Вулицею слона водили
За підсумками перегляду вітчизняних телеканалів складається враження, що основна державна проблема — це ускладнення відносин між В. Ющенком і Ю. Тимошенко. Практично будь-яка тема — чи ймовірність економічної кризи («Свобода слова», ICTV), чи формування нового Кабміну, чи екстравагантне заміжжя Тимошенко-молодшої — зводяться саме до цього аспекту «державних» відносин. Загалом, телевізійною вулицею водять цього розлюченого слона, примушуючи телеглядачів шикуватися уздовж показової траси та задовольнятися саме цим видовищем. Але чи цього хоче глядач?
Судячи з багатоканального інтерв’ю Президента, він справді або відрізаний від реальної інформації, або вважає за краще бути навіть не слоном, а радше страусом, готовим за будь-якого негаразду сховати голову в пісок. А якщо це не пісок, а, наприклад, асфальт, хай би що говорило про це президентське оточення? До речі, з приводу інтерв’ю. Те, що ніхто від нього не чекав сенсацій, це озвучив ще Литвин — напередодні. Телеглядачів навіть більше за можливі одкровення цікавило, наскільки в цій ролі нинішній Президент відрізнятиметься від свого попередника, який, до речі, протягом останнього тижня також неодноразово засвітився на телеекранах із викладом своїх оцінок із приводу подій у країні. Так ось, видимих відмінностей, окрім антуражу, глядачі не помітили. А ось журналісти справді поводилися інакше — вільніше, іронічніше, розкутіше. Може, це і є основне наше придбання за останні дев’ять місяців? Судячи з висловлювання Леоніда Черновецького у «Від першої особи» на «Ері», так воно і є. Нагадаю: жінка, зателефонувавши до студії, висловила своє розчарування тим, як поводиться син Ющенка, який розкидається грошима, і спитала «За що мерзли на Майдані?» На що Черновецький відповів, що ось ви, мовляв, телефонуєте в прямий ефір, і це запитання чують усі. То це і є заслуга Майдану. А коли Кучма роками розкрадав країну, чи могли ви про це говорити відкрито? Може, для нього це справді втіха, але чи цього хотіли ті, хто щиро повірив у здатність Ющенка кардинально змінити країну?
Загалом виходить, що в тому, що ми спостерігаємо, — спершу в осінньому протистоянні, а потім у виниклій глобальній апатії, — виграли ті наші громадяни, які спочатку і згодом були аполітичні і навіть байдужі до подій у країні. Вони вберегли себе від розчарування, яке відчувають сьогодні всі прихильники раніше протиборчих таборів. Із чого видно, що бути байдужим у нашій країні — і спокійніше, і вигідніше.
Такий висновок не був озвучений у «Я так думаю» («1+1»), однак він витав у повітрі. Ретроспектива документальних кадрів, де всі ще на Майдані, всі разом, всі дружні та показово щирі, сьогодні сприймається дуже болісно — або вони обманювали одне одного ще тоді, або ми настільки нічого не значимо в їхньому житті, що вони вже тоді використали змучений і прагнучий змін народ для вульгарного та цинічного захоплення влади. І що нам тепер визнання, що багато з тих обіцянок були зроблені зопалу? Їхні автори не розуміють, яку історичну відповідальність вони взяли на себе за розбуджений люд, який повірив цим гарячковим обіцянкам? Це, на їхню думку, мета завжди виправдовує засоби, а на думку тих, хто пройнявся і повірив у те, що «нам спільно треба змінити владу», що це «питання життя та смерті»? Тепер кажуть, що Майдан — це утопія, це моральна проекція, вдалий проект. Для кого вдалий? Здається, що нинішні наші правителі, які прийшли до влади на народних «кістках», так і не зрозуміли, наскільки це страшно — в усьому зневірений народ. Тепер цей народ знову загодовують підсумками соцопитувань, за якими ясно тільки одне — він таки розчарувався. І запитання програми — чи відбулася зрада ідей Майдану — абсолютно риторичне запитання. І не через відставку уряду Тимошенко, не через корупційні скандали. Насправді публічні розбірки тільки відкрили шлюз нагромадженого невдоволення, нерозуміння та недовіри. Народ, обдурений у найкращих своїх спрямуваннях і надіях, такого лицемірства не прощає. І вкотре вмовити його якимись тезами й ідеями буде практично неможливо.
Тим часом політичне життя триває. Ніхто не шукає нових кумирів, хоча телеканали, ідучи назустріч побажанням своїх власників або симпатичних їм політичних сил, і намагаються бути гравцями на політичному терені, особливо напередодні парламентських виборів. У «Іду на Ви» (1+1) на розтерзання журналістській публіці віддали Нестора Шуфрича, відомого майстра розмовного жанру. Перебити його словесний потік практично неможливо, добитися хоч якоїсь відповіді на тему поставленого запитання — також. Тому журналісти, як і ведучі програми, не приховували свого сарказму стосовно опитуваного. І що? А нічого. Загальний висновок: бажаємо вашій партії вдалого проходження крізь виборче сито, оскільки без вас буде нудно. Звісно, буде нудно. Але наявний і інший висновок: присутні в студії журналісти справді йшли на Шуфрича, як на шоу, не передбачаючи його відповідей на заготовані запитання, не озброївшись цифрами та документами, щоб зробити розмову більш детальною та конкретною. Тому після будь- яких слів найскандальнішого есдека нічого, крім посмішок, хай і красномовних, як, очевидно, здавалося учасникам ток-шоу, не було. А могло б бути.
В іншому нам протягом тижня розповідали про ті самі можливі складнощі з ПММ, прогнози на урожай, контакти із Росією, справу Гонгадзе, замах на Мельниченка, неприйняття Житлового кодексу. Дещо вибивався із загальної новинної стрічки сюжет у «Свідку» на «НТН» про незаконну вирубку лісів у Чорнобильській зоні. Ці отримані браконьєрським способом лісоматеріали відправляли «кудись на південь України». Куди? Навіщо? Це чомусь нікого не зацікавило. І справді — яка нісенітниця, особливо на тлі щогодинних політичних новин…
