Про справжню «рентабельність»

В еру інформаційних технологій, коли найбільшою цінністю стають знання, донецька громада всіляко опирається закриттю шкіл. Учора «День» писав про те, що лексика, яку обрали місцеві чиновники, щоб виправдати катастрофічне скорочення навчальних закладів, в першу чергу україномовних, м’яко кажучи, неправильна. «Школи нерентабельні» — кажуть в міській владі, очевидно, в силу різних обставин не розуміючи, що цей термін не вживається відносно освіти. Ну а якщо вже й справді переходити на економічну термінологію, то треба врахувати, що конкурентний світ сьогодні інвестує в знання і особистісний розвиток.

Батьки учнів Донецької загальноосвітньої школи №136 з українською мовою навчання — школи, яка підпадає під «оптимізацію», ініційовану міською владою, — вчора провели акцію проти ліквідації школи. «Я сама російськомовна. Але обох дітей віддала в українську школу свідомо, — говорить одна з ініціаторок акції Оксана Нечипоренко. — Я дивлюсь у майбутнє і розумію, що говорити українською мовою, знати й розуміти українську культуру — в інтересах моїх дітей». Батьки обурені — навколо в Будьоннівському районі тільки російські школи, тож дітям просто нікуди переходити.

Влада Донецька запропонувала батькам «вихід» — перевести дітей в російську школу №120, яка, на відміну від майже заповненою 136-ої, укомплектована лише на 40%. Батьки, які вже втомилися апелювати гуманітарними аргументами, щоб довести свою правоту владі, переходять на економічні та побутові категорії. «Ми були в 120-ій школі, — розповідає пані Оксана. — Хоч їй лише сімнадцять років, вона просто сиплеться. А в нашій зроблено ѓрунтовний ремонт. Причому великою мірою за рахунок батьків. Моя дитина у другому касі. Уже на сьогодні наш клас зробив ремонт на 15 тисяч гривень (всі чеки збережені). Ми хотіли цю школу облаштувати для наших дітей якомога ліпше. Гроші здавали всі, навіть мама, у якої десять дітей!» Батьки розповідають, що на ремонт школи — зміцнення фундаменту й покрівлі — нещодавно досить велику суму перерахувала міська влада. «Виходить, що влада ремонтувала школу не для учнів і ще раніше мала плани на це приміщення?» — задаються питанням батьки.

«У цій школі навчалася і я, і мої батьки. Тепер хочу, щоб навчалися мої діти. Чому через чийсь бізнесовий інтерес мої діти повинні бути позбавлені майбутнього у власній державі? Ви ж самі розумієте: не знаєш державної мови — нічого не доб’єшся. А я хочу, щоб мій не по літах розвинений син зумів реалізуватися, — бідкається мама першокласника Євгенія Бондаренко. — А що буде з першокласними педагогами, які ще мені привили любов до навчання, показали, що навчатися легко?!».

Цікаво, що випускником донецької школи №136 є відомий політик, лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко. І, до речі, він теж брав фінансову участь у ремонті школи. Його коментар «Дню» ми подаємо нижче.

Чи буде реакція на вчорашній протест учнів і батьків, стане видно. Але важливо інше — охочі навчатися рідною мовою в Донецьку є, і вчорашня акція — відповідь тим силам, які цього ще не зрозуміли. Є потенціал опору бездумним рішенням влади. Люди, які думають про майбутнє своїх дітей, — знають, що таке справжня рентабельність.

КОМЕНТАР

Петро СИМОНЕНКО, народний депутат України, лідер Комуністичної партії України, випускник донецької школи №136:

— Це питання треба розглядати системно. Чому закриваються школи взагалі? Сьогодні смертність значно перевищує народжуваність дітей. Недостатня фінансова, матеріальна підтримка шкіл — це проблеми, які породжені цією політичною системою, а також тими програмами, які за всі роки незалежності України знищують українську школу.

За роки незалежності закрито близько двох тисяч сільських шкіл! За роки незалежності головним досягненням в освіті стало те, як закрити школу — ускладнити життя сільських діточок, ускладнити ситуацію і в міській місцевості.

136-а школа справді для мене рідна, я її закінчував, я знаю кожен куточок цієї школи. У 120-й школі сьогодні завантаження на 40%, а в 136-й — на 60%. Думаю, що слід було подумати, що і як краще зробити, щоб зберегти педагогічний колектив, допомогти йому, як і що зробити, щоб було зручно діточкам, які сьогодні пішли чи в перший клас, чи закінчують цю школу, щоб вони справді її закінчили успішно, щоб мали можливість вчитися у школі ближче до свого мікрорайону. В іншому випадку їм доведеться ходити через дорогу, а це складає велику загрозу для їхнього життя! Тому зі свого боку я буду робити все, щоб звернутися і до міністра освіти, і до місцевих органів самоврядування з проханням не закривати школу. А в кожному конкретному випадку максимально зробити так, щоб було зручно для діточок, для педагогічного колективу. У кожної школи є своя історія. І кожна історія — це гордість для кожного з нас, бо всі ми є випускниками шкіл.

Наталія РУДЕНКО, директор НВК «Сімферопольська українська гімназія»:

— Я здивована тим фактом, що в Донецькій області, на батьківщині видатного українського поета Володимира Сосюри, який зробив великий внесок у розвиток української мови, закривають українські школи. Як відомо з історії, Донецька область, весь Донбас — давній український регіон, де традиції українства ще й досі мають глибокі корені, тому це рішення влади про закриття шкіл — протиприродне й не об’єктивне. Це рішення спрямоване не на розвиток своєї ідентичності, а на розвиток чужої культури за рахунок власного народу, це рішення однозначно русифікаторське.

Крим ще більше зрусифікований регіон, ніж Донбас, однак у нас існує великий попит саме на українську освіту. У нас великий конкурс, багато учнів намагаються вчитися саме у нас, бо це дає їм перспективу потім продовжувати освіту та працювати на теренах всієї країни, а не тільки в Криму. Я вважаю, що в донецькому регіоні так само влада повинна задовольняти, а не ігнорувати попит населення на українську освіту.

Про великі перспективи саме української освіти говорить той факт, що наш проект «Від рідної мови до мови загальнодержавної» був підтриманий та фінансований Верховною Радою Криму, він викликав великий інтерес за межами автономії. Так, участь у заходах цього проекту брали педагоги навіть із Дніпропетровської області, хоч ми на це й не розраховували, але були дуже раді участі колег з-за меж Криму. В ході цього проекту разом із партнерськими організаціями ми провели багато цікавих заходів. Це майстер-класи для вчителів, круглий стіл «Основні напрямки національного виховання», лекції, відкриті уроки, дебати учителів та учнів, семінари для вчителів, психологів тощо. У всіх учасників проекту немає сумніву, що сучасна освіта має бути національною, а в державі Україна — українською, хоч учні мають залучатися до вивчення всіх надбань світової культури. Тому закриття українських шкіл в давньому українському донбаському регіоні — величезна помилка влади, це дія проти власного народу, проти його майбутнього. Українська влада не може так вчиняти!

За матеріалами цього проекту ми зараз видаємо книгу «Розвиток сучасної освіти», в якій викладено величезний досвід сотень педагогів із організації національної освіти. І те, що заявки на книгу надходять від педагогів з усієї України, свідчить, що в нашій країні превалює попит саме на національну українську освіту, а влада має підтримати цей напрямок як однозначно характерний для народу, яким вона обрана.