Що після Будапештського меморандуму?

МЕТА — ЗЛАМАТИ ВОЛЮ РФ ДО АГРЕСІЇ

В понеділок Інститут світової політики провів публічні дебати «Що після Будапештського меморандуму?», на яких представив власну концепцію безпекової стратегії в існуючих реаліях. Стратегія, яка побудована на широких і ґрунтовних опитуваннях та дослідженнях, називається — «Безпека перехідного періоду. Як протидіяти агресії з обмеженими ресурсами». Нагадаємо, що минуло 22 роки з моменту підписання цієї угоди, яка мала забезпечити гарантії безпеки для України в обмін на нашу згоду по відмові від ядерної зброї. Учасники зустрічі неодноразово пригадували позицію західних країн, які до 2014-го року не могли уявити собі можливість нападу РФ на Україну. Навіть досвід Грузії не наштовхував на відповідні перестороги, мовляв, не варто порівнювати «територіально маленьку Грузію і велику Україну». Але зухвалі дії путінської РФ зруйнували міфічні уявлення світових політиків, похитнувши базові засади світової безпеки.

Символічно, що захід відбувся напередодні Дня Збройних Сил України. Враховуючи явну кризу запобіжників світової безпеки, які не спрацювали в момент анексії Росією Криму та розв’язанні війни на Донбасі, фраза про двох союзників України — армії і флоту — набула особливої актуальності. Українська армія стала елементом не лише безпеки країни, але й безпеки Європи, адже саме українці нині стоять на фронті протистояння Кремлю.

Перший заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий із колегами в межах десяти рекомендацій щодо протидії агресії в умовах обмеженості ресурсів, запропонував так звану асиметричну безпекову модель. Її сутність полягає в тому, що у ситуації, коли традиційні безпекові моделі для України не спрацьовують, необхідно розробити сучасні адаптивні моделі, які зможуть дати відповідь на найбільш важливі виклики у сфері безпеки. Мета — надати ефективну відповідь переважаючому супротивнику при власних обмежених ресурсах та зламати його волю до агресії. Засоби — досягти високої ціни втрат для агресора; створити армію нового покоління; проведення розумної дипломатії в тому числі за рахунок впливу на агресора через партнерів та авторитетних держав; «прив’язування до себе» регіональних і світових акторів; ангажування та мотивація суспільних еліт ключових країн; високий рівень когерентності суспільств, що передбачає прихильність до ідеї власної державності, довіру між народом і правлячими колами.

При цьому автори концепції наголошують, що євроатлантична інтеграція є безальтернативним напрямком розвитку України. В цьому плані наміри, які оголосив Президент про вихід на відповідні стандарти НАТО до 2020 року, є безумовно необхідним, але недостатнім кроком. Адже й досі бачимо кволу артикуляцію в конкретних діях. Наприклад, досі не призначений офіційний представник України в НАТО (виконуючим обов’язки представника є Єгор Божок). Воєнні експерти зазначають, що в самій структурі Збройних Сил на деяких ланках зустрічається відчутний спротив до якісного реформування. Згадана стратегія ж в свою чергу передбачає розбудову «розумної оборони» та відповідної армії нового покоління на зразок армії Швейцарії, Ізраїлю та Швеції.

БУДАПЕШТСЬКИЙ МЕМОРАНДУМ — МЕРТВИЙ ЧИ ЖИВИЙ?

Але повернемось до самого Будапештського меморандуму, який ще ніхто не відміняв, попри те, що в певний момент навіть українська владна верхівка, за словами присутнього на зустрічі Голови СБУ (2003—2005 рр.) Ігоря Смєшка, воліла вважати цей документ мертвим, що й повело зовнішню політику України по шляху Мінських домовленостей. Щодо останніх у присутніх було відчутно скептичне ставлення.

«Цей документ (Будапештський меморандум. — Ред.) не лише про Україну, — зазначила на відкритті дебатів директорка Інституту світової політики Альона Гетьманчук. — Він торкається актуальних процесів ядерного роззброєння та заохочення до такого ядерного роззброєння». Дійсно, після агресії РФ проти України важко буде переконати ядерні країні з явними ознаками тоталітаризму, що світ здатен забезпечити їх відповідними гарантіями, якщо вони позбудуться власного ядерного потенціалу. Тому досі триває дискусія щодо того, чи був виконаний Будапештський меморандум. Західні партнери наголошують, що говорити про виконання цього меморандуму можна лише в розрізі конкретних країн.

Недарма на зустрічі Україна була названа «останнім романтиком Європи», адже відмовилась від власного ядерного потенціалу. Присутній міністр закордонних справ України (2007—2009 рр.) Володимир Огризко, виходячи з цього, заявив, що якщо учасники Будапештського меморандуму не виконали своїх зобов’язань, то чи не варто Україні, згідно з такою логікою, поставити питання про відновлення свого ядерного потенціалу? Пан Огризко привів вражаючі цифри допомоги США Ізраїлю у воєнному секторі — 38 млрд доларів на 10 років. Країні ж, яка безпосередньо перебуває під агресією РФ, США поки що виділило трохи більше 658 млн доларів у 2016 році і на наступний рік заплановано ще 350 млн доларів. Суми, які не можна зіставити, хоч Україна і входить до шестірки найбільших реципієнтів допомоги США. І це при тому, що Україна потребує цих коштів виключно на засоби оборони, щоб стримувати агресора.

Посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф стверджує, що «і США, і Великобританія дотримались і дотримуються згаданої угоди. Більш того, готові до продовження зустрічей в форматі саме четвірки, яка підписала цей меморандум. При цьому, посол зазначила, що лише одна сторона порушила Будапештські домовленості — це Росія, яка розв’язала війну в Україні». Санкції проти РФ та допомога Україні — є тими важелями, якими в існуючих реаліях намагаються реалізувати згадані гарантії країни підписанти. Проблема з фінансовою допомогою Україні полягає ще й у тому, що виділені кошти не завжди потрапляють на відповідні цілі внаслідок досі паразитуючої корупції. Пані Гоф відверто зазначила, що багато коштів потрапляють в «конкретні кишені». Останній фактор є одним із гальм, який в умовах агресії сусідньої держави підриває основи національної безпеки.

«НА ПЕРШОМУ ПЛАНІ - ОПЕРАЦІЙНА ЕФЕКТИВНІСТЬ, БОЙОВА СТІЙКІСТЬ І ЖИВУЧІСТЬ ВІЙСЬК»

Ігор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки, політик:

- Нова генерація збройної боротьби, складовою якою є гібридна війна, побудована на формуванні пакету різнопланових динамічних загроз, які змінюються по місцю та в часі, а також впливі на уразливі міста супротивної сторони різними видами зброї, в тому числі інформаційної, кібернетичної та радіоелектронної. Саме тому, принциповими питаннями  в побудові протидії в сучасних умовах є формування технологічних спроможностей бачити дії противника на усю глибину його оперативної побудови, мобільність (маневреність) військ (сил), оперативне маскування і точкове вогневе ураження vs інформаційна, кібернетична та радіоелектронна протидія. Усе зазначене технологічно по суті і потребує створення і закупівлі новітніх бойових систем, професіоналізації війська і всебічної мотивації персоналу. Безумовно, в сучасних умовах можливо кількісно протистояти противнику, але краще це робити на базі якісних параметрів, зберігаючи при цьому саму головну цінність війська – людину. Сьогодні саме питання операційної ефективності, бойової стійкості і живучості військ виходять на перший план.

 Якісні параметри національного війська потребують формування, спираючись саме на відповідні стандарти НАТО. По суті це і буде виміром взаємосумісності Збройних Сил  України з НАТО. Стандарти НАТО  не є чимось ефемерним і розмитим. Кожен з них має опис і обліковий номер. Наприклад, стандарти STANAG 4728, AAP-48, ALP-10 і ряд інших є ключовими в галузі логістики систем озброєнь країн НАТО, яка максимально автоматизована і є ефективною. Але, імплементація цих стандартів у нас впирається в ментальні перешкоди, пов’язані зі слабким розумінням що це таке і тривіальним для України пошуком нашого особливого шляху на базі колишніх радянських підходів. Це ментальні речі, які мають конкретні індикатори: слабке розуміння що це таке стандарти НАТО і як працюють, низький рівень знань операційної англійської мови для їхнього вивчення в оригіналі vs відсутність перекладеного українською комплекту ключових для національного війська стандартів Альянсу.