Самі собі режисери

Виявляється, навіть у того, засніжено-помаранчевого Майдану були свої режисери й сценаристи. Цілком конкретні люди, які стежили за тим, щоб сцена не була порожньою, щоб звучала адекватна моменту музика. Але головним режисером, сценаристом, продюсером і виконавцем головної ролі рік тому був усе-таки народ.

А ось рік по тому, 22 листопада (на цю дату нам призначили свято), народ, судячи з усього, буде просто глядачем. І критиком. Він прийде подивитися в очі владі, яку обрав. Або подивитися «бої без правил», які є дуже ймовірними. Або музикантів, які залишаються цікавими незалежно від політичної погоди й ландшафту. Або... не прийде. До речі, дивно, що в численних розмовах на тему святкування річниці революції цю можливість ніхто не розглядає. Ні, звісно, не доводиться сумніватися в тому, що дехто все-таки прийде, в крайньому випадку натовп організують. Але чи прийде Народ, як тоді — в єдиному пориві? І якщо прийде, то що побачить?

Тема святкування річниці помаранчевої революції вже давно переповнює наш інформаційний простір. Але від цього картинка запланованих урочистостей не стає чіткішою. Відомо, що організатори, серед яких представники різних політичних сил, які брали участь в акціях громадської непокори в листопаді-грудні 2004 року, намагатимуться відтворити атмосферу й стилістику подій річної давності. Зокрема, на колишньому місці планується встановити екран і сцену. А от питання, хто на неї вийде, і з якими словами, залишається відкритим. Нібито на останньому засіданні робочої групи з організації свята була досягнута домовленість, що колись єдина команда «помаранчевих» і їхні лідери Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко все ж таки відзначать річницю на Майдані разом.

Про це, зокрема, заявив радник екс-прем’єра Олег Медведєв. Інший, обізнаний з планами святкування, голова виконавчого комітету партії «Народний союз «Наша Україна» Микола Катеринчук заявив, що у святі візьмуть участь усі політичні сили, крім опозиційних (напевно, мається на увазі стара, а не та, що виникла в надрах «помаранчевих» опозиція). Загалом же М. Катеринчук охарактеризував підготовлюване свято як «майдан свободи, на який зможе прийти будь-яка з політичних сил, які підтримували «помаранчеву» коаліцію, й висловити своє бачення розвитку України й того, що відбувається».

На цьому можна було б поставити крапку в прогнозах, як виглядатиме святкування річниці революції. Якби не інші заяви інших імовірних учасників Майдану. Днями колишній віце-прем’єр iз гуманітарних питань Микола Томенко заявив, посилаючись на свою розмову з працівниками СБУ, що існує список політиків, яких нібито не треба пускати на сцену в річницю революції, й що в цьому списку його прізвище — перше. Є також заява Олега Медведєва про те, що б’ютівці та нашоукраїнці по-різному бачать проведення цього заходу. «Якщо для НСНУ річниця Майдану — це пісні й танці, то ми наполягаємо на тому, що це має бути не просто свято, а звіт перед народом лідерів Майдану про те, що зроблено за рік і куди далі йти Україні», — сказав Медведєв у інтерв’ю одній iз газет. Принаймні, за його словами, цьому буде присвячена промова Тимошенко, яка зробить низку сенсаційних заяв. Він також сказав, що б’ютівці не налаштовані конфліктувати цього дня з оточенням Президента, але... «для звинувачених у корупції на Майдані місця немає. Якщо ж на трибуну Майдану піднімуться Петро Порошенко й іже з ним, то вони будуть освистані не лише нашими прихильниками, а й прихильниками Ющенка», — передбачив радник Юлії Тимошенко.

Проте судячи із сьогоднішніх настроїв, серед «лідерів революції», на Майдан 22 листопада збираються прийти всі, хто стояв на ньому рік тому. Президент Віктор Ющенко, необхідність присутності якого не потребує коментарів. Екс- секретар РНБОУ Петро Порошенко, якому, як сказала його прес-секретар Ірина Фріз, «нема чого соромитися, по-перше, тому, що він готовий відзвітувати за кожний свій крок під час перебування при владі, а по-друге, заяви про його корупцію вже перетворилися на мильну бульбашку». Ще один звинувачений у корупційних діях — лідер фракції «Наша Україна» Микола Мартиненко, який вважає, що «висновки стосовно «зради» чи «незради» ідеалам Майдану тієї чи іншої політичної сили слід робити за межами майдану, й бажано не в день річниці «помаранчевих» подій». Секретар РНБОУ Анатолій Кінах, який просто хоче відсвяткувати річницю перемоги «добра над злом, чесності над фальсифікацією». Колишній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка збирається відзначити річницю помаранчевої революції разом з людьми, які стояли на Майдані в той час. Екс-держсекретар і лідер партії Патріотичних сил Олександр Зінченко, який вважає важливим, щоби захід «відбувся спокійно й нормалізовано» й водночас утрудняється сказати, якою буде його реакція, якщо на Майдані він зустрінеться з Президентом В. Ющенком. Незважаючи на попередження СБУ, обов’язково прийде на Майдан і Микола Томенко, який вважає, що питання про те, хто і в якій послідовності виступатиме перед народом, є другорядним. На його думку, святкування Майдану не повинне перетворитися «на шоу одного чи трьох акторів». І заявляє, що представники БЮТ збираються відзвітувати перед народом про зроблене. У той же час, глава Секретаріату Президента Олег Рибачук скептично поставився до пропозиції, щоб на Майдані звітували міністри за рік, що минув після революції. «Як ви це уявляєте? Прийшло 500 тисяч, виходять міністри і звітують? Народ не дише й слухає: «Що ж це відбувається?».

На тему найоптимальніших сценаріїв святкування річниці революції висловилися й інші помітні політики, які рік тому опинилися по інший бік революційних барикад. Перший президент України, лідер фракції СДПУ(О) Леонід Кравчук вважає, що політики, які роздавали обіцянки на Майдані, повинні на річницю помаранчевої революції прийти на Майдан, низько схилити голову перед усією Україною й вибачитися за невиконання своїх обіцянок. На думку Кравчука, лідери помаранчевої революції повинні сказати приблизно таке: «Ми бачимо свої недоліки, свої помилки, й тепер іще раз вам клянемося, що виконуватимемо свої зобов’язання, і якщо не будемо, через рік ми складемо свої повноваження й підемо геть». Сам Кравчук на Майдан приходити не збирається: «Вони стояли, били себе в груди, звезли всіх священиків туди, перед священиками сказали, що будемо жити згідно із законом, а не по поняттях, за Конституцією... тепер усе навпаки, то чого я буду за них йти на Майдан і нести відповідальність?»

Учора також стало відомо, що згідно із сценарієм святкування річниці Майдану, розробленим у Секретаріаті Президента України, пропонується провести жеребкування черговості виступів. Що, незважаючи на видиму справедливість такого способу регулювання конфліктних моментів, насправді виглядає, скоріш, як іще одна насмішка над пам’яттю Майдану...

Глава Секретаріату Президента О. Рибачук заявив раніше, що сценарій святкування річниці помаранчевої революції затверджуватиме Віктор Ющенко. «А якби такий сценарій довелося затверджувати чи розробляти вам, що б ви запропонували?» З таким запитання «День» звернувся до наших відомих співвітчизників.

ЗАПИТАННЯ «Дня»

Юрій МАКАРОВ, тележурналіст («Студія 1+1»):

— Я точно можу сказати, що відзначати річницю помаранчевої революції офіційно не потрібно. Бо й революція, зрештою, була неофіційною. Це була, так би мовити, стихійна творчість мас: здається, для всіх, хто зібрався в перші дні на Майдані, було несподіванкою побачити навколо себе інших людей. Тому, думаю, правильно було б, якби на святкуванні цієї річниці зібралися лише «люди з партеру». Це, на мою думку, найкраще, чого можна було б чекати від організаторів.

Андрій КУРКОВ, письменник:

— У першу чергу, влада має виступити перед громадянами, розказати й пояснити, що вона зробила за цей рік. Але я б не робив якихось святкових концертів і великих святкових акцій. Тому що це не зовсім свято. Певною мірою ця дата — ще й символ роз’єднаності країни. Майже половина України все одно святкувати не буде. Тому все має бути скромно. А оскільки ще й здобутки влади досить скромні, то й святкувати треба відповідно.

Олесь САНІН, режисер:

— Ми, наприклад, на річницю помаранчевої революції плануємо показати великий документальний фільм, який я та наша знімальна група вже майже закінчили. Фільм називається «Сьомий день». Основна історія фільму про те, що у військах МВС була оголошена бойова тривога, і солдатам на руки видали бойові патрони. Фактично це — розслідування і розповідь про те, що Україна стояла за декілька хвилин до громадянської війни. Це — невідомі сторінки помаранчевої революції. Бо крім яскравих концертів були ще й інші проблеми. На прем’єру ми хочемо запросити всіх, iз ким ми розмовляли, брали інтерв’ю — лідерів помаранчевої революції, лідерів теперішньої опозиції та багатьох інших. Хотілося б за допомогою мистецтва якщо не примирити їх, то хоча б посадити в одному залі, вимкнути світло, і щоб кожен iз них подумав, де він зараз живе й перевірив відповідальність влади перед своїм народом. Фільм до цього спонукає. Сподіваємося, що ці люди прийдуть, щоб поглянути на все по-іншому. Фільм буде йти у всеукраїнському прокаті в кінотеатрах, а пізніше й на ТБ.

Богдан БЕНЮК, народний артист України:

— Не треба святкувати. Ті люди, що були на Майдані, вони й так собі зустрінуться, вип’ють, згадають. Не треба ніякої помпи, не треба збирати людей на Майдан. Особисто я 20 листопада буду виступати у Вінниці.

ФОМА, група «Мандри»:

— Святкувати треба обов’язково. Ющенко має виступити, просто пояснити, що відбувається, — це раз, а по-друге, треба зробити святковий концерт. Тому що насправді це було і є таке свято народного духу. І таким воно має бути, бо головним діючим персонажем в Україні є народ.

Я думаю, потрібно було влаштувати якусь публічну розмову між Ющенко й Тимошенко. Принаймні, чаювання. Тому що важливо дуже, щоб українська демократія була демократією, незалежно від того, розходяться люди, чи ні. Я розумію, є розходження, є різні моделі, і кожен віддає перевагу своїй, я нічого страшного в цьому не бачу. Треба не воювати один iз одним, а просто випити чаю, це було б добрим знаком того, що політична культура змiнилася.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, Центр соціальних досліджень «Софія»:

— Качка з яблуками, хороший стіл, можна бенгальські вогні, помаранчевий плакат на стіні. Ну, а якщо серйозно, то мені здається, що помаранчеву революцію не можна святкувати. Я б вітав проведення серії таких резонансних заходів у медіа, в середовищі політиків — у формі круглих столів, які потрібні більше, ніж маніпулятивні заходи. Вибачте, але цей маніпулятивний захід — співати, танцювати і доводити, що все гаразд. Найнебезпечніше, що може бути, — це наполягати на тому, що революція відбулася. Насправді революція припинена як процес, більшість із тих, хто свого часу підтримав цю подію, за великим рахунком, віддані. На сьогодні порядок денний підміняють, тому дуже небезпечно для майбутнього країни маніпулювати символами революції, тим більше користуючись Майданом.

Повторю, що я б вітав ті заходи, в яких не було б мас, але до яких була б велика суспільна увага. Можливо, треба було б зібрати економістів і поговорити про нову політику влади, яка перемогла на Майдані. Зібрати юристів, поговорити про майбутнє політичної реформи, яка може більше дискредитувати парламентську модель, аніж реалізувати її, тому що не забезпечена законодавчо. Можливо, треба було б провести цілу серію мостів між містами. Запросити на круглий стіл лідерів. Пам’ятаєте, було 25 кандидатів у президенти, потім п’ятірка фаворитів-лідерів, потім залишилося два кандидати... Необхідно переусвідомити те, що було і зрозуміти головне — яка у нас перспектива.

Борис БЕЗПАЛИЙ, народний депутат, фракція Народного союзу «Наша Україна»:

— Кожний має святкувати те, що він вважає святом. Мені здається, в усіх українців є всі підстави святкувати помаранчеву революцію. Тому що загальним надбанням стала внутрішня свобода: раніше люди відчували, що вони раби влади, тепер вони відчувають, що влада їм усім зобов’язана, і вони все більше від влади починають вимагати, подивіться, які пікети скрізь виставляють.

А який сценарій? А як на кожне свято — у кожного свій, у кожного свої асоціації. Хтось був на Майдані в Києві, хтось співчував здалеку, хтось взагалі не співчував, а плоди пожинає. Думаю, що Майдан, який, до речі, увійшов до всіх мов світу з подачі цієї революції, стане центром свята, і багато людей прийдуть туди.

Олександр ПОНОМАРЬОВ, заслужений артист України:

— Святкувати треба однозначно, — ця подія змінила хід історії в Україні. Що стосується моїх особистих планів, то в мене 20 листопада бал, на якому будуть присутні Віктор Андрійович із дружиною. Чи буду я на Майдані? Я ще остаточно не вирішив, думаю, що буду.

Євген НІЩУК, актор театру й кіно (голос Майдану):

— Свято потрібне людям. Зрозуміло, що всі ці процеси трохи затьмарили святкування. Можливо, й концерту як такого не треба, хоч артисти, які показували своє ставлення до всього цього, повинні вийти. Я думаю, що найголовніше, щоб це не виглядало як виступ окремих сил, як PR для подальшої роботи.

Я взагалі коментувати ті процеси, які відбуваються всередині команди, не хочу, не маю права. Мені просто буде приємно побачити багатьох людей, біля яких мені було тепло на тій сцені, пригадати те, що було рік тому. Я не знаю, чи повинні звітувати політики перед народом. Зараз є така ідея, щоб зробити це свято днем примирення. Я не впевнений, що це можливо, це їх справи, їх рішення. Нехай хоч буде єднання якихось цінностей, щоб ця річниця була певною мірою очищенням, зупинила війну компромату й інші неприємні речі.

Сергій ПОЯРКОВ, художник:

— Я взагалі вважаю, що всякі ці святкування — це тяжка спадщина середньовіччя. Я не бачу особливих мотивів для святкування, шикарна революція скотилася в болото. Мені здається, що всі зусилля з приводу святкування треба спрямувати на роботу, якої непочатий край. Я би, звичайно, ці святкування на місці команди, що перемогла, спробував зробити скромнішими та мінімізувати, тому що зроблено багато помилок... Взагалі, Віктор Андрійович — людина хороша, тільки чомусь, якщо є якісь політичні граблі, він на них умить наступає...

Але якби ці події знову, ось сьогодні, повторилися, то я й мої знайомі, звичайно, як і раніше голосували б за Ющенка. Тільки це як і раніше завдяки Януковичу. Своїм успіхом Президент зобов’язаний своїм політичним опонентам. Тих надій, які на нього покладали, він, на мій погляд, не виправдав.

22 листопада, я, швидше за все, займатимуся своїм будівництвом. Я вважаю, що Майдан, яким він був тоді, ті два тижні, — чистий, щирий і неповторний. Є в історії такі моменти, до яких, щоб їх зберегти, краще не повертатися. Адже завжди все якщо повторюється, то вперше у вигляді трагедії, драми, а вдруге — у вигляді карикатури. Ось я б не хотів карикатурного присмаку, тому обходитиму Майдан десятою дорогою.

Віктор НЕБОЖЕНКО, соціологічна служба «Український барометр»:

— Це повинне бути загальнонаціональне свято. Помаранчева революція — це велика, самодостатня подія, незалежно від його діючих осіб і від того, що вони пересварилися один із одним. І те, що для них влада важливіша, ніж усе інше, ніяк не знижує цінності помаранчевої революції. Інша справа, що помаранчева революція так чи інакше розділила людей. І дуже важливо, щоб це свято було святом єдності, а не розколу.

Швидше за все, це повинен бути формальний захід, дуже невинний, форматизований, швидше схожий на державне свято, нiж на зведення рахункiв і на «свято людоїдів».

Ірина БЕКЕШКІНА, директор Фонду «Демократичні ініціативи»:

— Мені здається, люди повинні отримати відповіді на запитання, які їх хвилюють. Взагалі, люди вийшли на площу, щоб сказати «ні» колишньому устрою життя. І було дано багато обіцянок. І люди повинні отримати пояснення. І, звичайно, люди на Майдан не на танці підуть.

Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:

— Святкувати, може, не варто, а відзначити треба. Перше: має бути менше пафосу, друге: все ж таки, це святкування повинне стати комунікаційним майданчиком для об’єднання нації, для початку серйозної дискусії про пріоритети та стратегію національного розвитку, причому на Майдані повинні прозвучати первинні розробки в цьому напрямку, але потім ця дискусія повинна плавно перетекти у виборчу компанію. І третій момент: це свято повинне стати святом свободи українців. По-різному можна ставитися до подій, які були, але безумовним фактом є те, що поштовхом до революції був порив українців до свободи, до незалежності, прагнення захистити свою громадянську гідність і демократичні права.

Це свято, і не зі сльозами на очах, і не з усмішкою на вустах, і не зведення політичних рахунків. Це повинне бути свято з серйозними думками та словами, оскільки революція як фест, свято, велика емоція завершилася, і не могла не завершитися, а надходить час трансформації з емоційного імпульсу в серйозну роботу та формування основ вільного європейського суспільства.