«Совок» у головах «запорожців»

Ленінське колись називалося Грушівкою, але перед затопленням території водами Каховського моря людей із заплави переселили на пагорб, а заодно й назву села «осучаснили». На запрошення друзів із Дніпропетровщини висвітлити процес декомунізації топонімів вирішив туди поїхати.

Справа не так у перейменуванні, як у сприйманні його місцевим людом. Потрібні постійно діючі патріотичні структури, які уміли б використати досвід роботи інших регіонів. Що наразі маємо в активі? Колишній майданівець і старшина добровольчого батальйону «Айдар» Микола Павлюченко. Сьогодні він відомий також як голова правозахисного козацького товариства «Базавлуцька Січ», саме ця організація стала ініціатором круглого столу та проведення громадських слухань щодо перейменування села Ленінське на Грушівку. Вона вже понад десять років опікується покинутими козацькими кладовищами у себе в районі, і саме вона спромоглася проштовхнути районну комплексну програму «Збереження культурної спадщини Апостолівщини». Варто згадати також патріотично налаштованого голову Ленінської об’єднаної сільської територіальної громади Валерія Попельнюка — він теж встиг повоювати на сході. За ним стоїть осередок місцевого козацтва «Нова Січ», яке й висунуло його на посаду. Завжди можна покластися на місцевого священика УПЦ КП отця Геннадія. І він упродовж останнього року бере участь в АТО як військовий капелан та волонтер. Можна ще назвати деяких людей, але загалом ентузіастів поки небагато. Отже, треба подбати про перспективу. Тому я прихопив із собою декілька публікацій «Дня». Особливо ретельно добирав матеріали про надію мешканців прикордонного Глухова — Мішеля Терещенка.

Мабуть, недаремно брав дописи з «Дня», бо оглянувши три перші-ліпші кіоски в Апостолово, я не побачив у них жодного українського часопису, жодної газети. Та й ситуація в Ленінському справила гнітюче враження, бо значна частина людей була налаштована проти перейменування села. Спочатку здалося, що співвідношення тих, хто «за» повернення історичної назви, і тих, хто «проти» — п’ятдесят на п’ятдесят. Але після кількох емоційних виступів місцевих «ватників» ситуація переломилася настільки, що люди вже не наважувалися відкрито підтримувати перейменування. Засідання круглого столу, як і планувалося, відбулося вчасно — резолюцію стосовно повернення селу історичної назви Грушівка було схвалено. А далі на вечірніх громадських слуханнях між запрошеними науковцями та місцевими мешканцями вийшла справжня ідеологічна сутичка. З одного боку, простих людей сьогодні може зрозуміти кожен — декомунізацію краще було б проводити паралельно з деолігархізацією, а не замість неї. Але ця обставина не повинна затуляти іншої: занадто міцно вкорінений ще «совковий» дух у селі. Запрошені науковці — старший науковий співробітник Центру пам’яткознавства НАН України Сергій Зозуля із Ніжина та кандидат історичних наук ЗНУ Олександр Олійник із Запоріжжя трималися добре й говорили переконливо. Але їх і слухали неуважно, і перебивали по-хамськи. Заради справедливості скажу, що знайшовся таки один козак, котрий сміливо виступив проти «зачарованих на схід» земляків — ним виявився Петро Друзь. Це вже було наприкінці круглого столу.

...Коли наступного ранку запрошені науковці та місцеві активісти взялися заливали бетоном фундамент каплиці на березі Каховського моря, до нас підійшов високий молодий хлопець і поцікавився, що ми робимо. Розповів трохи про себе. Звати його Станіслав Зайцев, батько родом із Росії, мама — місцева. Станіслав дуже захоплюється історією козацтва. Станіслав пообіцяв, що наступного року до Грушівки причалить уже ціла козацька регата, бо однодумців у нього вистачає. А там і за прибирання козацького цвинтаря хлопці візьмуться, бо поки що він у невтішному стані.

Тепер, через війну на сході, питання життєвого простору та українських територій стало актуальним як ніколи. Запам’яталися слова «айдарівця» Миколи Павлюченка: «Сьогодні ми не просто заливаємо фундамент каплиці — ми повертаємо з небуття забуті сторінки історії, повертаємо імена справжніх героїв свого народу. Навколо — наша земля, і лежать у ній наші пращури, які захищали й боронили її для нас. Дістанеться вона тільки нашим дітям! А якщо й нам доведеться полягти, боронячи рідну землю, то всі ляжемо отут, поряд з пращурами!»