Одну ніч із малюком — і назад у військо

«Якщо діти народжуються в укриттях, навіть якщо тривають постійні обстріли, то у ворога немає жодного шансу в цій війні», — сказав у своїй промові глава держави Володимир Зеленський. І це правда, підтверджує «кіборг» Тарас ТАНЧАК. Його дружина Аліна мала народжувати в Києві, але війна, яку розв’язала росія проти України, змінила плани молодої сім'ї. Вагітній жінці разом із сином довелося терміново виїхати зі столиці на Вінниччину. Там в одній із лікарень вона нещодавно народила донечку Полінку. Не про такі пологи мріяла жінка, але рада, що їхню крихіточку зміг побачити й потримати на руках чоловік, котрий обороняв Донецький аеропорт, а нині знову у війську.

«На 9 березня в Києві, де ми жили, уже було призначено операцію — кесарів розтин, то ми готувалися і чекали на той день. Але все змінила війна. Двадцять четвертого лютого, щойно війна почалася, ми вирішили, що треба виїжджати із міста. Залишатися було небезпечно, адже нашому синочку ще немає й чотирьох років, а до народження другої дитини залишалося кілька днів. Збиралися дуже швидко, взяли документи, найнеобхідніші речі, в тій метушні навіть забули взяти іграшки для малого, — пригадує Аліна. — У Києві в перші години після початку війни трапилося ніби вавилонське стовпотворіння, добратися до виїзду із міста було вкрай складно, на вулицях — тисячі автомобілів, затори. Але помаленьку ми доїхали до Шепіївки — села, звідки родом моя мати і чоловік. У Калинівській лікарні я стала на облік. До мене дуже добре поставились, я й не знаю, чи можна бажати кращих умов для пологів, ніж ми мали тут».

Чоловік Аліни Тарас Танчук не надто багатослівний. Війна навчила його витримки й виваженості, навіть у словах. Він боронив Україну в бентежну для неї пору — у 2014 — 2015 роках. У складі 90-го батальйону 81-ї десантно-штурмової бригади Тарас брав участь у боях за Донецький аеропорт, Опитне, Водяне. Численні відзнаки, які має колишній десантник, можуть багато розповісти про його бойовий шлях: «За мужність та стійкість, проявлені під час проведення АТО»; «За військову доблесть та сміливість, виявлені при виконанні бойових завдань командування ВДВ»; «За особисту мужність та героїзм, проявлені при захисті державної незалежності та суверенітету України». Зараз каже, найкращою нагородою для нього стане мирне небо над дітьми, бо нема на світі нічого безціннішого, ніж діти.

«Оце трішки потішуся малечою і повернуся у військо. Повістка на руках. Ховатися не збираюся, бо загарбників треба гнати із рідної землі, — говорить «кіборг». — Нам є заради чого воювати. Народження дитини — це найбільша радість. У мене двоє дітей — тож відповідальність подвійна, і я зроблю все можливе, щоб мої діти жили на вільній та мирній землі».

«БУДУ ЩОДНЯ ОБІЙМАТИ СВОЇХ ДІТЕЙ І ДРУЖИНУ»

Подібної думки і боєць одного із підрозділів Нацгвардії Ігор. Він мав залізну броню, щоб не йти в армію — двоє маленьких діток і вагітна дружина. Та як тільки почалися запеклі бої на всій території нашої держави, батько одразу подався захищати Україну. Мобілізованому було досить кількох днів, щоби згадати, як вправно воювати. 2014 року він як водій БТР пройшов бої за Дебальцеве. Та коли в Україні почалося широкомасштабне російське вторгнення, Ігор знову кинувся у бій. Саме заради майбутнього своїх дітей він зараз стоїть на захисті рідної землі.

«Мені 40 років, ветеран, працюю в ІТ. Коли почалася повномасштабна війна, дружина була при надії, а вдома двоє маленьких синів. Можна було залишитися на місці, з сім'єю, але я не зміг. Як би це виглядало, війна — а я тут, спокійно сиджу вдома, — зізнається Ігор. — Мій обов’язок як чоловіка захищати Батьківщину, щоб моя родина жила безпечним мирним життям. У мене ростуть двоє синів: старшому Орестові — чотири роки, Устимові — лише два, я маю стати гідним прикладом для них. Чекаємо ще на поповнення».

Минуло трохи більше тижня відтоді, як Ігоря мобілізували в лави однієї із військових частин на Вінниччині. На полігоні під час бойового злагодження пролунав від дружини дзвінок: «Народжую». Він підійшов до командира і попросив відпустити хоча б на добу, щоб потримати новонароджену дитину на руках.

«Усі поставилися до мене з розумінням. Швидко здав зброю, поїхав у Вінницю і навіть встиг на пологи. Одну ніч побув з малюком та дружиною і вранці повернувся до військової частини, — розповідає мобілізований боєць. — Нині на бойовій позиції разом з іншими військовими тримаємо оборону. Народження третьої дитини додає сили й бажання якнайшвидше перемогти ворога і повернутися до сім'ї. Після перемоги щодня буду обіймати своїх дітей і дружину, вони сенс мого життя».

За даними Мін’юсту, від початку повномасштабної війни станом на 15 березня в Україні народилося 10 767 немовлят, одружилися 10 683 подружжя. Війна в країні триває, але життя не зупиняється.