Клінч імідж-компаній

Наприкiнцi минулого тижня Держдума доручила російській делегації в ПАРЄ ініціювати розгляд питання про порушення демократичних норм в Україні. У заяві, прийнятій думцями одноголосно і без обговорення, висловлено стурбованість у зв’язку «з численними фактами переслідування політичної опозиції в Україні». У документі також вказується на «спроби нового керівництва України встановити політичний та ідеологічний контроль над ЗМІ». В Україні з величезним невдоволенням зустріли заяву російської Думи про порушення демократичних норм у нашій країні. Український МЗС назвав цей документ «недружнім актом».

Сам інтерес до постанови Державної Думи щодо української політичної ситуації свідчить, що київській еліті ніяк не вдається позбутися якщо не комплексу неповноцінності, то вже принаймні від комплексу провінційного інтересу до вчинків колишнього «старшого брата». Так що розрахунок тих, хто готував цей документ — а це передусім комітет у справах СНД на чолі з Андрієм Кокошиним, хоча, звичайно, ухвала пройшла всі необхідні в таких випадках стадії апаратного узгодження в президентській адміністрації — був вірним: він виявився вдалою акцією, яка нагадала, що російські депутати не дрімають і перебувають на варті прав людини на пострадянському просторі, зокрема, в Україні. Документ може бути зручним і з погляду спілкування із західними колегами думців — тепер, коли чергова міжнародна організація захоче зайнятися Чечнею чи Ходорковським, російські парламентарії зможуть нагадати західним товаришам не лише про пригнічення росіян у Латвії та Естонії, але й про політичні репресії в Україні. Так що цікавитися потрібно не тим, чому Державна Дума вирішила виступити з подібною заявою, а тим, чому це поїздки високопоставлених представників нової влади до російської столиці не привели до поліпшення ставлення до неї. І чи варто взагалі було розраховувати на зміну ставлення до колишньої української опозиції з боку нинішньої російської влади.

Пригадаємо: нещодавно Москву відвідував Петро Порошенко, який зустрічався, серед інших співрозмовників, зі спікером нижньої палати російського парламенту Борисом Гризловим — причому не тільки як зі спікером, а як із главою партії «Єдина Росія». Після цієї зустрічі Порошенко заявив приголомшеним українським телевізійникам, що між «Єдиною Росією» і НСНУ дуже багато спільного і він обговорював із Гризловим можливості співпраці між двома «партіями влади». Однак якби в Москві і справді вважали НСНУ «партією влади», то комітетові у справах СНД і на думку не спало б готувати подібну постанову. Ні, для думців та їх кураторів iз Кремля НСНУ — не партія влади, а партія вискочок, із якими потрібно боротися. Не вдалося, судячи за підсумками голосування, переконати в лояльності «нових українців» і російську опозицію — даремно головний соціаліст країни їздив до Москви і підписував угоду про співпрацю з товаришами з «Родины» Дмитра Рогозіна… Але чому потрібно цьому дивуватися? Хіба російська політична еліта раділа помаранчевій революції, хіба вже після перемоги Віктора Ющенка її могли надихнути політичні декларації нового українського керівництва щодо НАТО і ЄС? Інша річ, що якби за цей час Москва пересвідчилася б у політичній конкретиці гасел, які проголошуються, вона поводилася б трохи обережніше. А тут — київській імідж- компанії протиставлено московську. І те, й інше до справжньої політики навряд чи стосується…