Українській діаспорі в Канаді — 120 років

Сьогодні в канадському місті Галіфакс в Музеї «Пірс 21» (Національний музей еміграції Канади) відбудеться відкриття масштабного проекту «Історичний потяг українських піонерів». Посольство України в Канаді за підтримки Канадсько-української парламентської групи дружби та Конгресу українців Канади приурочило цю акцію до 120-річчя від першого поселення українців у Канаді. Вчора учасники Потягу приїхали до Галіфакса (саме в цей порт на Атлантичному узбережжі 120 років тому прибули перші українські емігранти), а завтра звідти залізницею вирушать таким маршрутом: Галіфакс — Монреаль — Оттава — Торонто — Вінніпег — Саскатун — Едмонтон. У містах, до яких прибуватиме Потяг, проводитимуться культурні акції за участю місцевих українських громад та гостей із України. Одним із найграндіозніших заходів за маршрутом слідування Потягу стане відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку у столиці країни Оттаві роботи всесвітньо відомого канадського скульптора українського походження Лео Мола. Учасники закінчать мандрівку 10 липня.

Посольство України в Канаді ще наприкінці березня звернулося до головного редактора газети «День» Лариси Івшиної за інформаційною підтримкою проекту. Було вирішено, що в «Дні» перебіг Потягу висвітлюватиме добре відомий читачам «Дня» автор Микола Хрієнко. Нагадаємо, що він є автором і виконавцем широкомасштабного проекту «Українці за Уралом», тривалістю в три етапи та шість років. Саме тому Миколин погляд, як нам здається, буде найбільш цікавим, адже він матиме змогу зіставити і порівняти два світи, в яких волею долі (чи, швидше, недолі) опинилися українці.

Детальніше про те, як відбувалася еміграція українців до Канади і чим особлива саме ця українська діаспора, «День» попросив розповісти доктора історичних наук, директора Інституту досліджень української діаспори, декана факультету міжнародних відносин Національного університету «Острозька академія» Аллу АТАМАНЕНКО:

— Переселення українців до Канади відбувалося чотирма основними «хвилями», що притаманне для масової української еміграції в цілому. Перша «хвиля», кінця ХІХ століття, була зумовлена з одного боку, економічними проблемами на Батьківщині (під якою ми розуміємо етнічні українські землі), коли значна частина західноукраїнських селянських родин потерпала від малоземелля, що викликало бажання змінити ситуацію, і з іншого боку, коли канадський уряд надавав у користування землю і уможливлював соціальну адаптацію. Певну роль, як стверджують дослідники української еміграції до Канади, відігравали й різноманітні еміграційні бюро та окремі агенти, які змальовували цю країну як земний рай... Міжвоєнна «хвиля» української еміграції в Канаду відбувалася переважно з українських земель, що увійшли до складу Польщі, а також із Чехословаччини, переважно Закарпаття. На відміну від попередньої «хвилі», частина емігрантів виїжджала за політичними мотивами. Черговою «хвилею» стали емігранти з теренів Європи після Другої світової війни. Ця «хвиля» була наймасовішою і чи не найбільш національно свідомою. Причинами еміграції цих людей були політичні переслідування в СРСР, небажання залишатись під радянським окупаційним режимом. Серед цієї «хвилі» еміграції численними були представники інтелігенції, робітників та інших прошарків населення. Вона об’єднала вихідців із Радянської України, Галичини та інших українських земель, а також міжвоєнної еміграції, що перебувала перед тим в європейських країнах, зокрема в Чехословаччині. І нарешті четверту «хвилю» пов’язують із падінням радянського режиму та відкриттям кордонів. Викликана вона була переважно економічними негараздами на Батьківщині, бажанням змінити своє життя, розкрити нові перспективи перед молодшими поколіннями.

Українська діаспора в Канаді — одна із найстарших, а отже, найорганізованіших українських громад у світі. Її представники вже давно посіли важливе місце в політичному, економічному, культурному житті країни. Саме тому у керівних органах провінцій та федеральному уряді були і є канадці українського походження — Михайло Лучкович, Рамон Гнатишин, Павло Юзик, Рейнел Андрійчук, Джим Зеленчук, Іван Івасик, Мирон Ковальський, Петро Саварин... Завдяки українській громаді Канада першою визнала незалежну Україну і продовжує активну співпрацю з нею. Канадський українець Ераст Гуцуляк купив і подарував Україні перше приміщення українського посольства в Оттаві. В канадських університетах ще з 1940-х років викладали курси з різних напрямів україністики, діють університетські українознавчі кафедри та двомовні середні школи.

P. S. Очевидно, комусь з наших читачів надсилали знімки родичі й друзі з перших хвиль еміграції в Канаді. Можливо, у тих небагатьох, які повернулися з еміграції, залишилися фотоспогади. «День» закликає поділитися ними з країною. Українці повинні знати, як нелегко здобувається визнання на чужій землі, і цінувати його. Надсилайте свої архіви нам на адресу [email protected] або Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л, супроводжуючи їх текстівками-історіями. Цікаві фото ми обов’язково опублікуємо.