Рік Ющенка: обіцянки та оцінки
Минув рік президентства Віктора Ющенка. 23 січня 2005 року перед велелюдним натовпом на київському Майдані новообраний третій Президент незалежної України обіцяв: «Всі будуть рівними перед законом» (а як же розширення лав недоторканих? — Авт. ), «ми матимемо моральну владу, здатну об’єднати суспільство» (а як же розколотий після відставки уряду Тимошенко помаранчевий електорат?), «плоди економічного зростання стануть доступними всім» (а де ж зростання, не кажучи вже про його плоди?), «ми знищимо систему корупції в країні» (напевно, тому цей рік відзначився небаченими досі корупційними скандалами, головні дійові особи яких сьогодні — у перших лавах владного виборчого блоку), «на державних посадах працюватимуть лише ті, у кого видатки відповідають задекларованим доходам» (без коментарів).
Власне, навіть без цього експрес-аналізу зрозуміло, що більшість обіцянок Президента виявилися, на думку наших співгромадян, не виконаними. Про це свідчить катастрофічне падіння рейтингів довіри до нової влади.
І ось рік по тому Президент знову виступає з промовою, яку транслюють по усіх центральних телеканалах. Взагалі, телезвернення Ющенка зараз — не надзвичайна подія (вони з’являються досить регулярно), але це — особливе. А точніше — мало б бути таким.
Глава держави почав з підбиття підсумків. У його інтерпретації результати року, що минув, виглядають досить привабливо. Так, за словами В. Ющенка, доходи бюджету зросли у півтора разу; країні повернули мільярди гривень, вкрадених від непрозорої приватизації; реальні доходи населення зросли на 20%; Україна забезпечена найдешевшим у Європі паливом. Про те, що кожен із цих пунктів має свої «але», залишимо розмірковувати політичним опонентам влади. А ось наступне твердження у світлі подій останнього місяця — явне перебільшення. «Ми стали зрозумілими для Росії», — каже глава української держави. Звідки ж тоді мало не кожен день — нові непорозуміння зі східним сусідом?
Далі були обіцянки. Такі ж, як і рік тому, і впродовж року, з акцентом на актуалізованій енергетичній проблемі. Гарантований перелік безплатних медичних послуг та відновлення базової системи охорони здоров’я на селі. Модернізація системи освіти, гідна зарплатня вчителю, викорінення корупції в ВНЗ. Розвиток аграрного сектору через підтримку фермера та впровадження сучасних технологій. Диверсифікація українського енергоринку та програма енергозбереження. Масштабна реформа судової системи. Серед зовнішньополітичних пріоритетів — приєднання до Європейського Союзу та якісна перебудова українсько-російських відносин.
І, мабуть, найцікавіше — Ющенко запропонував план щодо стабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні. На його думку, «необхідно запровадити мораторій на прийняття будь- яких рішень чи дій з боку законодавчої та виконавчої влади, що можуть призвести до дестабілізації ситуації в Україні». Це щодо нещодавньої «відставки» уряду парламентом. Необхідно також «забезпечити дієздатність та повноцінну роботу Конституційного Суду України» (чому ж тоді члени фракції «Наша Україна» вперто ігнорують голосування по суддях КС?).
Заява ж Президента щодо вступу з 1 січня цього року в дію політичної реформи свідчить: «неідеальну» оновлену Конституцію будуть намагатися вдосконалити після парламентських виборів — через спеціально створені робочі групи, народне обговорення, Конституційний Суд.
Закінчення промови — майже відверта передвиборна агітація. Мовляв, рік тому ми змінили владу, і парламентські вибори мають закріпити цей успіх. Майже те саме каже і закадровий голос у передвиборному ролику «Нашої України». А як же «рівні можливості для агітації», які Президент у цій же промові обіцяв усім політичним силам? Адже це звернення глави держави — не останнє до 26 березня.
А ви почули те, що хотіли, позавчора у виступі Президента? Про це «День» запитав у своїх експертів.
Артем БІДЕНКО , експерт Школи політичної аналітики:
— Телезвернення Президента України Віктора Ющенка не стало для мене ані відкриттям, ані кроком вперед у розумінні майбутнього країни. Втім, не стало це звернення і розчаруванням: Віктор Андрійович (або його радники) давно вибрав для себе образ типового західного демократичного політика зі стандартною лексикою і риторикою. На Заході політика ще з часів Вебера стала професією, відповідно існують чіткі регламентації щодо тем, метафор, порівнянь і постановки цілей. Тому більшість звернень керівників держав дуже подібні. І звернення Ющенка не стало винятком: захоплення народом, оцінка помилок і пошук завдань на найближче майбутнє.
Водночас це — відсутність чітких завдань, строків, відсутність стратегічних посилів. Що стурбувало у зверненні Президента та в його політиці? Відсутність поступовості у виконанні завдань, відсутність пріоритетів і розуміння реалій. Йдеться про те, що Віктор Андрійович постійно ставить завдання, які не виконують і про які він із часом забуває. Так, в цьому зверненні так і не було звіту щодо раніше поставлених завдань: розслідування вбивства Гонгадзе, боротьби з корупцією, покарання винних у фальсифікаціях, збільшення ВВП та ін. Натомість Президент поставив нові задачі, які, я впевнений, так само, як і в ситуації з ліквідацією ДАI, через пару місяців забудуться. Причина — неможливість вирішити ці проблеми. Неможливо забезпечити здоров’я нації та процвітання села без інфраструктури (доріг, освітлення, газифікації сіл), неможливо вирішити парламентську кризу без створення пропрезидентської більшості. Неможливо диверсифікувати енергопостачання без створення чіткої національної структури по роботі з енергоносіями. Ті задачі, які ставить Президент, є лише похідними, другорядними, до них необхідно вирішити низку інших проблем. А цього не робиться і до цього навіть не закликається. Я наведу один простий приклад з історії: Рузвельт не говорив про боротьбу з бідністю як про «недостойний факт», він просто розпочав будувати автодороги, до чого залучив бідних, жебраків і т.д. Рішення, а не слова, є важливими, чого досі не показав Президент України.
Юрій ВИННИЧУК , письменник:
— Ми так і не почули звіту про раніше поставлені цілі. Пройшов рік. А обіцянка, що бандити мають сидіти в тюрмах, — не виконана. Натомість бандити ідуть в парламент, — і ніхто не може збагнути, чому так сталося. Не вдалося отримати відповіді і стосовно українсько-російського газу. Досить грунтовні коментарі ми чули лише з боку опозиції, зокрема з уст Тимошенко. Таких самих грунтовних тлумачень, переваг нещодавно укладеної українсько-російської угоди з уст Президента ми так і не почули. Думаю, Президент повинен був це якось пояснити. Але більше мене турбує ситуація навколо виборчих перегонів. Бо якщо у новому парламенті опиняться особи, які фальсифікували вибори, тоді треба буде пояснити, що фальсифікації не було. Чи як? Якась дивна ситуація. Скільки говорилося про фальсифікації, а результатів немає: ні замовників, ні організаторів не покарано. Хотілося б бачити вирішення цієї проблеми на законному рівні. Звісно, слова Президента додають певного оптимізму. Але справа в тому, що в нас просто немає іншого виходу, як вірити Президенту. Принаймні, я знаю, що він переймається національною ідеєю. Iнша справа, що в нього, може, не все виходить. Але я йому довіряю. Бо кому сьогодні ще можна довіряти?
Олексій КОЛОМIЄЦЬ , президент Центру європейських та трансатлантичних студій:
— Я вважаю, що Президент намагався максимально стисло донести головні, на його думку, успіхи, які були досягнуті за рік його президентства. На всіх головних сферах було сконцентровано увагу. Але зрозуміло, що в такому короткому виступі важко було якимось чином дати більш широку і детальну позицію Президента. Чесно кажучи, я очікував, що звернення буде змістовнiшим, грунтовнiшим і ширшим за часом, структурою, змістом і оцінками. Думав, що воно матиме більш жорсткий характер, враховуючи те, що трапилося нещодавно у вищих сферах українського політикуму. На мою думку, Президент зайняв місце миротворця. Він, як завжди, шукав містки до якогось компромісу і порозуміння. Хоча в деяких моментах його звернення до нації були риси, які все ж таки виокремлюють Ющенка як доволі принципового політика і Президента. Але ми абсолютно чітко повинні розуміти, що коли Президент стає відверто на бік тієї чи іншої політичної сили або коаліції політичних сил, то його легітимність як всенародно обраного Президента трішки піддається сумніву. З іншого боку, Президентом у зверненні було абсолютно прозоро, відверто і чітко сказано, що він вірить у перемогу демократичних сил. Зрозуміло, що для нації це був прозорий сигнал. Я теж підтримую таку його заяву. Порадувало мене і те, що у планах на 2006 рік була доволі чітка, викреслена концентрація зусиль вищої влади в Україні — були названі конкретні сфери, на яких будуть зосереджені всі сили влади. З іншої точки зору, якщо вони будуть реалізовані таким же чином, як вони реалізовувалися у 2005 році — вельми неефективно, відносно непрозоро і значною мірою відірвані від зовнішніх реалій, — то успіху це не принесе. Звісно, такі напрямки, як глибоке реформування системи медичного обслуговування, охорони здоров’я, системи освіти, житлово-комунального комплексу, поза сумнівом, є найбільш важливими. Але якщо вони будуть реалізовуватися на позиціях, які були донині, і не дай Боже, на позиціях, які реалізовувалися одним із найбільш невдалих урядів в історії України — урядом Тимошенко, то з мертвої точки ми не зрушимо. Що стосується зовнішньої політики, то знову прозвучала теза, яку Ющенко проголосив під час війни в Iраку та на Майдані: стратегічна мета України — Європейський Союз. Уперше, як звернення до нації, було чітко задекларовано, що стратегічною ціллю для України є не лише ЄС, а й НАТО. Враховуючи те, що за графіками 2008 рік дійсно може стати роком приєднання України до Північно-Атлантичного Альянсу, це — серйозний сигнал. Мене дуже тішить, що нарешті Президент не побоявся назвати вступ до НАТО стратегічним пріоритетом.
