Не загубити правду в пафосі

«Вельмишановні ветерани Великої Вітчизняної війни! Ви перемогли найлютішого ворога. Але головна Перемога попереду — примирення українців, які воювали по різні боки барикад як представники бездержавної нації... Визнайте справедливість боротьби українських патріотів за незалежність України, подайте руку ветеранам УПА. Свято Перемоги є і буде святом усього народу». Ці слова зі звернення, яке 17 квітня озвучив полковник Григорій Чепкий (учасник бойових дій, двічі кавалер ордена Червоної Зірки, ордена Б. Хмельницького, ордена Великої Вітчизняної війни, 1922 року народження) на ХХ з’їзді Спілки офіцерів України. Заклик Григорія Артемовича, який пройшов пекло війни, — відповідь тим, хто намагається стерти пам’ять українського народу про різних героїв однієї війни.

Напередодні 65-ої річниці капітуляції фашистської Німеччини було чимало спроб політизувати це свято. Монополію на «перемогу», безперечно, отримала Росія. «Безперечно» — тому що ніхто на рівні держав і не заперечував проти такої монополізації. І українська, і білоруська влада охоче погодилися на нав’язаний їм сценарій спільного відзначення.

Натомість в інтелектуальних колах — і Росії, і України — триває дискусія. Чи є поглинання одного зла іншим перемогою? І яка ціна такої перемоги? На щастя, нинішні покоління масштаби жертви, принесеної задля капітуляції фашистів, знають тільки з розповідей. Чи достатньо ми запам’ятали з того, що розповідали нам наші ветерани? Чи усвідомлений цей історичний досвід, щоб більше ніколи не допустити повернення зла? Коли читаєш повідомлення про ідею встановлення пам’ятника Сталіну — виникають сумніви... Зрозуміло одне: у ХХ столітті ці «близнюки» – Гітлер і Сталін – зіграли зловісну роль, але один був убитий і його спадщина засуджена, а інший – помер своєю смертю, а неосталінізм на посткомуністичних теренах усе ще живий і простягає свої щупальця до хисткої демократії.

Місяць тому газета «День» звернулася до своїх авторів і читачів із проханням розповісти про те, що їм передали дідусі й бабусі, що для них означає 9 Травня і як би вони хотіли його відзначити. До нас надійшли десятки листів з роздумами та зворушливими історіями. Українці бояться забути ту страшну правду. Загубити її у пафосі та ідеологічній непримиренності. А тому розповідають, згадують і переосмислюють. У сьогоднішньому спеціальному випуску — лише невелика частина того важливого матеріалу, який ми зібрали завдяки нашим читачам. У наступних номерах «День» продовжуватиме тему пам’яті про Перемогу. А назвали ми її просто — «Спасибі вам, діди».