Політичні «бої без правил»

Низка партійних з'їздів — вірна ознака наближення офіційного початку виборчої кампанії. Події минулої суботи показали, що цю політичну прикмету слід було б доповнити: партійні збори з рукопашним завершенням — вірна ознака напруженості виборчого процесу, того, що боротьба йтиме не на життя, а на смерть (політичну, зрозуміло).

Як мінімум, п'ять вітчизняних партій визначали в суботу свою тактику на виборах-2006. Уже досить чітко окреслено коло основних дійових осіб кампанії, що наближається, формою участі більшості з яких у боротьбі за мандати будуть, судячи з усього, так звані іменні блоки. Для інших же політичних сил вибір буде полягати в тому, чи ризикнути самостійно, чи приєднатися до блоків-фаворитів.

Власне, цей вибір і став причиною жорсткого протистояння делегатів позачергового з'їзду Української республіканської партії «Собор», що пройшов у суботу в Києві. Ще напередодні Провід партії та рада старійшин УРП «Собор» оголосили про створення внутрішньопартійної фракції «Соборна Батьківщина», яка має на меті йти на вибори у складі блоку Ю. Тимошенко. З іншого боку, екс-прем'єр Криму Анатолій Матвієнко, який з 1999 року й донедавна був лідером «Собору», і близько 70 його прихильників виступають за створення демократичної «правиці», яка має бути самостійним суб'єктом на парламентських виборах. Однак для того, щоб повноцінно висловлювати свою думку на з'їзді, А. Матвієнку належало вирішити питання власної партійної легітимності — якщо не як лідера партії, то хоча б як її члена. (Як відомо, А. Матвієнко написав заяву про складання із себе обов'язків лідера партії після того як його однопартійці-депутати відмовилися голосувати за кандидатуру Єханурова на посаду прем'єра. Заяву він потім відкликав, однак не всі товариші по партії визнали це достатньою підставою для повернення в лоно «Собору»). Колотнеча на з'їзді почалася вже під час голосування з порядку денного. (Мабуть, безпрецедентний випадок навіть для української політики: у Верховній Раді час від часу трапляються сутички, але щоб на з'їзді!..) Делегати розділилися на дві групи: велика частина підтримувала пропозицію ради старійшин під керівництвом Л. Лук'яненка, менша (близько 70 делегатів) — порядок денний з'їзду, затверджений Центральним проводом під керівництвом Анатолія Матвієнка. До проекту прихильників Л. Лук'яненка було внесено питання про ситуацію в партії, про обрання виконуючого обов'язки голови і про блокування партії з Блоком Юлії Тимошенко. Прихильники А. Матвієнка пропонували розглянути лише одне питання — про обрання лідера партії. Оскільки прихильників Л. Лукьяненка виявилося більше, то було затверджено їхній варіант. Перед голосуванням із кандидатури лідера партії група прихильників А. Матвієнка залишила залу з'їзду. В результаті з'їзд ухвалив рішення про покладання обов'язків голови партії на Л. Лук'яненка, а також про блокування для участі у виборах із БЮТ. Делегати проголосували також за скасування рішення Центральної ради УРП «Собор» про відновлення членства А. Матвієнка в партії. Слово А. Матвієнку на з'їзді так і не надали. Прихильники А. Матвієнка вже заявили про свій намір просити Міністерство юстиції визнати минулий з'їзд нелегітимним. Природно, ця група «соборівців» не виключає, що сьогоднішня ситуація в партії може вилитися в її розкол. У той час як прихильники Левка Лук'яненка говорять лише про «тимчасове розділення» серед прихильників двох лідерів «Собору»...

Ні сама Юлія Володимирівна, ні будь-хто з бютівців ніяк не відреагував на інцидент, — адже Анатолій Матвієнко ще зовсім недавно був вірним соратником Тимошенко... Цікаву думку висловив представник Української народної партії Дмитро Павличко, який був присутній на з'їзді «Собору», але достроково пішов звідти. За його словами, позиція УНП полягає в тому, щоб не приєднуватися до жодного з лідерів Майдану — ні до Віктора Ющенка, ні до Юлії Тимошенко, «щоб не затверджувати більш глибокого протистояння, навпаки — зводити разом». «Українська народна партія з УРП «Собор» можуть створити силу, яка відіграватиме певну роль», — заявив Д. Павличко. Це свідчить, зокрема, про те, що у відносинах колишніх і нинішніх членів єдиної в минулому «помаранчевої команди» на сьогодні розставлені ще далеко не всі акценти.

Про інтриги, наявні на інших партійних з'їздах, — у репортажах кореспондентів «Дня».

Курс на «демілітаризацію»?

На першому з'їзді Партії патріотичних сил України, що відбувся в київському готелі «Братислава», сталася доволі рідкісна для української політики подія: автор ППСУ генерал-лейтенант Віктор Палій добровільно зняв із себе повноваження лідера — заради, за його словами, політичних перспектив свого дітища.

Усі 240 делегатів з'їзду одноголосно проголосували за вибори главою партії екс-держсекретаря Олександра Зінченка. Почесним гостем з'їзду був екс-глава СБУ Олександр Турчинов, якого посадили в президію поруч з новоспеченим лідером. У коридорах готелю було помічено ще одну відому особу — політолога Володимира Полохала, який сказав «Дню», що на з'їзді, куди його запросив знайомий генерал, він займається «польовими дослідженнями».

До сьогоднішнього дня ППСУ була своєрідним офіцерським клубом, партією, укомплектованою, в основному, військовослужбовцями й правоохронцями, в тому числі розвідниками. Тим більш що тепер вже колишній лідер ППСУ Віктор Палій у 2001-2003 роках очолював Головне управління розвідки Міноборони. Створювалася партія , як декларувалось, з метою соціального захисту вище згаданих категорій. Можливо, з приходом О. Зінченка ППСУ стане менш «мілітаристською» і розбавить свої лави патріотами інших професій. «Партія під його керівництвом змінюватиметься, — сказала нещодавно в одному з інтерв'ю прес-секретар Зінченка Олеся Божко. — Її робота пожвавиться: притягуватиметься молодіжний сегмент, інтелігенція, середній клас, який, на думку Олександра Олексійовича, є рушійною силою й показником здорової демократичної держави...»

Про це новий лідер ППСУ заявив і в своєму виступі: «Сьогодні є необхідність дати відповідь на запитання, що хвилюють людей. Що відбувається насправді, чому у людей розчарування?» — так екс-держсекретар розпочав свою промову. За словами Зінченка, влада виглядає все більш неадекватною, хаотичною й непослідовною. Альянс Ющенка, Януковича та Кучми, виходить, оправдовує ганебну фальсифікацію виборів 2004 року. «Ющенко та Янукович не просто помирилися, а закріпили факт зради меморандумом, який не має нічого спільного з національним примиренням. Суб'єктом примирення має бути народ, а насправді спостерігається перерозподіл впливу між політичними кланами», — заявив доповідач. Новообраний лідер розкритикував також підписання Президентом закону про недоторканність депутатів усіх рівнів: «Цей закон комерціалізує вибори, перетворює міські ради на бізнес-зібрання. Замість «бандитам — в'язниці» ми отримали «бандитам — ради».

Зінченко також запевняє, що «Президента продовжують труїти помилковою інформацією й умовлянням очолити НСНУ».

Що стосується нинішнього уряду, то, на думку О. Зінченка, від нього не варто чекати прориву, більш за те — він навіть не зможе утримати ситуацію на колишньому рівні, «провал із туркменським газом — це перша ластівка».

У зовнішній політиці ситуація також безрадісна: повертається «багатовекторність»: «Київ так і не зміг запропонувати нову модель відносин на території колишнього Радянського Союзу. Відсутнє реалістичне бачення інтеграції України в європейські структури, риторика переважає над справами. Все це підриває довіру наших зовнішніх партнерів до країни загалом. Відбувається девальвація образу нової України. Ось конкретний приклад: ще 22 серпня пройшла нарада послів у Києві за участю Президента, багато було слів і планів. Пройшло два місяці, але так і не було призначено нових послів у Німеччину, США та Великобританію. Як же країні донести свою позицію до світових лідерів, через кого?» — резонно запитує лідер ППСУ.

Загалом екс-держсекретар робить висновок, що «кучмізм залишився, він лише мутував». «Відбулося зрощення старої й нової системи. Олігархізація триває, пішли метастази кучмізму», — заявив Зінченко. Вислів «метастази кучмізму», видно, так сподобався Олександру Турчинову, що він також застосував його у своєму виступі: «Метастази не можна лікувати терапією, тут потрібні хірургічні методи», — заявив Турчинов.

Дещо несподівано на цьому фоні прозвучала заява Зінченка про те, що ППСУ опонує не Віктору Ющенку, а «діям влади». Оце пасаж! Можливо, справа у тому, що серед членів ППСУ чимало людей, які сьогодні розриваються між Тимошенко та Ющенком. Як заявив «Дню» заступник глави ППСУ В'ячеслав Негода, «в опозиції до Ющенка може бути «Батьківщина», а загальна платформа партій у блоці може бути компромісною». (До слова, як відзначив у інтерв'ю «Дню» відомий політтехнолог Олег Медведєв, «Батьківщина» теж не поспішає проголошувати себе опозицією. Ну ніхто із так званої «нової опозиції» не хоче відкрито кидати виклик владі!..) Раніше він заявляв, що «зараз складно визначити, хто ближче до Майдану, — Блок Тимошенко чи партія Ющенка» За якими критеріями ця сама «близькість до Майдану» визначається, пан Негода не уточнив. Схоже, політики розмовляють якимось своїм «новоязом», незрозумілим простим громадянам...

ППСУ, за словами партійців, також придивляється до «Реформ і порядку» та «Вперед, Україно!». Але з головним, схоже, союзником партія вже визначилася. Інакше навіщо було Олександру Зінченку очолювати цю партію?

Народники «жорсткішають»

Останнім часом кожен з'їзд Народної партії стає для цієї політичної сили свого роду поворотним. Партійці все не вгамуються: то лідера змінять, то назву, а тепер ось — стратегію. НП відтепер не «лояльна й компромісна», але «жорстка й рішуча».

Ці метаморфози покликані перетворити НП на самостійну політичну одиницю. На першому етапі восьмого позачергового з'їзду народників, що пройшов вихідними в столиці, було також заявлено про створення іменного виборчого блоку Володимира Литвина. Подія давно й широко анонсувалася, в тому числі — за допомогою тієї ж зовнішньої реклами, що заполонила столицю задовго до старту виборчої кампанії з написами «МИ». Саме ці дві букви, обведені бірюзовим кружальцем, — символіка Народного блоку Володимира Литвина. (Оксюморон у назві — ну не може блок бути одночасно й «народним» і Литвина! — як і раніше ані самого спікера, ані його співпартійців, як видно, не бентежить. Можливо, в підсвідомості засіло радянське «все навкруг народне, все навкруг моє!»...) Крім самої НП, його учасниками стали Всеукраїнське об'єднання лівих «Справедливість» Івана Чижа та Українська селянська демократична партія Валерія Ващевського. Їм щедро виділили по 10%-й квоті в майбутньому списку.

На подив багатьох, серед тих, хто приєднався, не виявилося Юрія Бойка з його Республіканською партією. У інтерв'ю газеті «День» лідер Республіканської партії України Юрій Бойка відзначив, що РПУ продовжує переговорний процес з політичними силами. Остаточне рішення про те, піде РПУ на вибори самостійно чи у блоці з іншими силами, буде прийнято на з'їзді партії у листопаді.

Членство в Народному блоці пророкували і партії Віктора Мусіяки «Уперед, Україно», але до цього часу вона від нього вустами свого лідера старанно відмовлялась. Сьогодні партію «Вперед, Україно!» вже записує в соратники екс-держсекретар Олександр Зінченко.

Можливо, нових фігурантів блоку буде оголошено вже на другому етапі з'їзду, після 27 листопада. Однак у тому, що це станеться, багато соратників спікера сумніваються. «Навіщо когось до себе пускати, навіщо брати додатковий вантаж, якщо користі від цього — нуль? І навіщо, зрештою, ділитися»? — міркують вони. «Якщо хтось так хоче, щоб ми представляли його інтереси, що співпадають з нашими, будь ласка, давайте підписувати угоду і працювати. Як на місцях, так, можливо, і на рівні фракції. До блоку їх приймати при цьому зовсім не обов'язково», — пояснив у кулуарах з'їзду один із народних депутатів, членів НП.

До свого поки що невеликого, але, на їхню думку, достатнього для самостійної участі в парламентській кампанії рейтингу, народники відносяться ревниво. «Наші відсотки у наших руках!», — оптимістично заявив лідер НП, відповідаючи на запитання журналістів про те, скільки його блок розраховує отримати за результатами участі у виборах-2006. На даному етапі Литвин хоче, схоже, здаватися заручником обставин, що змусили його, мовляв, згідно з останньою політичною модою, створити іменний блок. Сам він, буцімто, не в захваті від цієї витівки, але: «Що робити? Сьогодні все так, вся політика персоніфікована...»

За допомогою продажу місця в списку Литвин, з його слів, конкурентів собі також не «вирощує»: «Не хочу потім бути нічиїм заложником, щоб у Раді вони мені сказали: ми, мовляв, на тебе працювали, тепер давай ти на нас... У нас своїх гідних чимало. Дізнайсь вони про щось подібне, просто б мене порвали», — говорить Литвин. До речі, можливо, подібна лексика — також данина моді, але у виконанні однієї з перших осіб держави вона ріже слух. Як і ті анекдоти, які спікер розказував журналістам у кулуарах форуму...

З ким та проти кого «дружитимуть» народники у випадку їх потрапляння в майбутню Раду? «У випадку, якщо після виборів у нього опиниться «золота акція», Литвин, безсумнівно, піде до нас», — самовпевнено заявив «Дню» один із найближчих соратників Юлії Тимошенко. Однозначність його формулювань у зв'язку з інформацією про взаємовідносини спікера та екс-прем'єра, що значно погіршилися — особливо після літнього провалу СОТівського пакету, викликає сумнів. Але напруженість у відносинах між НП і командою Президента також очевидна. «Переговори про можливе об'єднання якось самі по собі припинилися після відставки уряду Тимошенко. Але ми не найрейтинговіша партія, щоб сидіти й чекати, поки нас знову запросять за стіл…», — сказав Литвин на прес-конференції. А ось безпосередньо перед делегатами, пристосовуючись, мабуть, до нового — «жорсткого» — іміджу партії, заявив: «Будь-які розмови з позиції «старшого брата» ми вважаємо неприпустимими... Звичайно, у нас в політиці багато «важкоатлетів», і нам поки складно з ними суперничати, але ми все робимо, щоб мати потім можливість пропонувати й свої певні умови», — говорить Литвин. В іншому випадку представництво в парламенті буде для НП безглуздим. Адже всі, хто залишиться за межами нової масштабної коаліції, від процесу прийняття ключових рішень будуть, по суті, відсторонені, позбавляючись серйозних можливостей впливати на те, що відбувається в країні.