Наші пращури були мудрішими і морально чистішими
У пресі не раз доводилося читати про різні тендерні операції (щвидше афери) під час закупівлі товарів, проведення ремонтних робіт тощо, які здійснюються із державного бюджету, і про те, що народні кошти часто використовуються нераціонально, а то й привласнюються спритними поживитися за чужий рахунок ділками. Немало серед таких і посадовців різних рангів, більшості з них удається уникати відповідальності. Таких прикладів безліч у будь- якому регіоні.
Що там говорити, бюджетні кошти в Україні розкрадаються астрономічними сумами. Про це не раз заявляв Президент Віктор Ющенко. Такими невтішними є реалії наших днів. Влада й суспільство дуже «хворіють», і Богу тільки, мабуть, відомо, коли вони вилікуються від всепоглинаючої корупції і закриміналізованості, котрі, хоч як це парадоксально, трапилися з ними в часи демократизації. Такого високого рівня деморалізації суспільства Україна за всю свою багатовікову історію ще не знала.
І тут хочу навести один повчальний приклад з минулого. Як відомо, останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський (1690—1803) був великим меценатом, багато жертвував коштів на будівництво в Гетьманщині храмів і їхнє вишукане оздоблення, запрошуючи для цього кращих майстрів і укладаючи з ними контракти.
Досліджуючи в 70-х роках минулого століття історію будівництва п’ятибанного дерев’яного собору Різдва Богородиці у Лохвиці (1763—1771), я натрапив в архіві на один цікавий документ, в якому зазначалося, що П. Калнишевський залучив до цього будівництва майстра І. Бродлацького. Замовник уклав із ним контракт тому, що він зголосився збудувати собор за менші гроші, ніж інші будівничі. Частина коштів на дане будівництво виділялася і лохвицькою громадою. П. Калнишевський по-господарськи поставився і до її грошей. Контрактом також передбачалося, що у разі допущеної бодай невеликої погрішності під час будівництва майстер все поправлятиме власним коштом.
Красень собор з величним бароковим іконостасом (його виготовив славетний сніцар С. Шалматов) до наших днів не дожив. Цю унікальну культову споруду знищила влітку 1797 року пожежа, а іконостас, який вдалося врятувати і вмонтувати у новому мурованому соборі (1809), войовничі атеїсти знищили у горезвісні 30-ті роки XX століття.
І ще раз про минуле. Провідники нації доби Гетьманщини відзначалися не тільки великим патріотизмом, силою духу, а й високою моральністю й богобоязненістю. Все це, на жаль, було втрачено в період колоніального стану України, у наш час, коли дикий ринок «паралізував» свідомість людей, розклав багатьох можновладців і навіть деяких служителів культу, котрі поставили собі за мету здобувати гроші і статки у будь- який спосіб. Що ми здобули у результаті цього шаленого «змагання», бачимо сьогодні: сум’яття у мізках і душевний дискомфорт. Наші нащадки, мабуть, не раз питимуть бром, вивчаючи історію України, коли вона будувала ринкове суспільство, і пiзнаючи яку платила за це ціну...
