Слабка ланка

Учора кримський парламент прийняв заяву, в якій пропонує оголосити Крим «територією без НАТО». Президент Віктор Ющенко одразу ж відреагував, назвавши рішення депутатів «черговою політичною спекуляцією». Політиканство, маніпуляції, спекуляції стали звичними оцінками «регіонального параду» російської мови, «територій без НАТО», феодосійської кризи... Оцінки зроблені справедливі, однак чи винесені відповідні уроки? Як узагалі українська влада збирається збити напругу в регіонах, аби продемонструвати не лише своїм громадянам, але і світу здатність контролювати ситуацію? Роз’яснень урядовці нібито дали вже достатньо. Навчання «Сі Бриз» проводяться в Україні щороку, у них беруть участь також і росіяни (це до уваги тим політикам, які протиставляють навчання дружнім відносинам із Росією), не було і порушення жодних законів у зв’язку з прибуттям американського транспортного судна... Але напруга в регіоні так і не спала. Цілком імовірно, що якби конфлікт «не проявився» у Феодосії, то певні політичні сили знайшли б інший привід. Однак у цьому і полягає проблема. Влада не повинна недооцінювати своїх супротивників, вона повинна робити все можливе, аби ліквідувати «слабкі місця» у своїй політиці. Таким «слабким місцем» у феодосійському випадку стала відсутність відповідного закону, який би легалізував військові навчання на території України. Опозиційні сили (напевно, не без підтримки із боку північно-східного сусіда) цим скористалися. Сьогодні, коли грім грянув, надзвичайно важко виправити ситуацію, хоч іншого виходу і не залишається. Що має робити влада, аби в майбутньому нейтралізувати репутаційні удари? Із цим запитанням «День» звернувся до колишнього прем’єр-міністра, екс-міністра оборони, колишнього секретаря РНБОУ Євгена МАРЧУКА та колишнього міністра закордонних справ Костянтина ГРИЩЕНКА.

Після того, як Верховна Рада попереднього скликання не дала відповідного дозволу на проведення навчань з участю іноземних військових підрозділів, у владі видно нікого не обходило, як будуть розвиватися події далі. «Нескоординованість дій відповідних міністерств та відомств...», — звучить із найвищих владних поверхів. Хто і кого мав скоординувати? І коли? Хто мав ініціювати цю координацію? Хто мав запропонувати план дій, не ПДЧ, а набагато простіший, по виходу із ситуації?

Це азбука, рутина виконавчої влади РНБО і Секретаріату Президента України.

Головний координатор — РНБО. Так передбачає Закон України. Але не РНБО в цілому, а її апарат. А в апараті РНБО конкретний підрозділ. Чому Верховна Рада не проголосувала і не дала дозвіл — це окрема тема. Хто і як забезпечував проведення цього рішення через Парламент — це також окрема розмова. Адже це було уже майже через рік після перемоги Віктора Ющенка.

Може хтось сьогодні згадає, хто ж саме із керівництва Міноборони чи РНБО, як кажуть, «рвав горлянку» у профільних комітетах, а потім із трибуни Верховної Ради, щоб було прийняте позитивне рішення? Щось не пригадується.

І чому зараз, коли ситуація вилізла боком, дає публічні пояснення тільки Президент України Віктор Ющенко? Акцентуючи при цьому увагу головним чином на «кознях» опозиції.

Втрат Україна зазнала чималих. Перш за все в очах партнерів. Державна машина виявилася не готовою спрогнозувати розвиток подій — у себе вдома, не забезпечила проведення через парламент відносно простого рішення, не змогла своєчасно реалізувати план виходу із ситуації. Не попередила партнерів про можливий розвиток подій, поставивши їх у делікатне становище.

Опозиція, як кажуть, піймала ситуацію і переграла владу. Принаймні, в Криму уже двічі. Перший раз під час останніх парламентських виборів і вдруге зараз у зв’язку із військовими навчаннями. Опозиція ефективно показує, хто «в Криму господар».

Тут виникає питання, чи мало бути все це несподіванкою для діючої влади. Немає відповідного парламентського рішення, вся представницька влада в Криму фактично перейшла в руки опозиції, американські вояки не найпопулярніші у Криму відвідувачі. Російський вплив у Криму значно посилився. Останні парламентські вибори значно динамізували антинатівські і, зокрема, антиамериканські настрої в Криму. Це, як кажуть, те, що лежить на поверхні. Для цього не потрібні секретні аналітичні довідки, не потрібна спецінформація про підкилимні акції спецслужб іноземних держав. Ця інформація необхідна для іншого, глибинного аналізу усіх складових проблеми. Очевидні ж факти і аргументи свідчили про необхідність корекції дій усієї владної вертикалі.

Кожне відомство зараз сформулює набір доказів своєї невинуватості. І Міноборони, і МЗС, і прикордонники, і апарат РНБО, і Секретаріат Президента, і уряд. Тільки від цього нічого вже не зміниться. І недавній Указ Президента Ющенка В.А. про все ж таки забезпечення навчань хоча і правильний за суттю (адже інакше вже не могло бути), але запізнілий по тактиці.

Щодо навчань у Криму — вже створилася нова політична якість. Набагато складніша, ніж була раніше. Діяти вже треба буде набагато професійніше. На кон поставлено дуже багато. Власне, проблема не стільки у військових навчаннях, скільки в тому, чи володіє центральна влада ситуацією у Криму.

Можна, звичайно, все списувати на опозицію і Росію. Вони дійсно грають у цій ситуації свою гру. А хто сподівався на інше? Чи у когось були якісь ілюзії? І що тут несподіваного? І для кого? А подальший розвиток подій відомий? А випереджаючі акції уже розроблені й задіяні?

Видно по всьому, що ні. А «кримський фактор» тільки-но починає розвиватися. Якою ціною думає центральна влада стабілізувати ситуацію в Криму? Чи прораховані всі сценарії? Адже у Криму не може бути перемоги просто силою. Це своя територія.

Зовнішня політика є продовженням внутрішньої політики. Аз, Буки, Веді, Глагол...

Нинішнє загострення ситуації у Криму є яскравим свідченням того, наскільки розбалансована державна машина. А непрофесіоналізм функціонерів усіх рівнів вилазить боком на загальнодержавному та міжнародному рівнях.

Гірко буде усвідомлювати, що при новій владі не тільки економіка поповзла донизу і зіпсувалися стосунки з Росією, а і загострилася ситуація в Криму.

Більшість людей мало будуть цікавитися істиними причинами цих явищ. Вони бачитимуть наслідки.

І робитимуть висновки.

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

Костянтин ГРИЩЕНКО: Наші партнери можуть подумати, що влада не контролює ситуацію

Про причини та наслідки феодосійської кризи — у відповідях колишнього міністра закордонних справ України Костянтина ГРИЩЕНКА.

— Що має робити українська влада, аби уникнути репутаційних ударів в майбутньому?

— Перш за все — не можна відривати зовнішню політику від конкретної роботи з власним народом, спрямованої на те, щоб відповідати на конкретні турботи, які є специфічними для наших регіонів. Якщо говорити про ситуацію в Криму, то потрібно заздалегідь створювати цілеспрямований зв’язок із громадськістю, щоб вона розуміла те, про що йдеться в зовнішньополітичній сфері. Якщо це співробітництво з НАТО чи проведення навчань, то перш за все необхідно, щоб там розуміли зміст і характер цих навчань, і які в них є національні інтереси України. Якщо така робота не ведеться, то виникає маса проблем, які не є унікальними для України, але й виникають також в інших місцях. МЗС України має своє представництво в Сімферополі. Воно, певно, могло б бути тією структурою, яка б зустрічалася з тими, хто сьогодні виступає проти навчань, могло якимось чином доводити свою думку. Проте головне навіть не це. Треба спрямовувати свої зусилля таким чином, щоб зовнішня політика мала підтримку щонайменше в українському парламенті. Відтак зусилля політичних сил, які виступають, щоб ми просувалися швидкими темпами до НАТО, мали б бути сконцентровані не стільки на переговорах у Брюсселі, скільки на тому, щоб ця лінія мала підтримку у Верховній Раді України. Якщо цього нема, то такі проблеми будуть виникати на постійній основі та негативним чином позначатися на нашій репутації.

— Які причини феодосійської кризи — це безпосередній прорахунки української влади чи спрацював незалежний зовнішній чинник, який влада не могла нейтралізувати?

— Будь-яка серйозна проблема має багато складових, які ґрунтуються на місцевому рівні. Звичайно, тут може мати вплив і зовнішній чинник, і непоінформованість людей. Але в першу чергу влада повинна подумати про те, що вона недопрацювала, що саме могли зробити всі складові влади для того, щоб таких подій, які потім створюють уявлення, що на Україну не можна покластися, не виникало. У наших партнерів може скластися враження, що ті, хто приїздить до Брюсселя і стверджує про готовність України проводити певний курс, не знає і не контролює ситуацію в Україні. Якщо подібні речі відбуваються, то такий партнер не потрібен жодній міжнародній структурі.

— Як може позначитися феодосійська ситуація на інтеграції України до НАТО?

— У демократичних країнах протести проти тих чи інших структур, політики уряду — нормальне явище. Нічого надзвичайного тут немає. Більше занепокоєння у наших партнерів викличе невідповідність зусиль і декларацій, які здійснюються на зовнішньому напрямку, зокрема в наших контактах у Брюсселі та інших європейських столицях, тому, що цей уряд мав би робити на внутрішньому фронті. Ця невідповідність поступово перетворюється на величезну прірву. Недовіра, скоріше, буде базуватися на розриві між суспільною підтримкою і деклараціями певних політичних діячів.