Жертва самодостатності

Оцінка уряду Віктора Ющенка неоднозначна, як і в будь-якому демократичному суспільстві, завжди є згодні та незгодні з результатами його діяльності (зазначте, що сам курс не обговорюється).

Точка зору прибічників Ющенка, озвучена ЗМІ: «комуно-олігархічна» більшість у Верховній Раді прагне зняти уряд, всупереч широкій всенародній підтримці. При цьому посилаються на рейтинг довіри прем’єру, який порівняно з іншими політиками в нашій країні справді високий (в інших країнах це звичні цифри). Але давайте подивимося, як оцінюють роботу уряду, очолюваного тим же Ющенком. І ось тут парадокс: оцінки практично нічим не відрізняються від оцінок попередніх урядів, і понад 50% людей діяльності уряду не схвалюють, а близько 65% вважають, що він заведе нас у глухий кут («День», 24 квітня). Чи є тут логіка?

Дехто стверджує, що в оцінці ситуації для нашого народу характерні ірраціональні мотиви вибору. В основі таких переваг лежить опора на власне бачення картини того, що відбувається, з якої вихоплюються певні деталі, а вже за ними робляться глобальні висновки. Згадаймо і президентські вибори: незадовільний рівень життя не примусив наш народ поміняти главу держави, чим збивав раціональних західних спостерігачів із пантелику. Тобто, даючи оцінку Ющенку, люди не аналізують прем’єр-міністра уряду Ющенка та його діяльність на цій посаді. Вони оцінюють своє ставлення до людини на прізвище Ющенко (точніше до його іміджу, створеного ЗМІ). А наразі Ющенко виглядає, підкреслюю, виглядає «білою вороною» серед іншого істеблішменту в очах обивателя. Багато в чому це є заслугою завзятих противників Ющенка, постійні нападки на нього спричиняють ефект бумеранга: по- перше, він постiйно на слуху; по-друге, раз «ці» по ящику його лають, значить, він «наш».

Високий рейтинг довіри пояснюється особливостями нашої масової свідомості, її емоційним сприйняттям, характерним більшою мірою для незрілих суб’єктів (згадайте, які емоційні наші діти). В цьому випадку спираються на почуття, а не на розум і оцінюють не діяльність і не результати діяльності політика, а свої уявлення про нього.

До речі, якщо ми подивимося на висловлювання Ющенка, то побачимо, що він тільки мужніючий політик, який робить перші кроки і ще не вміє приховувати своїх почуттів, на яких він базується в оцінці ситуації. Загородившись у своїй шкаралупі з картонних коробок на парламентській трибуні від реального світу, він перебуває в полоні власних ілюзій. Типова реакція прем’єра — якщо дійсність не збігається з моїми очікуваннями, то тим гірше для цієї дійсності, я змінювати своїх переконань не буду. Типовий вияв егоцентричного мислення: «світ — це те, що Я хочу бачити». Можна сказати, що тип мислення Ющенка і середньої людини з народу збігається (ще один ірраціональний аргумент за довіру людині, яка думає подібним чином).

Але діяти їм доводиться в неоднаковому середовищі, вони мають різне оточення. В нашій країні сьогодні політиці диктує бізнес, для якого характерний раціональний тип мислення. Це ознака того, що політична еліта починає «дорослішати». Почуття в бізнесменів на другому плані, і тому з ними потрібно говорити і переконувати зрозумілою їм мовою.

З одним із них Ющенковi вдалося домовитися, але, я гадаю, не випадково це виявилася жінка, яка, як відомо, є чуттєвою натурою. Скориставшись слабкістю жінки (або її силою, такий би натиск іншим), він вступив у боротьбу з національним бізнесом. Але на війні — як на війні, виклик було прийнято, до чого «месія» виявився не готовий і до останнього моменту думав, що це так собі, гра, маневри. Чоловіки, коли вплутуються в бійку, повинні хоча б передбачати, що противник буде захищатися і завдавати ударів у відповідь. У бійці дуже важливим є вміння тримати удар, на цій основі формується характер бійця, а шрами тільки прикрашають чоловіка. Чи він чекав, що люди, чиї життєві плани та інтереси порушили, залишаться до цього байдужі?

Використати одного «олігарха» прем’єрові вдалося, але на інших сил йому не вистачило, а самому бути використаним не захотілося. А може, не вистачило мудрості, яка й проявляється в умінні підпорядкувати свої амбіції інтересам справи? А так, або амбіції завищені, або інтереси справи на другому плані. А може, і на сонці є плями? А якщо ми, крім себе, хороших, нікого не чуємо, то хто зможе допомогти нам отямитися? Коли ти починаєш діяти як політичний діяч, з тобою вчиняють відповідним чином. Починають оцінювати не за словами і деклараціями, а за справами і б’ють не тільки по іміджу…

Так само ірраціональною і архаїчною є логіка прибічників екс-прем’єра. «Комуно-олігархічна» більшість — це трагедія для України. Та «націонал-олігархічна» більшість, яка здійснила «оксамитову» революцію в парламенті, — це благо для України. Всі «хто не з нами — ті проти нас», а отже, наші вороги. Але, виявляється, не тільки їхні вороги, але й вороги України. Знайомі мотиви, чи не так? «Ющенко і Україна (демократія, реформи — необхідне підкреслити) — близнюки-брати». «Ми кажемо — Ющенко, маємо на увазі Україну, ми кажемо — Україна, маємо на увазі Ющенка».

На прикладі Ющенка дано попереджувальний сигнал: політика самодостатності на основі самоізоляції від інших не затребувана в нашому суспільстві. Хоча дехто думає, що проблема тільки в самому Ющенкові, і вже Тигипко робить досить самовпевнені заяви. Цікаво, нас чекає нове протистояння чи це в нашій ментальності — кожній групі еліти наступати на одні й ті самі граблі по черзі?

Політичні психологи, якi зібралися на науково-практичну конференцію 24—26 квітня, про яку «День» уже повідомляв, як головну проблему в психолого-соціальному забезпеченні політичних процесів у нашій країні виділили відсутність досвіду узгодження інтересів різних соціальних груп. У суспільстві має бути запит на «інтеграторів», тих, хто зможе об’єднати різні інтереси. До речі, ключовим завданням, яке стоїть перед політиками, повинне стати створення нормальних механізмів урахування інтересів різних суспільних груп. Чому б не почати із себе?