Вся влада урядові!

28 червня Президент публічно в телеефірі розповів про те, що більше не може «керувати» економікою країни, видаючи укази «з неврегульованих законодавчо економічних питань».

Не будемо зараз вдаватися в оцінку поведінки Кучми в телеефірі — його можна списати на передвиборну кампанію й традиційне для Президента бажання перекласти всі гріхи на парламент, в якому, до того ж, «окопалися» всі його конкуренти. Звернімо увагу на лише одну вельми показову деталь — насправді Кучма й не прагнув всерйоз продовжувати свої повноваження, бо для цього необхідно було внести зміни до Конституції, але ніякого документа на цей рахунок у парламент не надходило.

Так чи інакше, закінчення терміну «указотворчості» — найважливіший момент у новітній українській історії, незалежно від передвиборного контексту. Важливість його полягає в тому, що відтепер центр політичного тягаря переноситься на уряд (як це й повинно бути при існуючому механізмі формування виконавчої влади). Зрозуміло, «двоголовість» виконавчої вертикалі зберігається, але президентська «голова» значно меншає і її роль можна порівняти з роллю, скажімо, великої парламентської фракції. Загалом — це значний крок (який цілком можна назвати мимовільним) до відкритості й відповідальності нашої політики. Дійсно, досі різного роду «групи впливу» мали чудову можливість ігнорувати політичний процес, домагаючись своїх цілей інтригами в оточенні Президента (про те, що це саме так говорить хоча б відсутність хоч якоїсь системності в указах Кучми). Тепер їм треба буде відстоювати свої інтереси в Кабміні, який залежить від парламенту та публічної політики, на відміну від адміністрації. Так що доведеться олігархам вчитися парламентському красномовству для того, щоб пояснювати (публічно!) необхідність тих або інших заходів...

Зрозуміло, що зміни подібного роду стануться не відразу. Враховуючи той простий факт, що вся попередня історія України була історією суцільної «надзвичайщини» (спочатку екстраординарні нормативні повноваження мав Кучма-прем'єр, потім Кучма- президент), ситуацію, що склалася після 28 червня можна назвати принципово новою. Щоправда, оцінювати її повинен не стільки нинішній, скільки майбутній Президент, якому доведеться працювати за цих умов. Для нинішнього ж 28 червня не більш аніж зручний мотив розповісти своєму оточенню чому він не «заохотив» ті або інші угруповання, що його підтримують.

Іншим найважливішим наслідком закінчення указотворчих повноважень Кучми стане повна ясність у одному найважливішому питанні — в країні не створено механізмів, що захищають від неправомірної, незаконної нормотворчості виконавчої влади. Поясню. Конституція не забороняє Президентові видавати укази й після 28 червня. Різниця полягає в тому, що п. 31 статті 105 Конституції говорить про укази «на виконання законів і Конституції України». Тобто, Кучма при бажанні ( а воно, вочевидь, буде) може й далі робити те, що робив досі, тільки вже з метою «виконання законів». Хто зможе сказати, що той або інший указ не має до законів жодного стосунку? Для цього необхідною є ухвала суду за кожним указом, або загальне трактування Конституційним судом відповідних положень Основного Закону. Навколо цього буде ще чимало зламаний списів, але найважливіше те, що ця ключова для формування правової держави проблема нарешті стане очевидною.

І ще один прогноз. Швидше за все «олігархи» десь до вересня розберуться в тому, що відбувається і, не будучи впевненими в перемозі їх патрона, почнуть займатися «реальною політикою», а саме — організацією свого впливу на уряд. Тут можливі варіанти аж до відставки Кабінету з ініціативи парламенту. У будь-якому випадкові, можна прогнозувати активізацію розмов про парламентську більшість і коаліційний уряд, при цьому найбільш активними в них будуть «закляті друзі» — СДПУ(о) та НДП.