ЩОДЕННИК

Як до Землі фатально підбираються астероїди, так і до Ужгорода — набагато страшніші вибори мера.

Вже все в місті на порозі в Європу розгромлене: на дорогах — вирва на вирві; світлофори світять, коли хочуть; у мерію приходять почесні, чесні, безчесні, колишні та майбутні мери поматюкатись і побитись, як підлітки на танцях. А все одно — охота до виборів не проходить.

Кілька десятків кандидатів у міські голови вишикувались, як декабристи на Сенатській площі в Петербурзі, щоби ужгородці саме його повісили. Не за шию на тополі, а як медаль на своє приязне серце.

Справедливе бажання цих декабристів. Страшно близькі вони до народу! Благослови, Боже, дека... ні-ні, вересняків (сентябристов. — рус. ) — вибори ж у вересні!

Тільки на одне бере зло.

На підлість!

Процесія у крісло голови чималенька, а лідер серед них усе- таки один. Нормальний, конкретний, класний! Саме ім’я — Віктор — багато про що говорить. Адже Вікторія — перемога. Проти такого імені не попреш. Прикусили язики конкуренти. І нічого розумнішого не придумали, як причепитися до прізвища Віктора. Він — Погорєлов... І пішли натяки прямі й замасковані — немісцевий, окупант, Ужгорода нашого золотого не знає.

А іменем його батька названа вулиця. Сам він народився тут, бігав старовинною Театральною площею, ремонтував місто роками з лопатою і кайлом.

І от — окупант.

І чим він окупував голови конкурентів?

А тим, що має ім’я Віктор.

Переможців у нас не люблять.