Давайте не створювати собі кумирів

Два місяці потому в Ірпінському регіоні відбулись вибори голови, при загальній явці 23,5%. Додамо декілька відсотків на літо, декілька на дощ. Решта — розчаровані. — А ну їх усіх, — такою фразою, в основному, відмахувались люди, з якими приходилось говорити.

Цей настрій в основній своїй більшості характерний і для виборців депутатів до ВР шостого скликання. Розчарування, втома і небажання говорити на цю тему. — Всі вони однакові, — відповідають. От що зробили наші горе-політики за півтора роки політиканства.

Пройшло представлення основних гравців на виборах. І що, схвилювало багатьох? Хіба що фанатиків тої чи іншої сили. А, загалом, ну подивились насмішкуватими поглядами на монументально- помпезну презентацію однієї сили. І відчуття, що бачили ми все це, бачили. Десь так років 30 тому. Тільки що замість синьої доріжки була червона, доповідач читав не з листка, а з « продвинутої» пластини. А ще тоді не було фейєрверків на сцені. Чи от презентація білої сили з безліччю розтерзаних сердець. Такого ми, звичайно, не бачили. Уніформою служили білі майки, а головна дійова особа не в білому кітелі, що було б логічніше, а в костюмі під Марусю Чурай. І знову досадне неспівпадіння, дисонанс, особливо, коли порівнюєш її поетичну програму дворічної давності. Тут ця програма акурат би лягла з її новим образом. Не знаю, можливо, це був такий собі творчий задум — спрацювати на контрастах.

Третя презентація без особливих «наворотів», думаю, що лягла на душі нацпатріотів. Зрештою, в такій стихії вони перебувають вже десь років 20. І пісню «лента за лентой патроны подавай» чують приблизно стільки ж. Родзинкою, безперечно, була реакція на неї чільних представників сили. Але тема затребувана. От в одній з газет прочитала, що за віртуальну «Маленьку партію снайперів» проголосувало 80%, залишивши далеко позаду найвідоміші. Прикметно, що голосував середній клас — люди, які мають непогану роботу або невеликий бізнес, машину, квартиру, їздять за кордон. «Продвинуті», як бачимо. Може тому й бачать от такий єдиний вихід.

Були презентовані і програми. Кажуть, що в усіх трьох силах (а дехто каже й про четверту) задіяні американські консультанти. Бо російські показали свою повну неспроможність. Кажуть, що одній силі американці написали програму розвитку держави. От цікаво, чи задіяні там тільки мільярди найбагатшого чи й менш багатих? Якщо ні, то чи змиряться бідніші з диктатом першого з перших? А, може, треба було їм створити якийсь такий клуб «нуворішів», вказавши кожному з них їхнє місце, прийняти статут, щось на кшталт неписаного у «злодіїв в законі» і слідкувати за неухильним дотриманням його? А потім, згуртувавши капітал, залучити до нього фахівців тай видати на-гора амбітну програму поступу України. І взятись за її впровадження. Разом iз фаховим, порядним і патріотичним урядом.

А ще цікаво, чи знаходиться в полі зору американських консультантів такий етичний момент, як «міра» у задоволенні власних потреб кандидатів у найвищі крісла? Бо коли бачиш фото чи картинку на ТБ їхньої нерухомості, задаєшся питанням, чому вони всі йдуть в державні структури. Ну займались би собі бізнесом і городили б все, що заманеться. І тоді не треба було б показувати свої прибутки платникам податків (себто нам). Правда, наші обранці прийняли перед тим, як розійтись на нові вибори, документ, який вражає своєю наглістю і цинізмом. І тут уже зі здивуванням дивишся на консультантів. — Вам не здається, що допомагаючи наводити марафет силам з такою от установкою на чесність і прозорість, ви тим самим підриваєте довіру до демократичних цінностей Заходу і своєї країни, зокрема?

А, може, ви маєте надію, що казну вашої держави будуть поповнювати чергові в'язні, на кшталт каліфорнійського, який живе собі у палаці вартістю в десятки мільйонів доларів (правда, із спеціальним браслетом на руці) і все платить і платить мільйонні гонорари адвокатам і, судячи зі всього буде ще довго платити — вміст його гаманця , мабуть, ще буде довго підтримувати добробут правників країни.

Законною можливістю не надати декларацію про свої доходи користуються і в демократичному таборі. От ніяк не можуть дізнатися журналісти суму доходів за останній рік в однієї пані, що претендує на роль «матері нації».Посилає журналістів у ЦВК, а там таких даних не має, бо ж прийнятий цей плюгавенький документик. В результаті маємо на рівному місці велику державну таємницю.

Дивує така позиція ще одного претендента на перемогу до ВР. Запевняє, що вся виборча кампанія його блоку проходить за його ж кошт. А на питання про декларацію, посилається на цей же дикий у своєму цинізмі документ. Разом з тим, це не заважає претенденту на місце у ВР (навіть на найвище місце) критикувати всіх і вся, часом не розуміючи, що критикує, заодно, і себе, бо саме в часи його керування було закладено багато «задзеркального».

Нам говорять про ріст економіки в нашій країні. Радієш. А потім дивишся на деяких із ключових фігур і щиро дивуєшся — це що, цей «діяч» має якісь сентименти до держави, мислить її категоріями? Про що ви. Звичайнісінький «рвач і тимчасовик». Може перетворитися і у «тевтонця». І таких тевтонців там цілий загін, який при бажанні замість зеленого моріжка швидко залишить після себе биту дорогу.

І тоді вже по-іншому сприймаєш щире і фахове занепокоєння шановного академіка і радника найбільшого урядовця з приводу дострокових виборів, які на його думку можуть зупинити поступ країни. Бо коли в команді, яка мислить категоріями «довгострокової культури часу» присутня команда, сформована на грунті «циклічної культури часу», націленої на негайне отримання прибутків в тому числі, то переможе, звичайно, що друга. І чи можливо спланувати щось на перспективу, якщо якісно майже не зміниться ВР, особливо блок, яким опікується радник. Все ті ж лиця, які так славно підвищили собі платню, додали фантастичних пільг (не наступному парламенту, а діючому, себто собі), депутати, які не ходять у парламент, сприймаючи його, як доважок, а натискати кнопки за них можуть без наслідків інші, депутати, які привселюдно говорять про корупцію в парламенті, але ніхто так і не поніс кари. Притому про ці факти говориться, як про щось, що само собою розуміється. Йде хизування одне перед одним своїм багатством і демонстрація найдорожчих марок одягу і всяких причандаль. Але при тому не встидаються підгребти під себе парламентську квартиру чи її грошовий еквівалент. Може тому поява в якості депутата Вєрки Сердючки і була б логічною оцінкою цьому задзеркаллю. І великим, жирним знаком оклику.

Невелика кількість порядних, совісних депутатів не зможе переломити в кращий бік цей балаган.

Кажуть, що є зараз екстрімний відпочинок для багатих, скажімо, в'язниці. Можу порадити ще один вид екстріму — поїздку в електричці Коростень — Київ в ранковий час. Там вони б могли познайомитись, як виживають люди з пенсією в 430 грн. Або здивуватися винахідливості пенсіонерки, яка через трьохразове запалення легенів на протязі року не змогла посадити городину для продажу, тому заробляє , здаючи пусті пляшки. Донька, у якої троє дітей, не може їй допомогти.— У нас, в Бородянці, пляшка коштує 5 коп., а в Бучі- 25, то буду мати 10 грн. 60 коп. — говорить жінка після 40-хвилинної їзди, важко піднімаючи сорок пустих пляшок і прямуючи до виходу.

Хоча який це для них екстрім — вони вже давно втратили здатність розуміти і співчувати.

Скоро вибори. І більшість з тих, кому не байдужа їх країна, будуть стояти перед вибором, вибираючи з декількох зол менше. Тому давайте подивимось на списки, як вони оновилися в бік порядності. Поставимо також перед собою чільних представників сил і спробуємо заглянути в їх душі. Проаналізуємо їх минуле від початку їх становлення як політичних, « а декого ще й як бізнесових» діячів, прискіпливо зважимо, що первинно в їх душах — влада, як збагачення, влада ради влади аж до запаморочення, чи щира любов до своєї землі , до свого народу.

Давайте все ж вертатись до понять порядності, гідності. Давайте не робити собі кумирів з людей нечесних, загребущих, людей, здатних брехати , не моргнувши оком. І давайте не знаходити їм виправдань.

Закінчити цей допис дозволю собі висловлюванням Далай-Лами з його книги «Етика в новому тисячолітті», які нам виокремила Клара Ґудзик, побувавши на круглому столі, присвяченому одному із найвидатніших наших сучасників: «Навіть у найдемократичніших країнах можна почути далекі від реальності обіцянки політиків в разі їх обрання. Але ці люди не впали з неба. Я пересвідчився в тому, що коли в якій- небудь країні політики корумповані, можна з великою ймовірністю чекати, що і суспільству цієї країни не вистачає моральності, і що люди, які населяють країну, також (у масштабах своїх можливостей) корумповані. Але якщо народ чесний, дотримується моральної дисципліни, захищає слабких, то обрані ним керівники будуть поважати ті самі цінності. Таким чином, відповідальність завжди лежить не тільки на лідерах країн або на тих, кого призначили чи обрали на ті чи інші посади, — вона є функцією кожного з нас персонально».