Iсторія одних переселенців
Нещодавно в с. Переможне Лутугінського району Луганської області пройшов вдруге фестиваль лемківської культури «Стежками Лемківщини».
Розмовляючи з людьми про лемків, бачиш, що ті, хто ніяк непричетний до цього етносу, або зовсім не чули, або дуже туманно уявляють собі, хто такі лемки. А між тим, життя цієї найзахіднішої гілки українського народу гідне подиву і захвату, і унікальність цього життя ще неналежно оцінене істориками. Впродовж тисячоліття ототожнювати себе з Київською Руссю, пронести таке ототожнення через хвилі полонізації, окатоличування і залишитись самим собою — хіба цей факт може не дивувати і не захоплювати?
Перші згадки про мешканців гір, де ще донедавна проживав цей етнос, знаходимо у «Повести временных лет» давньоруського літописця Нестора. Він згадує про слов’янське плем’я білих (західних) хорватів (горян). Вони своєю мовою, культурою не відрізнялись від наддніпрянських племен і самі себе називали на початку 9 століття «русами», «русинами». І аж у XIX столітті через часто вживану часточку «лем», що означає «тільки», «лише» їх почали називати лемками, а територію, на якій проживали — Лемківщиною.
Всі енциклопедії (від «Великої загальної енциклопедії», Варшава, 1910 р., «Большой Энциклопедии» Санкт-Петербург, 1903 р. до «Дер гроссе Брокгауз» Мюнхен, 1955 р.) стверджують, що лемки — частка українського народу.
До 1945 р. територія Лемківщини займала понад 10 тисяч кв. км. Після війни ця етнографічна територія залишилась поділеною між трьома державами: галицька частина Лемківщини відійшла до Польщі, південна до Словаччини і до складу Закарпатської області. Всього у світі проживає біля 1 мільйона лемків — половина з них в Україні. Всі вони свідомі того, що є частиною українського народу, за винятком невеличкої групки людей на Закарпатті, які разом з теж малочисельною групою людей за кордоном вважають себе «карпаторуським народом».
Українцями також була заселена Холмщина, Посяння, Підляшшя — ще з часів Данила Галицького. Там він приймав корону, там були давні православні, а пізніше і греко-католицькі церкви, згодом знищені або перетворені на костели. У Холмі Данило Галицький і похований.
Саме ці території відійшли до УРСР під час переходу Червоної Армії за Збруч 17 вересня 1939 р. за таємним договором між Сталіним і Гітлером. Але вже невдовзі ці землі знову були віддані Гітлеру. І саме ці території мав на увазі М. Хрущов, коли ставив питання про приєднання споконвічних українських земель до УРСР. В листі до Сталіна від 20 липня 1944 р. він звернувся з пропозицією утворити Холмську область. Але вже 27 липня в Москві було підписано угоду між польською і радянською сторонами про польсько-радянський кордон приблизно по лінії Керзона (міністр закордонних справ Англії часів Антанти), де всі ці землі відходили до Польщі. М. Хрущов, очевидно, не знав про усні домовленості між Сталіним, Рузвельтом і Черчіллем ще у Тегерані щодо майбутнього кордону.
Почалось велике і жорстоке переселення 500 тис. людей з їхнiх споконвічних земель в УРСР. Добавляли охоти їхати і поляки, які говорили, що не вистачить для українців скоро дерев, на яких їх будуть вішати. Але більшість противилась. Вони готові були жити у складі УРСР, але на своїх землях, у своїх рідних домівках. Польська сторона відповіла терором, який по своїй жорстокості нагадував середньовіччя. Винищувались цілі села, по- звірячому вбивались діти, жінки, старенькі. На захист свого народу ставало УПА. Але переселення продовжувалось, і в листопаді 1946 р. було евакуйовано 482 тисячi 880 осіб (а це 122 тисячi 622 родини).
На Західній Україні будинків, які звільнили поляки, що переселились на колись німецькі території, не вистачало, тому підселялись до своїх. Часто лемкам давали будинки репресованих місцевих жителів, але не всі наважувалися заходити туди — стіни кімнат були покриті кров’ю (відбувалась велика «зачистка» місцевого населення, яка вилилась у страшну цифру —500 тис.). Переселенці голодували. Місцеве населення не було на вершині милосердя — проганяли з уже зібраного поля, де люди шукали бодай змерзлої картоплі.
Багато сімей було відправлено в Центральні та Східні області. Їх часто підселяли до господарів, які не сприймали переселенців як своїх, називали їх поляками. Декому давали кімнатку. Звернемось до доповідних записок тих часів. У кімнаті площею 20 кв. м жили 2 сім’ї із 17 душ, в іншій — 17,5 кв. м —3 сім’ї з 19 чоловік, а в 25 кв. м — 5 родин (24 особи). Часто серед тих мешканців були хворі. У багатьох не було одягу — пропав за два місяці їзди від вологи. Переселенцям обіцяли, що їх забезпечать усім необхідним, натомість, у іншій доповідній читаєш, як місцеве начальство за гроші, які були виділені для облаштування приїжджих, купляло собі машини. Ні в чому не винний народ умирав від холоду і голоду, не розуміючи, за що така покара. У Луганську область, наприклад, було переселено 1335 сімей. Наприкінці 1947 р. компенсацію отримали тільки 477 сімей. Правда, багато хто не витримував і правдами й неправдами повертались на Західну Україну, поближче до кордону. Але невдовзі розуміли, що ніхто їх не впустить у рідні землі.
На українців, які не покинули своєї землі, чекали теж страшні випробовування. Їх було вирішено асимілювати. Операція «Вісла» пройшла з квітня по серпень 1947 р., а приводом стало вбивство загонами УПА генерала Кароля Свірчевського 28 березня 1947 р. До речи, загони УПА активно діяли на Закерзонні, обороняючи українців, і про них самі поляки говорили: «то не є банда, а зорганізована сила, між ними є багато вчених й інтелігентних людей, яких нам бракує».
Є документи, які свідчать про те, що проект переселення з’явився ще у листопаді 1946 р. Тих, хто чинив опір, чекала трагічна доля. Та, попри це, переселенці вижили. Вижили за рахунок свого працелюбства, взаємодопомоги, своєї щирості, віри у добро. І свого безмежного терпіння.
Наприкінці 80-х лемки почали гуртуватись у товариство «Лемківщина», а в червні 92-го відбувся 1-й Всеукраїнський конгрес лемків. Пройшов цього року і 25-й фестиваль лемківської культури у Ждині (Польща). У 2001 р. було створено Всеукраїнське товариство «Лемківщина», прийнято статут. У травні цього року у Львові пройшов 4-й Конгрес Світової Федерації українських лемківських об’єднань, який об’єднав 7 країн та перетворився на потужну міжнародну організацію, яка сприяє дослідженню, розвитку і популяризації культури лемків-русинів, захищає права депортованих.
У 2005 р. утворилось і Луганське товариство «Ватра». Був проведений фестиваль «Стежками Лемківщини» в с. Переможне, де компактно проживають лемки.
