Цифрова колекція видавничого доробку НТШ

Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника взялася оцифрувати видавничу продукцію Наукового товариства імені Шевченка – української громадської наукової інституції, яка свого часу спричинила істотний поштовх у розвитку національної культури, науки і книговидання. Від червня 2023 року Бібліотека працює над створенням цифрової колекції «Книжкова спадщина НТШ (1874–1913)» за підтримки Українського культурного фонду. Про мету й особливості реалізації грантового проєкту розмовляємо з Валентиною МУДРОХОЮ – проєктною менеджеркою, завідувачкою відділу бібліотекознавства, кандидаткою наук з соціальних комунікацій, старшою дослідницею. 

Що спонукало Вас і Вашу команду взятися за реалізацію проєкту?

Ідея проєкту зумовлена нагальною потребою зберегти національну книжкову спадщину через війну в Україні. Від 24 лютого 2022 року вже чимало бібліотек постраждало від ворожих обстрілів: повністю знищено фонди більше 100 бібліотек, частково – 400. У фондах Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника акумульовано чимало цінних раритетних друків (у т. ч. унікумів), про збереження яких ми повинні подбати. Йдеться про особові архівні фонди, манускрипти, інкунабули (видання другої половини ХV століття), палеотипи (друки першої половини XVI століття), стародруки (друки з середини XV ст. до 1830 р. включно), українську й іншомовну періодику XVIII – першої половини ХХІ століть. Загалом фонди нашої Книгозбірні налічують понад 8 млн одиниць зберігання, дві третини з яких мають унікальне значення для української науки і не можуть бути відтворені у випадку їх втрати або руйнування. У Бібліотеці зосереджена найбагатша у світі збірка україніки, серед яких особливе місце посідають видання, випущені в друкарні Наукового товариства імені Шевченка (далі – НТШ).

Чому об’єктом оцифрування обрано друковані матеріали НТШ?

На наш вибір вплинула низка чинників. По-перше, це унікальні джерела до вивчення історії, літератури, мовознавства, етнографії та інших галузей суспільного життя українського народу, а від початку повномасштабного вторгнення в Україну російської федерації відчутно зросла зацікавленість суспільства українознавчим контентом. По-друге, через переслідування української мови в межах Російської імперії переважна більшість видань останньої чверті ХІХ – початку ХХ століття друкувалася саме в Галичині. Ці видання, заборонені царською цензурою, мало представлені в інших наукових бібліотеках країни. До того ж, наша Книгозбірня стала спадкоємницею НТШівської бібліотеки: після вимушеного «саморозпуску» Товариства у лютому 1940 року, її фонди включено до складу Львівської філії Бібліотеки Академії наук УРСР (колишня назва Бібліотеки Стефаника).

Іншим вагомим стимулом став 150-літній ювілей НТШ. Удоступнення його доробку відкриє перед українськими і закордонними дослідниками ще недосить знану на сьогодні джерельну базу найрізноманітнішого тематичного й дисциплінарного спрямування, дасть імпульс новітнім історико-науковим студіям, які на противагу наративам ворожої пропаганди, спрямованої на дискредитацію української культури, сприятиме зміцненню сучасної української ідентичності.

Які основні цілі вашого проєкту?

Проєкт покликаний забезпечити збереження оригіналів рідкісних та цінних видань з книжкової спадщини НТШ, яку зараховано до об’єктів, що становлять національне надбання, і надати вільний доступ користувачам до повнотекстових копій видань, впровадивши їх у такий спосіб у широкий науковий та культурний обіг. Для цього створено цифрову колекцію книжкових видань, які вийшли друком упродовж 1874–1913 років у друкарні Товариства.

Чому встановлено саме такі хронологічні межі?

Проєкт розрахований лише на п’ять місяців: від червня до жовтня 2023 року. Ми ніяк не могли охопити усю видавничу продукцію Товариства й вирішили обмежити її хронологічно: від появи перших книг у друкарні НТШ 1874 року до 1913-го. Додатковим, але не менш вагомим чинником, слугував той факт, що на книжки, які вийшли друком наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, зазвичай, уже збіг термін дії авторського права, і опубліковані на їхніх сторінках твори перебувають у суспільному надбанні.

Скільки видань увійде до колекції? Як ви їх відбираєте?

До кінця жовтня заплановано відсканувати 500 одиниць збереження. Відбираючи видання, зважаємо на фізичний стан примірника і його поліграфічне виконання, зокрема кут розкривання книжкового блоку, який уможливлює якісний скан. Беремо до уваги рідкісність видання, зумовлену низьким накладом або малою кількістю збережених примірників. Зважаємо на приналежність книжок до певної історичної колекції. Скажімо, кожне десяте видання репрезентує збірку українського літературознавця, мовознавця, фольклориста, академіка АН УРСР, дійсного члена НТШ Михайла Возняка, яка зберігається у нашій Бібліотеці.

На вибір книжок впливають запити користувачів. До таких можна зарахувати первісток українського феміністичного друку «Перший вінок», який випущено в друкарні НТШ 1887 року. «Перший вінок» задумано як суто  жіночий альманах: жінки були видавцями і, одночасно, авторами усіх поданих у ньому матеріалів. Інтерес до збірки зумовлений тим, що 2024 року український жіночий рух відзначатиме 140-річчя.

Які книжки з колекції Ви хотіли б відзначити?

Видання доволі різні: і тематично, і типологічно. У кожного з читачів свої спонуки до читання книг. Звісно, в колекції представлено відомі серії НТШ, зокрема «Руська історична бібліотека», «Жерела до історії України-Руси», «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури», «Українсько-руська бібліотека», «Українсько-руський архів», «Студії з поля суспільних наук і статистики». Слід зазначити, що друкарня НТШ виконувала замовлення інших товариств, громадських і державних організацій, редакцій часописів, а також приватних осіб, передусім авторів і перекладачів. Їхню продукцію теж представлено в колекції. До прикладу, перше видання збірки Івана Франка «З вершин і низин» (1887), перша збірка поетичних творів Лесі Українки «На крилах пісень» (1892).

Серед особливо цінних – примірники із дарчими написами, позначками і покрайніми записами читачів, власницькими книжковими знаками, зокрема  екслібрисами. Чимало видань мають штампи приватних книгозбірень, зокрема Івана Кревецького, Василя Панейка, Володимира Дорошенка, Михайла Грушевського, адвоката Коцовського.

Які саме автографи вдалося виявити в оцифрованих виданнях?

Дарувальниками виступали передусім автори книжок. Вони шанобливо зверталися до адресатів, на зразок: «Дорогому Михайлови [Возняку від Володимира Радзикевича]», «Доброму Товаришеви Мих. Вознякови. П. Карманський». Книжкові подарунки робили також перекладачі, упорядники, редактори, як приклад автограф Омеляна Огоновського у чотиритомнику творів Тараса Шевченка, виданому в НТШ у 1893–1898 роках: «Високоповажному Панови Професорови Исидору Громницькому в памятку від редактора “Кобзаря”».

Хто зацікавиться результатами проєкту, на кого він розрахований?

На нашу думку, читацька аудиторія проєкту узгіднюється з основними категоріями користувачів бібліотеки: наукові і науково-педагогічні працівники, здобувачі вищої освіти різних рівнів. Але не тільки. Це також журналісти, видавці, музейники, бібліотекарі, літератори. Цифрова колекція допомагає усім охочим отримати доступ до видань 24/7, навіть не виходячи з дому.

Чи функціонування колекції впливає позитивно на працю бібліотекарів?

Так, вона заощаджує час і користувачам, і бібліотекарям. До того ж відпадає потреба у повторному виконанні деяких технологічних операцій, пов’язаних із електронною доставкою документів. Скажімо, нещодавно із клопотанням відсканувати видання Еміля де Лавле «Сільська община в Росії» (1879) до нас звернувся Андрій Франко. Як співробітник Інституту Івана Франка НАН України він бере участь у підготовці до друку додаткового 55-го тому зібрання творів свого геніального пращура. Згадане видання Еміля де Лавле в перекладі Івана Франка оцифровано в межах нашого проєкту. З огляду на це, ми змогли легко задовольнити запит дослідника, скерувавши його до електронної колекції.

Як Ви вибудовуєте комунікацію із зацікавленими користувачами?

Ми розробили і послідовно втілюємо в життя комунікаційний план проєкту, орієнтуючись на академічну й потенційно ширшу аудиторію. Найактивніше як канали комунікації використовуємо соціальні мережі і месенджери. Запущено Telegram-канал й Інстаграм-афішу проєкту. Дописи в Instagram покликані «підсвітити» конкретну книжку, закцентувати на її особливостях (перше видання твору, прижиттєвий друк, цензурований примірник, примірник із дарчим написом, збереженою видавничою палітуркою і т. п.). Повідомлення у Telegram більше допомагають популяризувати діяльність НТШ, розкривати історію його розвитку, звертати увагу на доробок його членів і паралельно анонсувати об’єднані певною темою чи персоналією книжки.

Скільки людей задіяно в проєкті?

17 осіб, які представляють відділи каталогізації та організації електронного каталогу, інформаційного та комп’ютерного забезпечення, організації фонду та книговидачі й не тільки. Кожен з них виконує своє коло завдань: починаючи з виявлення і відбору видань НТШ із фондів Бібліотеки, бібліографування й оцифрування друків, і завершуючи завантаженням у вебсистему електронних версій книжок й удоступненням їх для користувачів. Загальне керівництво проєктом, координування роботи різних структурних підрозділів-виконавців здійснює генеральний директор бібліотеки, кандидат педагогічних наук Василь Ферштей.

Чи маєте намір подавати проєктну заявку в новому грантовому сезоні, який от-от оголосить Український культурний фонд?

Так. Звісно, грантові проєкти вимагають концентрації значних зусиль на всіх етапах планування та реалізації, але істотно посилюють інституційну та фінансову спроможність нашої установи, слугують розбудові інтерактивного бібліотечного простору, підвищенню рівня дистантних послуг, стимулюють до нових активностей онлайн і офлайн, сприяють появі нових культурних продуктів.

Розмовляла Ольга КВАСНИЦЯ,

доцент ЛНУ імені Івана Франка