«Новий уряд»-2 старих олігархів?

Після тривалих переговорів і протистояння різних «груп впливу» країна нарешті отримала новий уряд. Ротація Кабміну відбулася майже повністю     — за винятком окремих міністрів. На момент підготовки номера позачергове засідання парламенту ще тривало, а отже, остаточний перелік прізвищ і посад мали ще затвердити. Тому наводимо попередній розклад, який оприлюднили ЗМІ після зустрічі президента Володимира Зеленського із фракцією «Слуга народу» у вівторок увечері.   

Отже, віцепрем’єр-міністр України — міністр розвитку громад та територій Денис Шмигаль замінить прем’єр-міністра Олексія Гончарука на чолі уряду. Віцепрем’єр-міністр з євроінтеграції — міністр закордонних справ — Дмитро Кулеба, віцепрем’єр з оборонно-промислового комплексу — Олег Коростильов; віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації — Михайло Федоров, міністр Кабінету міністрів — Олег Нємчинов, міністр оборони — Андрій Таран, міністр внутрішніх справ — Арсен Аваков, міністр економічного розвитку — Роман Жуковський, міністр агропромислового комплексу — Тимофій Милованов, міністр фінансів — Ігор Уманський, міністр енергетики та захисту довкілля — Іван Плачков, міністр інфраструктури — Владислав Криклій, міністр освіти і науки — , міністр охорони здоров’я — Ілля Ємець, міністр з питань культури             — Володимир Бородянський, міністр з питань молоді та спорту — Вадим Гутцайт, міністр соціальної політики      — Марина Лазебна, міністр з реінтеграції — Олексій Резніков, міністр у справах ветеранів — Сергій Бессараб, міністр юстиції — Денис Малюська, міністр розвитку громад та територій — Олексій Чернишов. 

Прізвища в шорт-листі кандидатів тасувалися до останнього. Хтось відмовлявся йти в уряд, хтось навпаки противився йти із займаної посади, когось не влаштовувало розділення міністерства, «під когось» не вистачало голосів... Насправді, політична конкуренція, лобізм і боротьба за посади існує і в розвинутих західних демократіях, однак поруч з цим там працює процедура, право, репутація. У нас ці важливі складові поки не утвердилися. Тому маємо втаємничені механізми і кулуарні домовленості, за результатом яких нам видають «на гора» певні прізвища. Хто консультував кандидатів? За якими критеріями їх підбирали? Чому в парламентсько-президентській республіці народних депутатів ставлять перед фактом, які люди займуть міністерстві посади?   

«Про уряд Гончарука можна було б говорити, якби прем’єр був політиком, чиновником, фахівцем, якого висувала б — як це і повинно бути за Конституцією — більшість депутатів парламенту. Якби міністри цього уряду пропонувалися б депутатами, проходили б співбесіду у профільних комітетах, розповідали б про свої плани і наміри, — пише у своїй колонці на espreso.tv журналіст Віталій Портніков. — Але нічого цього не відбувалося зовсім! Кандидатуру прем’єра тримали в секреті від депутатів. За уряд вони голосували списком. Голосували, навіть не знаючи прізвищ багатьох міністрів — яка жахлива ганьба, яке знущання над парламентаризмом і демократією! ...Зараз відбулося практично те ж саме. Депутатів просто ознайомили зі списком міністрів, повідомили прізвище нового прем’єра. ...Ніякої процедури професійного відбору кадрів в країні немає».

На жаль, ці проблеми своїм корінням сягають 1990-х, коли за часів президентства Леоніда Кучми зародилися антиправила і сформувалися основні олігархічні структури, які визначають політику країни по сьогоднішній день. Під час Євромайдану в «Дні» вийшла стаття під назвою «Перезагрузка в «пісочниці» (№ 227 за 11 грудня 2013 р.), в якій ми писали: «Народ, звичайно, вийшов за своє, але не до кінця розуміє ситуацію. До того ж немає тієї верхівки, яка б представляла його інтереси. А в чому можуть полягати ці інтереси? Має бути покладено кінець олігархічній системі». Через сім років це досі актуально. Як оцінюють ситуацію експерти?

«СЕРЕД БЕНЕФІЦІАРІВ ЦЬОГО УРЯДУ ЗНОВУ БУДУТЬ ОЛІГАРХИ»

Євген ДИКИЙ, науковець, публіцист:

— Перша тенденція, яку ми споглядаємо, на мою думку, вкрай негативна — сама відставка уряду Гончарука. Я далекий від ідеалізації його уряду, він був вкрай непрофесійним, можливо навіть увійде в історію як ефект Даннінга-Крюґера (ефект профана). Це синдром, коли людина настільки некомпетентна, що не здатна самостійно оцінити свою некомпетентність. Проте, по-перше, уряд був неоднорідним і там принаймні були спроби впровадження реформ, які за іншої якості роботи могли б щось системно змінити. По-друге, який потенціал реформаторства був у Гончарука? Справа в тому, що півроку — термін, за який жодний уряд не дасть результатів. Річний імунітет для уряду було прописано у законодавстві абсолютно недарма. Це реально той термін, за який дійсно можна хоча б щось довершено зробити. Тепер ми так і не знатимемо, чи закінчилося б правління цього уряду епічним провалом, чи навпаки за рік почали б працювати хоч якісь реформи. 

Сумно також з того, з якої причини цьому уряду не дали часу. Якби був проведений аналіз і було визнано, що дійсно вони рухаються не в тому напрямку. тоді це питання великої політики, до тих, хто ставив цьому уряду задачі, тобто до команди Зеленського. Проте ситуація набагато гірша, виявилося, що наша влада на її вищому рівні, власне Зеленський і команда (ні у кого немає сумніву, що рішення про відставку уряду ухвалювали саме на Банковій) виявилася настільки залежною від лайків та аплодисментів, що це рівень не політики, а шоубізу. Як вони звикли: якщо зал аплодує, значить станцювали класно, тому власне і зараз вони оцінили діяльність уряду за падінням рейтингів. Якщо вони і далі оцінюватимуть політику через цей критерій — країна ніколи не матиме шансу на справжні системні реформи. Але і в суспільстві, на жаль, є потужний запит на соціальний популізм, у нього достатньо слабкий рівень аналітичних здібностей. З таким підходом в нас кожний наступний уряд втрачатиме популярність за кілька місяців, і якщо на цій підставі і далі будуть їх змінювати, це означає, що країна вступає у хаотично-популістичний спектакль. От зараз, щоб підняти рейтинги, людям кидають голову Гончарука та його міністрів. Це системно помилковий підхід — заміна стратегії дешевою одноденною тактикою.

Серед бенефіціарів цього уряду знову будуть олігархи. Новий прем’єр Шмигаль ще кілька місяців тому був топ-менеджером у компанії Ріната Ахметова, ряд прізвищ міністрів та віцепрем’єрів знаходяться в орбіті впливу Коломойського, або інших олігархів. Гра в «нові обличчя» закінчилися, проєкт закритий, ні про яке оновлення еліт мови немає. Але все одно, вітаю Вас, на рівні влади ми повернулися у 1990-ті роки, тобто повернулися до «крепких хозяйственников» з усім тим, що це несло, тобто стагнацією розвитку країни та популістичними, частковими соціальними рішеннями. Якщо вважати професіоналами кучмівсько-януковичську лінію постсовкової України. Тобто перекованої УССР з ручним управлінням і архаїчною совковою соціалкою — в такому разі прийдуть люди, які професійно вміють це робити. Якщо ми говоримо про сучасний професіоналізм, який відповідає західній моделі, як не дивно, їм міг би стати кандидат на пост прем’єра. Проте враховуючи, від кого він прийшов, і те, ким його оточать в уряді, гадаю, що його здатності професіонального сучасного менеджера навряд чи будуть реалізовані.

«ДОМОВЛЕНІСТЬ, КОТРА ІСНУВАЛА ЗАВЖДИ, ВІД КУЧМИ І ПО СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ»

Iгор ЛУЦЕНКО, народний депутат восьмого скликання (facebook.com):

— Склад оновленого кабміну дає відповідь на питання — навіщо була ця кампанія проти «соросят», розгорнута з різним ступенем безсоромності на великому масиві ЗМІ країни? Відповідь — прикрити той тепер уже очевидний факт, що уряд формувався і зараз формується вітчизняними олігархами за квотним принципом.

Насправді не далекий та великою мірою міфологізований Сорос керував і керує кадровою політикою уряду Зеленського. А цілком близькі, реальні персонажі — Ахметов і Пінчук.

Ні, я не хочу образити усіх міністрів, котрі раніше працювали на бувшого бандита з угрупування «Люкс», на совісті котрого — десятки вбивств. Або тих урядовців, котрі були менеджерами в структурах зятя найбільш впливового президента України. Впевнений, що немало з них є самостійні та професійні люди.

Але факт є фактом — чим далі, тим очевидніше уряд складається з топ-менеджерів українських олігархів. Якщо можна вважати олігархів українськими.

Тепер список прізвищ нового Кабміну є неспростовною підставою для того, щоб в черговий раз привітати олігархат з блискучою перемогою над українським народом.

І реваншем це якось не назвеш. Бо ніколи, хіба на кілька днів у трагічному лютому 2014-го, влада не випадала з рук найбільших акціонерів української економіки.

2014 року після кривавого придушення народного повстання проти Януковича і його втечі, олігархи миттєво відновили свій вплив на країну. Майдан, ціною великих втрат вигравши битву, програв війну.

Все повторилося і у 2020-му після обрання Зеленського, коли виборці організували «повстання» проти існуючого політичного класу. Нова еліта виявилася плоть від плоті, «дочкою» старої. Хіба тимчасово розбавленою яскравими профанами, для відчуття новизни.

Адже нинішні урядовці — це вирощені у олігархічних корпораціях «діти», різною мірою придатні до урядування, але точно здатні зайняти собою ті стратегічні висоти, з яких можна атакувати схеми злочинного збагачення українських товстосумів.

Їх, цих урядовців, функція — не створити нові дірки у бюджеті чи у активах Фонду держмайна, їх головна місія — це зберегти награбовані від повернення народу, а корупційні схеми — від ліквідації.

Це — новий пакт Зеленського і олігархів. Вони забезпечують йому своїми кадрами і недійними ресурсами відносну керованість країни, він — не чіпає їх ні з боку кримінального переслідування, ні з боку реформування економіки у напрямі конкурентоздатності та демонополізації.

Це — та формула домовленості, котра гарантує менш бурхливе згоряння рейтингу нинішнього очільника держави. Це та домовленість, котра існувала завжди, від Кучми і по сьогоднішній день, тепер же вона офіційно затверджена у Верховній Раді і винесена усім на огляд у вигляді списку прізвищ, чиї біографії нерозривно пов’язані з рідними топ-шахраями і топ-бандитами.

І — ніякого Сороса.

P.S. Для художності, варто придумати термін, аналог «соросята» — «ахметики» чи «пінчучата».

«ЯКЩО МИ СТАВИМО ПИТАННЯ ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ — ЦЕ ВИКЛИКИ ДЛЯ НАШОЇ КРАЇНИ...»

Олег ПОСТЕРНАК, політтехнолог:

— Як і раніше влада послуговується кулуарним підходом. Як бачимо, мабуть перший млинець виявився глевким: уряд Гончарука не здатен впоратися ні з економічними, ні з соціальними, ні з безпековими викликами, тому рано чи пізно, відставка сталася б.  Я прогнозував, такий варіант розвитку подій.  Очевидно, що Гончарука могли б принести в жертву ближче до місцевих виборів, виборцю б  сподобалося, що Зеленський проводить ротацію кадрів. Проте у зв’язку зі скандалами, плівками, падінням промислового виробництва на 5%, плутаниною з тарифами і звинувачення більшості міністрів в тому, що вони обслуговують міжнародний олігархат — Зеленський прийняв рішення якомога швидше здійснити ротацію уряду. У сучасних політичних умовах — це абсолютно правильне, справедливе і логічне рішення для нашої країни.

Після побіжного аналізу можу сказати, що поки немає навіть бажаючих на деякі пости, бо вакансії складно заповнити професіоналами з досвідом.  Новий уряд є результатом олігархічного консенсусу з розширенням участі Ахметова в пайовому пакеті цього акціонерного пирога. Кандидатура Шмигаля абсолютно справедливо пов’язується з Рінатом Леонідовичем, але я б не робив з цього трагедії, як багато аналітиків: в кланово-олігархічній країні іншого шляху і не може бути. Якщо ми ставимо питання деолігархізації — це виклики для нашої країни, до яких ми поки не готові, інакше це вдарить і по економічному становищу і по міжнародній репутації. Ми повинні чесно визнати, що більшість хороших менеджерів приходить з бізнесу, а це часто-густо олігархічна сфера.  Тому варто, звичайно ж, дати шанс цьому кандидату.

У новому уряді будуть представлені 4 «групи впливу»: по-перше, «група Авакова», якщо він сам і Криклій залишаються, це означає, що він не втратив своїх позицій.  Зберігає частково вплив Пінчук, завдяки впливу на деяких персон, хоч у минулому уряді в нього були сильніші акції. Міністр енергетики теж людина Ахметова. Ці три основних олігарха будуть у владі. Ігор Валерійович, в свою чергу,  знаходить вплив на міністрів з різних квот. Йому переживати нема чого.

У новому уряді ми побачимо більш злагоджену командну роботу, менше скандалів, створених на порожньому місці в результаті дурних заяв і дурних витівок. Побачимо скорочення заробітних плат (гадаю, міністрів про це попередили).