«Люди хочуть змінюватися»

Корінний житель не завжди помічає зміни на маленьких вуличках або в суспільній діяльності. Уродженцям Миколаєва цікаві люди, з якими вони зустрічаються щодня, — активісти, організатори, туристи. Інколи немає часу озирнутися й відзначити щось нове. А мандрівник, як правило, міняючи міста, аналізує й порівнює все погане й хороше.

Олександр ЗАПОРОЖЕЦЬ, медіаконсультант (родом з Одеси):

— Миколаїв залишає після себе дуже гнітюче враження. Я провів у цьому місті трохи більше року, і мені здається, що йому бракує барв. Миколаїв сірий і нудний. Особливо з жовтня до березня. Єдине, чим можна зайнятися в цьому місті в осінньо-зимовий період, — спостерігати за целофановими пакетами, які помірно пропливають повз твій балкон.

Якщо ви турист, сходіть до зоопарку, на центральну набережну, яка тут називається Нижній БАМ, прокотіться на катері й тікайте з цього міста. Якщо ж ви вирішили затриматися, пройдіться центральною вулицею, подивіться на пам’ятник корабелам і святому Миколі, відвідайте католицький костел на вулиці Декабристів і лютеранську кірху на Адміральській. Остання, щоправда, не йде ні в яке порівняння з одеською. Можна прогулятися на пляж «Стрілка», подивитися на пагорб з написом «Миколаїв», пройтися до яхт-клубу, подивитися на танки в парку Перемоги. Але це все теж розваги на один раз.

Якщо ви любитель гострих відчуттів, вирушайте на Намив або до Жовтневого (спальні райони міста з підвищеним рівнем злочинності. Миколаївський Бронкс). Але краще одразу беріть квитки на потяг і виїжджайте.

Набагато цікавіше не сам Миколаїв, а Миколаївська область — вибравшись за межі міста, ви можете отримати велике задоволення від відвідин розкопок в Ольвії, прогулянок безмежними піщаними пляжами Кінбурнської коси, можна зануритися в Радонове озеро в Мігії, зазирнути в ущелину диявола в Актовському каньйоні і подолати на човні пороги Південного Бугу.

Юлія МЕЛЬНIЧЕНКО, вчитель молодших класів:

— Я за вдачею романтик і трохи філософ, тому дуже прагну помічати хороше.

Зовсім недавно вирішила зайнятися спортом, в цьому я новачок. О сьомій ранку, коли я власне виходжу на пробіжку, Набережна мені здається ранимою й трохи самотньою. У такий час працівники косять траву, люди вигулюють своїх собак, пенсіонери серйозно тренуються на спортивному майданчику. У центрі міста у нас є тренажери, які і я встигла полюбити. Але я трохи там тренуюся і також трохи часу приділяю бігу, але помічаю, що люди, яким, на хвилиночку, за 60 років, займаються спортом тривалий час, приблизно години дві, а може й більше.

Це мені говорить про те, що люди хочуть змінюватися. Люди хочуть бути активними в будь-якому віці. Вони спеціально прокидаються рано вранці, щоб піти на спортивний майданчик, натренувати своє тіло, набратися енергії, поспілкуватися один з одним, обговорити погоду, останні події з суспільного або політичного життя, одним словом, вони зацікавлені в тому, що відбувається довкола. А найважливіше, вони захоплені собою, своїми думками, внутрішнім світом, фізичною формою. Якщо людина зайнята створенням себе і свого «Я» у віці за 60, вона розуміє, що означає фраза «вчитися й удосконалюватися протягом усього життя», й це чудово.

Саме такі люди ведуть за собою інших, менш ініціативних, але відповідальних, активних жителів міста.

Саме ці люди підштовхують інших організовувати якомога частіше спортивні заходи в Миколаєві й області. Але прикро, що не завжди ці заходи гідно оцінюються. До спорту чомусь багато хто ставиться несерйозно. Але дивлячись на пенсіонерів, які нам, молодим, дадуть фору, вчишся удосконалюватися й будувати себе.

Тетяна ЖАРЕНОВА, організатор соціальних проектів:

— Усе хороше і погане, що є в місті, — це люди.

З хорошого — люди дуже чуйні, добрі й схильні до надання допомоги одине одному. Прийти на допомогу під час снігопаду, взяти участь в збиранні коштів для хворих людей, зробити свій внесок до добродійного аукціону — люди легкі на підйом і готові йти назустріч. Відповідно, активних городян легко організовувати: кинув клич в соцмережі, й уже є однодумці.

Наскільки вони чуйні, рівно настільки ж й інертні. Тому що всі зміни, які є, ледь рухаються, по три міліметри на рік, скажімо так. Важко впровадити щось нове й цікаве, оскільки скільки людей хороших, добрих підтримає ідею, стільки ж тягнутиме назад: «Не потрібні нам зміни; як важко жити; все погано у нас; і дороги жахливі; і все одно нічого не зміниться». Зі свіжих прикладів: нещодавно одна з цікавинок дитячого містечка «Казка» в Миколаєві змінилася: на кораблі «Щастя» підняли яскраво-червоні вітрила й освіжили фарбою щогли. Одні говорять: «Класно, ново, незвично, модерно, здорово, дітям подобається», а інші: «Це не схоже на корабель, погане розфарбовування, й взагалі незрозуміло, що це таке». І так багато в чому, і культурні об’єкти, і масові заходи. Те саме відбувається, коли оновлюють вулиці. Встановили урни, одним подобається, іншим форма не така, ще комусь лавки не подобаються, іншим литво не підходить.

Тому люди — наше добро й наше зло.