У Бiлорусі лідера опозиції судять як карного злочинця
52-річного Чигиря було заарештовано в розпал політичної кампанії альтернативних президентських виборів у квітні 1999 року, де він був одним з двох кандидатів. Вісім місяців він провів у попередньому ув'язненні і був відпущений до суду тільки під натиском ОБСЄ.
За пред'явленими звинуваченнями, які Михайло Чигир заперечує, йому загрожує до восьми років ув'язнення.
«Я не винен. Але в Білорусі немає вільного незалежного суду, тому я готовий до політичного вироку», — сказав Чигир.
На відкритому судовому процесі присутні посли держав Європейського Союзу, спостерігачі ОБСЄ, представники правозахисних організацій. Зал переповнений. У день відкриття суду міліція перекрила доступ до зали декільком десяткам осіб через відсутність місць. Вони довго скандували «Вільний суд!», «на деякий час паралізувавши роботу суддів.
Координаційна Рада семи опозиційних партій, що оголосили цими днями «Весну протесту-2000» і вимагають вільних парламентських і президентських виборів, на прес- конференції назвала Чигиря можливим майбутнім єдиним кандидатом на президентські вибори від об'єднаної опозиції.
«Чигир — це єдиний політичний важкоатлет, який може стати єдиним кандидатом від опозиції на відміну від колишнього гіркого досвіду, коли демократична опозиція змагалася сама з собою», — сказав учора член Координаційної Ради Анатолій Лебедько.
Офіційна влада заперечує політичне підгрунтя суду над Чигирем, стверджуючи, що президент Білорусі Олександр Лукашенко, котрий прийшов до влади під гаслом боротьби з корупцією, реалізовує свої передвиборні обіцянки.
«По-людському я співчуваю Чигирю — нелегко опинитися на лаві підсудних за те, що прокрався, — сказав «Дневі» заступник глави адміністрації президента Іван Пашкевич. — Я розумію, чому опозиція, в якої немає харизматичного лідера, чіпляється за Чигиря — народ може підтримати тільки фігуру, що вийшла із влади і забезпечує спадкоємність без революцій. Як не суперечлива фігура Чигиря, але він колишній представник цієї влади».
Михайло Чигир подав у відставку напередодні референдуму 1996 року на знак протесту проти економічного та політичного курсу Лукашенка. Багато які політичні опоненти Лукашенка за останні роки змушені були залишити країну або безслідно зникли, як колишній міністр внутрішніх справ Юрій Захаренко і віце-спікер опозиційного парламенту Віктор Гончар.
