«З ким ви, українськi журналiсти?»
У рамках «Медіафоруму-2006», про який «День» уже повідомляв, у Києві пройшла конференція «Медіа і парламентські вибори-2006», де на одному із засідань медіаклубу експерти обговорювали тему «Парламентські вибори-2006: від війни компроматів до нової політичної культури?». Зокрема, на розгляд виносилося актуальне питання про вільні вибори та вільну журналістику. Одним із запитань, яке піднімалось серед експертів, було: «З КИМ ВИ, УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ?». «День» поцікавився, що думають з цього приводу самі журналісти.
Андрій ШЕВЧЕНКО, журналіст, віце-президент НТКУ:
— Я — зі своїм глядачем, зі своєю командою, зі своєю совістю і з журналістськими професійними стандартами.
Єгор СОБОЛЄВ, журналіст, автор програми «Чи на 5?» («5 канал»):
— Я — з виборцями. Наша мета може бути лише єдиною: допомогти людям розібратися, чому і за кого треба голосувати. Показувати, що людина робила в минулому, з якими конкретними ідеями вона йде на вибори, наскільки ці ідеї є реальними і відповідають потребам країни. З огляду на її минулу діяльність, аналізувати, чи можна їй довіряти, чи спроможна вона ці ідеї реалізувати. На словах це дуже просто, на ділі, думаю, буде набагато важче. Тому що політики до цих пір мають проблеми з розумінням того, що їх обирають не за маніпуляції, PR-технології або чесну репутацію, а за дії зробити те, що потрібно Україні й українцям. Тому сьогодні багато політиків не знають, що вони насправді хочуть робити. Вони б мали сказати — реформи! Однак мали б і сформулювати їх на рівні конкретного плану дій. На рівні ж конкретного плану в голові у багатьох з них — вітер. І журналістам потрібно показати цей вітер. І не просто показати, а пояснити. Тому що між програмами і розумінням того, що людям насправді потрібно, на жаль, — прірва. Якщо ми будемо висвітлювати вибори сюжетами, в яких хтось щось краде, хто з Путіним, а хто — ні, то ми свою функцію провалимо. Людей в першу чергу цікавлять все ж таки не технології політиків. І тільки за рахунок моральності або аморальності ситуацію теж не вирішиш. Тому наше найбільше завдання: аналізувати переконання політиків, їхній попередній досвід, розуміння ними тієї чи іншої проблеми в країні. Ось чому ми — з виборцями.
Світлана КОЛЯДА, телеведуча («Інтер»):
— На мою думку, саме запитання вже несе зміст, який суперечить суті журналістики. Журналіст не повинен бути з кимсь або проти когось. Журналіст має виконувати свої прямі обов’язки — донести до глядача, слухача, читача інформацію. Наступний етап вже належить аудиторії. Що стосується політики, то тут, якщо людина називає себе журналістом і вже пішла в цю професію, взагалі все має бути дуже принципово. Ми можемо внутрішньо відчувати симпатії до того чи іншого політика або до тієї чи іншої партії. Це рівень особистий. Все залежить від рівня інтелекту, ерудиції, внутрішньої культури журналіста. Залежно від цього він і обирає собі політичний об’єкт. Цей об’єкт може викликати симпатії. Але це не стосується, принаймні не має стосуватися тієї роботи, яку ми виконуємо. Якщо журналіста переповнюють якісь емоції і симпатії до політичної сили, так чи інакше він у своїх матеріалах ці емоції і передасть. Так, люби — кого завгодно! Але, шановний, працюй у «чистому» жанрі. Мені, наприклад, може подобатися хто завгодно. Я можу поговорити або посперечатися про це на кухні зі своїми друзями, поспілкуватися на цю тему з моїми колегами. Але в ефірі, на сторінках видань, я вважаю, ми не маємо права на таке. Тому, відповідаючи на запитання: «З ким ви, журналісти?», скажу — аж ніяк не з політичними силами. Звичайно, виникає інше запитання, коли журналіст свідомо йде працювати на когось. Але тоді прямо називаймо це роботою в PR-структурі, роботою з розкручування когось... Але не журналістикою. Тому що це цілковито дві різні категорії. Сьогодні всі настільки загрузли в цій темі, що ми вже, на жаль, часто перестаємо помічати і відчувати всередині себе цю межу. На жаль, коли і країна, і журналістика дуже заполітизовані, відчувати цю межу дуже складно. І не кожному це вдається. Але ми маємо прагнути до того, щоб розділяти PR і журналістику.
Євген ЛАУ ЕР, шеф-редактор інтернет-видання «Трибуна»:
— Так, зараз кажуть про війну компроматів, політичну культуру журналістів. Але мені здається, що проміжок від політичного компромату до нової політичної культури не є зовсім коректним. Тому що використання компромату не є культурною дією. І, думаю, на виборах 2006 року ми побачимо безліч компрометуючих матеріалів, які викидатимуться різними сторонами одна проти одної. Якщо говорити про політичну культуру, культуру передвиборних технологій, пропаганду, то чекати, що це анонсуватиметься в ЗМІ кожною зі сторін чистими прозорими методами, ми не можемо. Уже дивлячись на те, які кампанії розпочинаються зараз, кампанії, які готуються, незавершені оперативно-розшукові справи, які політичні гравці встигли накопичити за час свого перебування при владі та в керівництві правоохоронних органів. Що стосується безпосередньо того, з ким ми, українські журналісти, то спостерігаючи за всім, що відбувається в країні, можу сказати так: передусім журналісти не повиннi забувати, що вони — громадяни своєї країни. Всі кажуть: незалежний, незаангажований, не-не-не, чистий, чистий інтернет, чисті руки, помисли... Але насправді, в боротьбі за цю чистоту, ми часом забуваємо, що наша держава — це будівля, яка ще не зовсім міцно стоїть на своєму підмурку. І якщо ми постійно труситимемо цю будівлю, якщо вона постійно перебуватиме у вібрації, то рано чи пізно вона зруйнується. І всі мешканці цієї будівлі або загинуть, або отримають тяжкі травми. Наведу маленький приклад. У вівторок побував на конференції з приводу плівок Мельниченка. З яким обуренням і злістю була сприйнята моя заява про те, що Україна і українські журналісти, весь час розглядаючи плівки Мельниченка, просто заганяють себе у пастку! Оскільки немає ще тієї культури подачі матеріалу, яка забезпечила б повністю нейтральне і прозоре обговорення того, що записано на цих плівках. Немає ще стовідсотково незаангажованого суду... І журналіст має бути з кимсь. Журналіст має зробити свій внутрішній політичний, психологічний і моральний вибір. Він така ж людина, як і всі інші. А людина не може не бути ні з ким. Вона живе в суспільстві, вона спілкується з людьми, у неї є родина, друзі, знайомі, є люди, які їй симпатичні або ні. І не треба ідеалізувати і канонізувати образ журналіста. Він має писати те, що вважає за потрібне, те, що в нього в душі. Журналістика має бути читабельною, інтелігентною й вірогідною.
