Потрібна cила духу!

Я вже якось писав, що «День» можна по праву порівняти з університетом, який щодня дає допитливому читачеві великий масив аналітично-інформаційних і просвітницьких матеріалів, як академічного (ґрунтовні наукові статті, розвідки, аналітичні експертні оцінки), так і різножанрового газетного плану. Тут кожний знайде для себе багато цікавого і повчального.

На мою думку, успіх «Дня», його велика популярність серед читацької аудиторії полягає і в тому, що майже кожна його публікація спонукає до роздумів і до участі у дискусіях про проблеми, що стосуються держави, її героїчного і драматичного минулого, сьогоднішніх викликів, що постали перед нами у нинішньому складному житті.

Як завжди, насичене було різноманітними цікавими публікаціями і число газети «День» за 7 березня цього року. З-поміж інших матеріалів мою увагу привернула кореспонденція Миколи Сірука «Неприємний діагноз»: Канада допомогла оцінити український потенціал», в якому йшлося про засідання круглого столу у Києві з питань демографічного розвитку України. Свою точку зору на наші проблеми висловила на цьому засіданні її посол Абайна Данн — жінка з відкритим, добрим і милим обличчям, схожим на українське.

Цей матеріал був для мене цікавим і тому, що рівно десять років тому я перебував із творчою поїздкою у Канаді. Відвідав Торонто, Монреаль Гамільтон, Лондон, де збирав джерельні матеріали для своєї монографії про видатного хормейстера, засновника уславленої капели «Думка» Нестора Городовенка (1885—1964). І до цього часу бережу в пам’яті незабутні зустрічі з професором- сковородинознавцем Євгеном Калюжним, істориками Марком Антоновичем, Василем Маркусем, піаністкою Любою Жук, пастором Іваном Зінчиком, із перекладачем Євгеном Рослицьким та іншими відомими діячами науки, культури, мистецтва української діаспори Канади. Багато тоді довідався про рівень життя у цій північно-американській країні, а також про те, чого досягли наші співгромадяни у Канаді, які перебиралися сюди кількома хвилями еміграції.

Це стосовно деяких вражень після перебування у березні — квітні 1998 року Канаді та асоціацій, викликаних згаданим матеріалом Миколи Сірука. А тепер про загрозливу демографічну ситуацію в Україні та її невтішні прогнози, про що не раз доводилося писати і мені. Вона спричинена кількома чинниками: тяжким матеріальним становищем багатьох людей, низьким рівень медичного обслуговування, особливо, у глибинці та порушенням норм Конституції України щодо безоплатності медичних послуг, нездоровим способом життя, кризовими явищами в інституті родини, втратою цінностних і моральних орієнтирів та ін.

Пригадаймо з історії. Сільські родини до революції займалися натуральним господарством і були, як правило, багатодітними. Село тривалий час було міцним коренем нації. Народна мораль і етика тоді були неписаним законом суспільного життя. Були ще важчими часи, коли внаслідок соціальних катаклізмів, воєн, голодоморів, політичних репресій люди гинули мільйонами. Але і в тій, здавалося б, безвихідній ситуації, вони знаходили у собі силу духу, щоб не зломитися від труднощів, створювали родини, народжували дітей. Як відомо, за радянської доби одиноким матерям держава виплачувала десятиріччями матеріальну допомогу на одну дитину усього 5 рублів. За часів сталінщини декретна відпустка тривала лише два місяці.

У часи М. Хрущова зарплати були мізерними. Люди жили бідно, але не втрачали оптимізму. Рівень народжуваності на початок 1960-х років, скажімо, на Полтавщині був дещо вищим, ніж смертності. Він почав різко змінюватися з кінця 1970-х років.

Останнім часом, особливо, коли Президентом України став Віктор Ющенко, родини з дітьми перебувають під більшою державною опікою. Щороку збільшується рівень матеріальної допомоги батькам при народженні дитини, по догляду за малюками. Матеріальна підтримка надається і неповним родинам і тим, які опинилися у кризовій ситуації. Щоправда, інфляційні процеси швидко знецінюють ці допомоги. Щоб придбати більш- менш пристойну дитячу коляску, треба викласти за неї понад 1500 гривень. А на решту товарів для дітей скільки треба мати грошей...

Прикра ознака часу — смертність в Україні у багато разів перевищує народжуваність. Катастрофічно вимирає село — годувальник держави. І це стало великою проблемою у її перспективному розвитку, про що правильно наголошувалося на згадуваному засіданні круглого столу в Києві. Без міцної у всіх відношеннях нації, держава сильною не стане. Тож треба її економічний розвиток поєднувати з моральним гартом людей і особливо спрямовувати його на молоде покоління. Нам треба його виховувати не тільки із споживацькими настроями та устремліннями, а й вчити бути сильним за духом і витривалим у життєвих негараздах, цінувати національні традиції, берегти і примножувати їх. Тільки за таких умов національне відродження можливе, як і поліпшення в Україні демографічної ситуації.