Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Гельсінкі поки що не стали Мюнхеном

Лише подальший розвиток подій, зокрема в Україні і в Сирії, покаже, хто ж насправді переміг від зустрічі Трампа і Путіна
17 липня, 18:57
ФОТО REUTERS

Як і передбачалося, перша повноформатна зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна у столиці Фінляндії завершилася без якихось конкретних результатів і сенсацій не принесла. Суперечності між двома країнами дуже великі, а їхні позиції мало в чому збігаються. Слова Путіна про те, що зустріч відбулася «у відвертій і діловій атмосфері» у перекладі з дипломатичної мови на загальнолюдську означають, що ні про що домовитися не вдалося.

Але і Путін, і Трамп чимдуж використовуватимуть пропагандистський ефект від самого факту їхньої зустрічі. Російський президент демонструє співвітчизникам і своїм прибічникам на Заході: ось, мовляв, глава найбільшої держави світу розмовляє зі мною на рівних, отже, ні про яку ізоляцію Росії у світі й мови бути не може. Трампу ж важливо було продемонструвати своїм опонентам в Америці, які  стверджують, що він мало не російський агент і діє на користь Путіна: ось, ми зустрілися з російським президентом, і нічого приголомшливого не сталося, кожен залишився при своїй думці, але Путін, виявляється, не якесь чудовисько, а звичайна людина, з якою принаймні можна розмовляти.

Виступ Путіна на прес-конференції був побудований за принципом «за все хороше проти всього поганого» і звівся до простого викладу офіційної російській позиції з основних питань світового порядку денного, без жодних уточнень, в чому саме вона збігається з американською позицією (деякі уточнення прозвучали у відповідях на запитання). Щодо України російський президент заявив: «Під час обговорення внутрішньоукраїнської кризи звернули увагу на важливість сумлінної реалізації мінських домовленостей. Сполучені Штати могли б рішучіше наполягати на цьому і налаштовувати українське керівництво на цю роботу». З цього пасажу можна лише зрозуміти, що жодного зближення позицій сторін тут не відбулося, і Росія, і США, як і раніше, по-різному трактують Мінські угоди.

І, зрозуміло, Путін категорично заперечував російське втручання в американські вибори. Трамп це ритуальне запитання Путину поставив, хоча іншої відповіді, звичайно, не чекав. Справді, неможливо уявити собі, аби Володимир Володимирович заявив американському президентові щось на кшталт: «Бач, друже Дональд, скажу тобі як на духу: так, втручалися ми у ваші вибори, але зовсім трохи, і грошей великих не витратили, і все лише на твою користь». А щодо видачі американському правосуддю 12 працівників російських спецслужб, підозрюваних у втручанні у вибори в США, Путін послався на російсько-американський договір 1999 року, що дозволяє американським прокурорам допитати цих осіб у Росії.  Користі від цього заходу, ясна річ, не буде жодної. Розвідники, які знають, що їх не видадуть, ні в чому не зізнаються. Путін же натякнув, якщо навіть і буде доведено, що певний ресторатор (мався на увазі не названий на ім’я Євген Пригожин) справді втручався у вибори в США, то Росія, мовляв, до цього стосунку не має. Он у вас Сорос багато куди втручається, то до чого тут американська держава? Сорос, зауважу, не створює ПВК, на відміну від Пригожина, чиї «вагнеровці» воювали на Донбасі, а потім у Сирії під командуванням штабу російського угруповання.

Трамп на спільній прес-конференції заявив, що «ми мали відкритий продуктивний діалог, дуже добре відбувся цей діалог». Можна зрозуміти, що домовитися не вдалося, раз діалог був відкритий, але сам Трамп відчуває від цього діалогу набагато більше задоволення, ніж Путін, а продуктивність, ймовірно, зводиться до того, що президенти виклали один одному свої позиції з основних питань міжнародної політики, включаючи двосторонні відносини. Володимиру Володимировичу, як справжньому диктаторові, нікому нічого усередині країни доводити все одно не треба. Пропаганда давно вже переконала основну масу російського населення в тому, що «фюрер завжди має рацію». Трампу ж потрібно переконати американську публіку, що він не агент Кремля.

Виступ президента США також ряснів добрими побажаннями і прописними істинами, на зразок того, що «дипломатія краща, ніж війна» і «краще співпрацювати, а не воювати». З огляду на все, американському президентові здалося, що Путін готовий підтримати його діалог із главою Північної Кореї. В усякому разі, Трамп заявив таке: «Минулого місяця з Кім Чен Ином я обговорив питання денуклеаризації Північної Кореї. І сьогодні я переконаний, що президент Путін і Росія хочуть також покласти край цій проблемі і готові працювати з нами над цим питанням. Я дякую їм за це». Путін же, у свою чергу, подякував Трампові за налагодження діалогу з північнокорейським лідером. Згадав Трамп і обмін люб’язностями щодо теракту в Петербурзі, якому допомогло запобігти ФБР (Путін про це не говорив — у російських спецслужб власна гордість!) Щодо Сирії американський президент лише зауважив, що «це дуже складне питання», і натякнув на необхідність виходу Ірану з Сирії. Україну ж він взагалі не згадав, що, найімовірніше, свідчить про те, що розбіжності в цьому питанні такі глибокі, що нічого хорошого взагалі сказати не можна. А Путін визнав, що стосовно Криму позиції сторін залишаються діаметрально протилежними. З відповідей обох президентів на запитання журналістів про Сирію можна зрозуміти, що спільність позицій поки що зводиться до визнання інтересів безпеки Ізраїлю і необхідності співпраці в гуманітарній сфері.

Відповідаючи на запитання журналістів, Трамп назвав Путіна «гарним суперником». Путін же запевнив журналістів, що Росія готова зберегти український транзит енергоносіїв, «у разі врегулювання спору між господарюючими суб’єктами у Стокгольмському арбітражному суді». Фактично це означає, коли рак свисне. Трамп на цей пасаж жодним чином не відреагував.

Гарним було таке висловлювання Путіна: «Нікому не можна вірити. З чого ви взяли, що президент Трамп мені довіряє, а я йому повною мірою довіряю?». Ці слова начебто мали переконати американську аудиторію, що Трамп — не російський агент. Насправді, висловлені в такій формі, вони швидше розпалять ще більше пристрасті в Америці: раз Путін так явно намагається переконати нас, що не довіряє Трампові, отже, їм обом є що приховувати. А Путін нічого просто так не говорить. Ймовірно, він зацікавлений у тому, аби в США Трампа продовжували критикувати щодо «російського питання», що, за задумом Кремля, має послабити його позиції на подальших перемовинах.

Створюється враження, що ми присутні на початку великої гри з непевними цілями і непередбачуваним результатом. Один з найсуворіших критиків Трампа, сенатор Джон Маккейн, вже назвав прес-конференцію Трампа «ганебною» і звинуватив його в «зарозумілості, помилковій лояльності і співчутті до диктаторів», стверджуючи, що «президент Трамп виявився не лише неспроможним, а й не побажав  протистояти Путіну». Проте лише подальший розвиток подій, зокрема в Україні і в Сирії, покаже, хто ж насправді переміг в Гельсінкі (якщо там взагалі були переможці).

РЕАКЦІЇ

Міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас в інтерв’ю групі видань Redaktionsnetzwerk Deutschland (RND) заявив, що Вашингтон і Москва, навіть після саміту президентів мають продовжувати переговори. «Ми не можемо дозволити тиші між Москвою та Вашингтоном щодо Сирії, України, контролю над озброєнням та його скороченням», — цитує його слова DW.

«За всю історію нашої країни американці ніколи не бачили президента США, який підтримує американського супротивника так, як Дональд Трамп підтримав президента Путіна», — написав у Twitter лідер демократів у сенаті Чак Шумер.

«І ось, що цікаво: світ день і ніч обговорював (і все ще продовжує) захід, який навіть не можна назвати подією. Йдеться про зустріч лідерів держав, які не мають повноцінних відносин. Йдеться про зустріч, яка нічого не може змінити ні у відносинах Росії і Америки, ні в світовій політиці, — написала у Facebook російський публіцист Лілія Шевцова і додала: — Так, що надії одних, що саміт «Трамп — Путін» приведе до розрядки, навряд чи виправдаються. При системній ворожості будь-яка розрядка завершиться черговим взаємним роздратуванням. Як бувало не раз. А страхи інших, що Трамп усе продасть Путіну, тим паче не обґрунтовані — американський істеблішмент дезавуює всі жести президента, які не вписуються в жорсткий курс щодо Росії. Як він це робив досі».

«Президент США не завдав прямих збитків Україні. Але він зганьбив США всього за кілька днів після того, як образив більшість наших найближчих союзників», — зазначив у Facebook старший співробітник Атлантичної Ради США, керуючий партнер Myrmidon Group LLC Адріан Каратницький.

«Я понад 30 років спостерігав американсько-радянські прес-конференції президентів, інколи особисто. Втім, я ніколи не бачив нічого настільки поганого та неприємного як виступ Дональда Трампа», — написав екс-посол США в Україні Стівен Пайфер.

«Президент Трамп втратив можливість притягнути Росію до відповідальності за втручання у вибори 2016 року та застерегти щодо майбутніх виборів. Ця відповідь президента Трампа сприйматиметься Росією, як знак слабкості та створить більше проблем, ніж розв’яже», — зазначив сенатор Ліндсі Грем.

«Дивовижна прес-конференція в багатьох аспектах. Трамп не сказав жодного слова щодо дій Росії проти України. Нічого», — так відреагував на зустріч екс-прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт.

КОМЕНТАР

«МИ МАЄМО УСВІДОМЛЮВАТИ, ЩО КОНСОЛІДОВАНА ПОЗИЦІЯ США НЕ ЗМІНИЛАСЯ. АМЕРИКА СОЛІДАРНА В ПІДТРИМЦІ УКРАЇНИ»

Олександр МОЦИК, колишній посол України в США:

— Треба усвідомлювати, що Путін є великим маніпулятором сьогодення. Маніпуляціями Росія займається не перший рік і в цьому досягла певних успіхів. При цьому весь світ знає хто винен у трагедії збитого над Донбасом «Боїнгу» рейсу МН-17. Всі знають, що Росія напала на Україну і окупувала частину її територій. Нідерланди прямо говорять про те, щоб Росія взяла на себе відповідальність за збиття «Боїнгу». Ці вимоги підтримує весь світ — США, Великобританія і загалом Європейський Союз та НАТО. Суть цих претензій полягає в тому, що російській владі обов’язково доведеться відповідати за цей злочин, який вона здійснила. Ми маємо трошки почекати, адже нині триває активний аналіз того, що відбулося.

Ми маємо усвідомлювати, що консолідована позиція США не змінилася. І тут дуже потужний голос мають Держдепартамент, Пентагон та розвідувальне співтовариство.

Америка солідарна в підтримці України. І тому виконавча влада там не може внести серйозні корективи. США — це не Росія з її авторитарним устроєм. Американці усвідомлюють, що Путін — це окупант. Він окупував частину українських територій та проводить деструктивну для світової безпеки політику. Американці чітко розумію, що Росія задіяна не лише в бомбардуваннях Сирії, а й у кібератаках по всьому світі. Всі знають, що Москва намагалась втрутитись у вибори в США, Франції, Німеччині. А це вкрай важливий показник, який не може залишити в спокої світове співтовариство. Тому вважаю, що переможні реляції, які лунають з Кремля, далекі від дійсності. США не може проігнорувати зруйновану Росією систему безпеки в світі, не можуть проігнорувати окупацію українських територій та спонсорування світового тероризму. Всі розуміють, що війна на Донбасі — це не внутрішньоукраїнський конфлікт. Це агресія РФ проти України.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати