Про «совок» в головах...

Як бути з українськими журналістами, які поділяють радянські цінності? Про це мене запитали під час скайп-сесії Міжнародного баркемпу «Каразінський медіасімпозіум».

Намагаючись вкластися в регламент, я стисло нагадала, що журналісти мають пам’ятати, що вони є громадянами УКРАЇНИ, отже, мають дотримуватися відповідних позицій — визнавати право держави «Україна» на існування, визнавати право української нації на свою мову та на своїх героїв...

Але потім ще декілька днів я роздумувала: хто ці люди, які через 26 років після розвалу Радянського Союзу та здобуття незалежності України ще ментально живуть в УРСР або хочуть туди повернутися? Не тільки журналісти, а представники будь-яких професій та соціальних груп? Навіщо вони тримаються своєї радянськості? Чого вони, зрештою, прагнуть?

Це, насправді, дуже важливі питання державотворення сучасної України, і, поки ми не знайдемо відповіді і не зрозуміємо, що ми маємо з цим робити, ми будемо продовжувати жити на руїнах УРСР, хоча і в незалежної Україні.

Першим кроком, на мій погляд, має стати визнання, що радянські люди все ще живуть серед нас.

Так, останнє соціологічне дослідження на цю тему, яке проводилося Центром Разумкова в листопаді 2016 року, показало, що 13% мешканців України (без врахування Криму та ОРДЛО) бажають відновлення СРСР. Ще 22% респондентів, відповідаючи на питання «Чи прагнете Ви відновлення Радянського Союзу?» відповіли: «Так, але я розумію, що за сучасних умов це нереально».

Ці цифри збігаються з даними іншого опитування. Згідно з результатами дослідження, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2016 року, третина — 35% — опитаних жалкують про розпад Радянського Союзу, половина — ні, а 15% не визначилися.

Таким чином, більшість українців, майже дві треті або 65%, не хоче, або не дуже повернення СРСР. Але і третина співгромадян, що не проти повернення назад, в минуле (і це без мешканців окупованих територій!) — це дуже і дуже багато.

Спробуємо відповісти на запитання, чому Радянський Союз все ще має прихильників?

Виявляється, що ті, хто прагне відновлення СРСР, найчастіше обґрунтовують своє прагнення тим, що за часів Радянського Союзу існувала впевненість у завтрашньому дні (70%), був високий рівень соціальних гарантій (64%), існувала можливість безоплатного отримання вищої освіти (58%), було відсутнє безробіття (55%), достатній матеріальний рівень життя (53%), відчувалася гордість за велику державу у планетарному масштабі (50%), а також були стабільність і відсутність збройних конфліктів (46%).

Тобто, картина світу радянської людини навіть не потребує додаткових пояснень — все прозоро та зрозуміло. Саме такого «позитиву часів СРСР» вимагають вони і від сучасної України. Додатково до цього доєднаються радянський інтернаціоналізм, що відкидає будь-які національні прагнення, окрім декоративних; Москва як «справжня столиця нашої Великої Батьківщини» та сум за імперією.

Важливо зробити правильні висновки щодо реальних прагнень симпатиків Радянського Союзу, і зрозуміти, що це зовсім не ностальгія мрійників, це цілком практичні цілі та завдання на майбутнє. «Радянські люди»прагнуть зробити з України УРСР хоч в якомусь вимірі: соціально-економічному, політичному, культурному, ментальному.

Ці настрої не живуть самі по собі — їх леліють та плекають українські за формою, але радянські за змістом медіа. Наприклад, за визначенням «Детектор медіа», «телеканали, які входять до Inter Media Group, — справжній заповідник радянської «культурки»».

Кульмінацією «совкових» традицій є Новий Рік, коли по «Інтеру» з року в рік демонструють «блакитний вогник» в радянському стилі. Але ж і ми не відстаємо, наминаючи салат «Олів’є» під бокал «напівсолодкого» напою із бульбашками а-ля «радянське Шампанське»...

Як позбавитися цих рудиментів «совку» в телевізорі, на столі та в голові українців?

Напевно, прагматики-матеріалісти скажуть: треба зміцнювати економіку, підвищувати добробут «маленьких українців», щоб вони перестали ностальгувати за «ковбасою за 2.20». Але це точно не вирішить проблему цілком та повністю.

На думку соціологів, провідну роль в зміні цінностей суспільства можуть зіграти медіа. Звичайно, мова не йде про директивно-пропагандистські методики, але формування ціннісних орієнтирів за визначенням є невід’ємною функцією засобів масової інформації.

До речі, цим активно користуються росіяни. Просування ностальгії за Радянським Союзом одночасно із позиціонуванням Росії як наступника СРСР працює активно та ефективно не тільки в медіа-просторі колишнього СРСР, але і в країнах т.зв. Варшавського блоку, і в колишній Югославії...

В Україні флагманом продукування контенту в дусі радянської пропаганди є «Інтер», але далеко не тільки він «проштовхує» в суспільну свідомість «совкові» наративи та стереотипи. Не секрет, що багато політиків пропагують та експлуатують саме радянські стереотипи й цінності, і не можна сказати, що така тактика є провальною.

На противагу цьому процесу, українським не лише за формою, а й за змістом медіа треба навчитися лікувати суспільство від постколоніальної ментальної залежності, прищеплювати своєї аудиторії цінності незалежної України і долучати людей до будівництва нової України замість УРСР. Інакше радянська імперія, що вже 26 років є історією, отримує і зміцнює шанси на своє відродження — з новими лозунгами, прапорами та символами. Але зі старим жахливим та моторошним змістом, що досі від декого так і ховається за декораціями із сталінської архітектури, бадьорих фільмів та піснями «про головне»...

В якості ілюстрації реальності «радянської» загрози, напевно, досить зазначити, що кількість мешканців України, хто жалкує з приводу розпаду СРСР, попередні три роки хоча і незначними темпами, але збільшувалася. Згідно з даними групи «Рейтинг» тих, хто ностальгує за Радянським Союзом, в 2014 році було 31%, у 2015-му — 33%, а в 2016-му році — вже 35%.