«На нас чекають великі справи...»

Ольга БІЛОУС, м. Чернівці, абітурієнтка Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича:

— Завдяки ЗНО змінився мій характер, і я навіть позбулася прокрастинації. Ніколи не думала, що після виснажливих місяців навчання я з неймовірним натхненням буду продовжувати вчитися просто для саморозвитку. Цьому сприяли мої чудові репетитори, які дійсно люблять свою справу і вміють зацікавити учнів. Зараз я нарешті взялася за книги, прочитання яких давно було в моїх планах. В мене з’явився час для поїздок на дачу та звичайних посиденьок з моїми друзями.

З хорошого ще те, що я нарешті подала заяву на вступ. Я хочу вчитися на факультеті міжнародних відносин Чернівецького національного університету. Вступна кампанія в цьому році мені не сподобалася тим, що сайт для реєстрації в системі «Електронна заява» постійно перевантажений, і тому часто доводиться чекати пізньої ночі, щоб подивитися, чи прийнято заяву. Мені пощастило зареєструватися на сайті до початку вступної кампанії. Пропоную зробити декілька сайтів для різних регіонів, а вже потім переносити з них інформацію в всеукраїнську базу.

Що поганого? Я не змогла відразу звикнути до «нового» темпу життя після місяців підготовки до ЗНО. Мені все менше хочеться проводити свій час сидячи вдома. На жаль, знайти роботу в Чернівцях для неповнолітніх майже неможливо. Тому я думаю над тим, щоб стати приватним репетитором з німецької мови.

Жахливі новини 15 та 16 липня дійсно змусили мене задуматися над тим, чого варте людське життя. Спочатку теракт в Ніцці, а потім спроба державного перевороту в Туреччині. Сподіваюся, що цей тиждень пройде спокійно й люди хоч на якийсь час не будуть пішаками на великій політичній шахівниці.

Тетяна ТІТОВА, м. Київ, абітурієнтка Київського національного університету імені Т.Шевченка:

— Мені 17 років. Здавалося б, цей вік чарівний і незабутній, принаймні я так думала у 10 років, але доросле життя поволі відчиняло мені дверцята. «Доброго дня, шановний абітурієнте!» — таке я вже чула сім разів. Головною особливістю університетів є така вступна кампанія: сіра і непривітна аудиторія зі злою та невдоволеною викладачкою лякає та водночас бентежить, і ти задумаєшся про правильність свого вибору, а навчальні заклади, де дійсно піклуються про абітурієнтів і розуміють, що їм важко, приваблюють своєю затишною атмосферою. І все ж таки замість того аби поїхати до бабусі наїстися досхочу абрикосів, або погуляти з коханою людиною, або піти у кіно з батьками, я чергую біля кабінетів університетів.. «Ось бланк, розписка, заява. Ви все заповнили? А де оригінали?» — сім разів. Я згодна, що це етап життя і потрібно розвиватися. Але чи університет — це дійсно квиток у світле майбутнє? Чи саме цей викладач — месія науки? Я гадаю, що ні. Нам настільки ілюзія примарного щастя затьмарила голову, що ми не бачимо елементарних та ясних речей.

Ви знаєте, як будили королів та королев? «Прокидайтеся, Ваша Світлосте, на Вас чекають великі справи». Їх чомусь не будили з криками: «Вставай! Бігом! В школу, університет чи на роботу! Нікчема! Скільки можна спати!» Чому так трапляється? І чому біла вантажівка понівечила стільки невинних душ? І чому у нас люди голі протестують? І чому у нас закликають не платити людям? І чому у нас планета поволі перетворюється на смітник? Відповідь єдина — ми втратили свою Божественність. У нас насправді всередині безмежжя Любові. Ми і є Любов. Як би ж то ми насправді зрозуміли свою силу і могутність, то чи був би Ірак таким або чи була б Небесна Сотня?

Молодь — не сліпі кошенята. Ми бачимо усе. Ми навіть бачимо те, що закам’янілі душі професорів не в змозі побачити.

Коли о 20.00 у новинах я побачила кадри з Франції, з жахом усвідомила, що і ми без належного захисту, що безумство панує над розумом. А два тижні тому  інтерв’ю пасажирів турецького літака про теракти змусило трохи змінити ракурс своїх проблем. Шпальти горіли заголовками, а у мене горіла душа. Чувся тільки термін «державний переворот». Вибачте, а «державний переворот» — це тисячі жертв? Де наша Божественність? Невже згубилася у самотності соціальних мереж? Одне я знаю точно: допоки ми не розбудимо у собі богів, ми — пропащі. Любов чекає наших кроків. Нам залишається лише її розбудити. Прокидайтеся, Ваша Світлосте, на Вас чекають великі справи...

З повагою, любов’ю і закликом — абітурієнт та щаслива людина.

Евеліна КОТЛЯРОВА, м.Слов’янськ, абітурієнтка Київського національного університету імені Т.Шевченка:

— Я абітурієнт-2016. Логічно, що останнім часом головною подією мого життя є вступна кампанія. Моя мрія — вчитися в Київському національному університеті імені Шевченка, в інституті журналістики. Що ж стосується подій у моєму житті, то пропоную почати з не дуже приємних, аби закінчити на позитиві.

Вступна кампанія — це процес, який триває всього кілька тижнів, проте особисто для мене він стартував з першим днем літа і триває донині. А все через те, що я не вмію відпочивати, допоки почату справу не закінчено.

Також доволі неприємною звісткою для мене стали події в Туреччині та Франції. Я не з чуток знаю, як це: ховатися від пострілів, тож дуже співчуваю жителям цих країн.

Найприємнішою ж подією цього відповідального й напруженого періоду була моя поїздка до «Лісової казки», патріотичного табору у Святогірську Донецької області. Більша частина відпочивальників тут — вимушені переселенці. Дуже приємно спостерігати, як діти з Мар’їнки, Донецька, Зайцевого потроху звикають до мирного життя. Іноді на очі навертаються сльози, коли чуєш, як вони співають пісню Вакарчука «Коли настане день, закінчиться війна...» Не можна було також не розчулитися, коли діти зі Слов’янська щиро дякували військовим за звільнення міста. У такому місці, як «Лісова казка» розумієш: ось вони — справжні радощі життя, заради яких варто бути сильним.

Я бажаю усім абітурієнтам цього року досягти своєї мети і повною мірою реалізувати себе в житті!

Анна ВАСИЛЮК, смт Гостомель Київської області, абітурієнтка Київського національного університету імені Т.Шевченка:

– Для мене, як і для будь-якого іншого випускника, одна з головних подій останнього часу, а отже і джерело емоцій, – це вступна кампанія. Голова насичилася роздумами про майбутнє навчання, і вже хочеться скоріше пірнути у це невідоме досі студентське життя. Ці літні тижні стали для мене часом пошуку. Так я спробувала себе у роботі, яка здавалася мені раніше дуже далекою від мого характеру і здібностей. А іноді це варто зробити, аби просунутися у головній боротьбі – із самим собою. У низці суспільних подій, що засмутили останнім часом, – фіаско наших футболістів, перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери, що не можна назвати виваженим кроком. А також те, що у нашій країні не може спокійно відбутися хресна хода за мир без скандалів і звинувачень у провокаціях... Серед приємних моментів – повернення сина хрещеної з АТО живим і здоровим. Нехай би у кожен дім кожної країни скоріше повернувся мир та спокій.

Андрій САБОВ, м.Ужгород, абітурієнт Ужгородського національного університету:

– Як оптиміст, почну з хорошого. Літо – прекрасна пора, і особливо це відчувають абітурієнти після всіх складених іспитів. Нарешті з'являється більше часу як для давніх захоплень, так і для нових хобі. Потішився футбольними сенсаціями на Євро-2016. Аж ось і вступна кампанія почалася, а з нею, на жаль, і певні проблеми з'явилися. Хоча я і ЗНО, і нинішню систему вступу схвалюю, проте вони все-таки потребують удосконалення. Адже відповідний сайт не зміг першого дня справитися з охочими подати заяву. Однак увесь цей ажіотаж – дрібниці в порівнянні з подією, що недавно сколихнула Європу та цілий світ. Маю на увазі терористичний акт у Ніцці. Коли чуєш такі страшні новини, то з'являється не лише почуття співчуття родичам загиблих, але й відчуття тривоги за майбутнє Франції та ЄС. Дуже сподіваюся на те, що така трагедія більше ніде не повториться. На жаль, невтішною залишається ситуація на Донбасі. Та й у Туреччині щось останнім часом неспокійно. Проте, політичне становище там, схоже, вже незабаром стабілізується. Щоправда, ще невідомо, якою ціною...