Про очищення від ганебного минулого

Шановна редакціє! Стаття мене схвилювала. Навіть попри нотки відчаю автора відчувається його оптимізм. Вражають переживання Юрія Богаєвського за долю нашої України, яка і досі не може звільнитися від радянських тоталітарних символів-знаків. Знаків, які підкреслюють наш минулий колоніальний статус. Я підтримую автора і при цьому наважуся зробити одне уточнення, яким, сподіваюся, скоріше його порадую, ніж ображу. У статті ми читаємо: «Достеменно відомо, що практично в кожному місті, в кожному районному центрі, в кожному українському селі все ще залишаються монументи та назви вулиць, проспектів і площ, які увіковічують тих, хто був безпосередньо причетний до репресій проти українського народу...»

Отже, в трьох областях — Івано-Франківській, Тернопільській і Львівській — ще в радянський період (як не дивно) було знесено за рішеннями місцевих рад усі символи радянського тоталітаризму: монументи та ганебні назви вулиць, площ тощо. Перший крок було зроблено 1989 року в м. Червонограді Львівської області — демонтували пам’ятник Леніну.

Паралельно цей процес відбувався і в європейських країнах, які перебували в соцтаборі. В першу чергу вони дбали про очищення від ганебного минулого і його символів.

І навіть дивно, чому на 22-му році незалежності в нашій державі ще так міцно зберігається пострадянська ментальність, попри те, що існує президентський указ № 250 від 2007 року про демонтаж пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932—1933 років в Україні та політичних репресій, а також щодо перейменування в вулиць, площ, провулків, проспектів, парків та скверів у населених пунктах України, назви яких пов’язані з такими особами, а також звучать декларації теперішньої влади про європейський вектор розвитку України. Чому?

Любомир ВІРСТЮК, м. Тлумач, Івано-Франківська область