святкуваннях із нагоди ювілею турбінобудівельного заводу, що зібрав тисячі людей, показав, що патріотизм у такому вигляді сприймають у всіх регіонах. Є, звісно, небезпека, що й переможницю «Євробачення», і її патріотизм намагатимуться використати, особливо в гарячий передвиборний час. Але їй має вистачити мудрості, щоб не піддатися впливу привабливої риторики.
А в студії «Я так думаю» («1+1») обговорювали шляхи підвищення безпеки на дорогах, «у джунглях, де виживає найсильніший». «У джунглях» — це тому, що там «боротьба, в якій або ти, або тебе». А все через те, що водії недисципліновані. Найцікавіше, що вони настільки недисципліновані, що іноді, засуджуючи недисциплінованість узагалі, себе до нехороших не зараховують, хоча визнають, що «порушують усі», але різною мірою. Інша тема — ДАІ на дорогах, і немає, напевно, популярнішої суспільної теми. Ввічливість українських дорожніх інспекторів водії оцінюють високо, але в скільки саме, публічно вважають за краще не розголошувати. Але крім суб’єктивних, є й об’єктивні чинники зростання напруженості на дорогах. За п’ять років кількість машин подвоїлася, а доріг не побільшало. Їхній стан — окрема розмова в транзитній країні, яка бажає до того ж заробляти на туризмі. Один з учасників програми заявив, наприклад, що дві третини того, що призначається на оновлення та ремонт доріг, розкрадають.
Про те, як розкрадають електроенергію, зокрема в Одесі, розповіли в «Криміналі» («Інтер»). Особливо вражає відеозапис роботи «чорного» електрика, висококласного фахівця, який допомагав абонентам зробити так, щоб не вони вже були винні обленерго, а практично навпаки. І, за визнанням енергетиків, часто так промишляють і їхні співробітники. Але це не найсильніший головний біль служб економічної безпеки обленерго. Крадіжки електроенергії на дому рано чи пізно вираховують і карають, а ось застати в момент реалізації ідеї викрадачів високовольтних проводів практично не вдається. Крім того, безпосередні розкрадачі електропроводів — тільки верхівка бізнесу, пов’язаного з брухтом кольорових металів. Журналісти програми спробували визначити всі дійові сили цієї «прибуткової, але злочинної справи». І навіть насамкінець пообіцяли, що знайдеться сила, яка «не дозволить злочинцям позбавити нас елементарного», в значенні — електроенергії.
Про особливості іншого піратства — в сфері інформаційних технологій, сперечалися учасники програми «Подвійний доказ» («1+1). Якщо в попередньому випадку красти — це однозначно погано, то крадіжка інтелектуальної власності — все ще предмет дискусій. З одного боку, звісно, красти недобре, з іншого — «аудіо-відеопірати забезпечили українцям доступ до програмного забезпечення та досягнень сучасної культури», чим проте заслужили «чорну невдячність держави». Навряд чи держава так завзято взялася б за боротьбу з піратами, якби не такий сильний тиск іззовні. Але державне регулювання діяльності, пов’язаної з виробництвом, експортом-імпортом дисків для лазерних систем зчитування, чомусь не сприяє розвитку власного виробництва цієї запитаної продукції. Загалом, з огляду на всі зусилля, проблема піратства в цій сфері, як і раніше, не вирішена, що визнають усі — і законодавці, і чиновники. І одна з основних причин цієї невирішеності — низька платоспроможність споживачів. І можливість купити те саме, але в 3—10 разів дешевше, — та пропозиція, від якої неможливо відмовитися. До речі, Руслана, яка виступила в цьому випадку експертом, також призналася, що користуватися піратськими програмами їй доводилося, але в їхній студії все ліцензійне — така вимога зарубіжних партнерів.
Проте той факт, що 92% комп’ютерів у нашій країні купують за принципом мінімальної ціни, тільки підтверджує: першопричина явища — матеріальна неспроможність наших співвітчизників. Тому говорити про необхідність прийняття західних цінностей і пов’язувати з цим прийняттям переорієнтування внутрішнього споживчого ринку чи ж чекати цілковитої відмови від піратської продукції — щонайменше наївно. Тим більше, що прагнення до саморозвитку, яке існує і в якому зацікавлене і суспільство, і держава, — задоволення не з дешевих. Навряд чи варто дорікати своїм громадянам у тім, що вони хочуть досягти бажаного навіть за слабкого матеріального забезпечення. За інших можливостей любов до «Веселого Роджера», напевно, була б не такою масовою.
