Розстріляний мир

Учора представники чеченських сепаратистів, серед них Шаміль Басаєв й емісар Аслана Масхадова Ахмед Закаєв, за допомогою повідомлень на близьких до них інтернет- сайтах заявили, що після загибелі Аслана Масхадова їхнім лідером стає 35- літній Абдул-Халім Садулаєв, якого називають головою шаріатського суду Ічкерії. Ще 2002 року Масхадов та його соратники вирішили, що у разі смерті або захоплення в полон лідера, «до проведення чергових вільних виборів» його обов’язки «виконує голова верховного шаріатського суду».

Абдул-Халім Садулаєв — виходець із Саудівської Аравії, його ім’я раніше практично не зустрічалося в пресі, його вважають «сильним фахівцем у галузі шаріатського права». Відомо, що він очолював ваххабітське підпілля на території Чечні та «займався підготовкою терористів- смертників». У серпні минулого року разом iз Асланом Масхадовим він узяв на себе відповідальність за напад на силові органи в Інгушетії, в результаті якого бойовики захопили велику кількість зброї.

Російська політична еліта поставилася до загибелі Аслана Масхадова як до справжнього свята, такого собі «гарніру» до 8 Березня. Голова ФСБ Микола Патрушев звітував про вдалу спецоперацію президенту Володимиру Путіну, жириновці в Державній думі намагалися надіслати спеціальне привітання на Луб’янку. І хоча Державна дума утрималася від такого кроку, навіть найпоміркованіші представники влади висловлювалися в тому дусі, що тепер зла в Чечні поменшає. Хоча — з погляду логіки — ці оцінки виглядають далекими від реальності.

Масхадов, якого, напевне, могли ліквідувати набагато раніше, загинув саме тоді, коли оголосив про припинення вогню і закликав президента Росії Володимира Путіна зустрітися з ним, щоб встановити мир на Північному Кавказі. І хоча про таку зустріч годі було й мріяти, насторожує, як швидко після заклику до неї загинув Масхадов.

Якщо подивитися на ситуацію тверезо, його смерть була вигідна практично усім. Вона була потрібна Кремлю, бо символізує прямолінійність російської політики по відношенню до Чечні. А прямолінійність — це ознака політичного стилю Володимира Путіна, вона проявляється повсюди, де тільки можна — в Україні, Абхазії, Грузії, Молдові. В Чечні демонстрацією прямолінійності стало ігнорування і знищення Масхадова — з невідомими наслідками цього акту. Смерть Масхадова була потрібна промосковським чеченцям — звісно, і знищений він був зовсім не ФСБ, а людьми Рамзана Кадирова, який перетворив службу безпеки президента республіки на паралельне силове утворення, що вільно почувається не тільки в Чечні, але й у сусідніх регіонах. Поки Масхадов воював, клан Кадирова міг доводити свою потрібність Москві боротьбою з ним. Але «мирний» Масхадов, та ще й в ореолі своєї легітимності, яку було важко порівняти з легітимністю практично призначених з Москви президентів Чечні, ставав серйозною загрозою для майбутнього кадировського правління. Масхадова потрібно було позбутися і радикальним чеченським польовим командирам — насамперед Шамілю Басаєву. У ролі миротворця президент Ічкерії заважав Басаєву, шанси якого самооголоситися вождем чеченського опору значно побільшали.

Насправді я б не перебільшував значення легітимності Масхадова в нинішній ситуації. Так, відсутність легітимно обраного президента позбавляє представників Масхадова за кордоном можливості про щось розмовляти із західними політиками і правозахисниками. Та Захід вже давно на перебіг подій в Чечні не впливає. Що насправді впливає на ситуацію — так це терор, шлюзи для якого відкриті зі знищенням останнього поміркованого польового командира. І що, насправді в Москві цього не розуміють? Розуміють, ще б пак! Інакше ганялися б по горах Кавказу не за Масхадовим, який не дуже й переховувався, а за Басаєвим, здатним навіть на організацію такого страхіття, як Беслан.

Але продовження терору, як це не жахливо прозвучить, є вигідне досить впливовим силам у Росії. Воно вигідне силовикам навколо Путіна, які сподіваються, що утримання нестабільності в країні, постійні загрози і демонстративні успіхи в боротьбі з цими загрозами — як от смерть Масхадова — допоможуть продовжити існування нинішнього правління до безкінечності й якимсь чином вирішити проблему третього терміну. Ну, просто у країні, що воює, не може бути таких проблем. У найдемократичніших Сполучених Штатах президент Франклін Рузвельт обирався і втретє, і вчетверте — і ніхто не протестував: йшла війна... Терор вигідний і опонентам силовиків, які, у свою чергу, сподіваються, що нездатність влади протистояти загрозі поставить крапку у намаганні нинішнього правління вижити. Ну, хто ж в такій ситуації буде шукати Басаєва? Нумо, всі хапаймо Масхадова!

При цьому я зовсім не стверджую, що завтра не може бути вбитий Басаєв — на війні можливі різноманітні ситуації. Проте сутність не в особистості вождя терору, а у вже запущеному механізмі антагонізму між чеченським народом і російським управлінням. Зараз це управління здійснюється за допомогою місцевих феодалів, — тих же Кадирових чи Мадаєвих — які своєю зневагою до власного населення тільки посилюють бажання пручатися Москві і збільшують можливість вербування нових і нових людей в армію Терору. На односторонній вихід з Чечні — як Ізраїль з Гази — Москва не здатна хоча б тому, що вважає Чечню своєю, а до того ж бізнесмени чеченського походження є «кураторами» багатьох представників російського політичного істеблішменту (уявімо собі щось подібне в Ізраїлі).

Таким чином, єдиним логічним вирішенням проблеми — тим, яке зупиняє вербування нових камікадзе, — був легітимний мир із чеченським народом. Мир, до якого закликав Аслан Масхадов і якого теоретично можна було досягти тільки з цією людиною — нехай слабким політиком, проте символом національної презентації. Ось яка можливість була остаточно зліквідована в кавказьких горах, ось які можливості для вічного, незупинного і фанатичного терору були створені...