Боротьба за «золото Трої» триває

Нещодавно на відкритті російсько-німецької виставки «Бронзовий вік. Європа без кордонів» розгорівся скандал. Йдеться про культурну спадщину Німеччини, яку після Другої світової війни росіяни незаконним шляхом вивезли з країни. Особливо цінними є експонати із «золота Трої», так званого скарбу Пріама, знайденого німецьким підприємцем та археологом-любителем Генріхом Шліманом 1873 року при розкопках древньої Трої. Зараз вони виставлені в Ермітажі. Виставку мали відвідати Ангела Меркель та Володимир Путін. Але, як пояснив представник Меркель Штеффен Зайберт, «канцлер не хотіла відвідувати виставку, не маючи можливості викласти позицію Німеччини щодо необхідності взаємного повернення Росією та Німеччиною «трофейного» мистецтва, що належали їм до Другої світової війни».

Саме німецька преса підняла це гостре питання, зважаючи на те, що за Гаазькою конвенцією Росія мала б повернути Німеччині триста тисяч творів мистецтва та два мільйони книг. До дискусії долучилась і спеціальний кореспондент німецької газети Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) в Москві, що спеціалізується на темах культури, Керстін Хольм. Цікавим є той факт, що восени цього року її корпункт в Москві мають закрити. З економічних причин. Аналогічні скорочення німецьких кореспондентів в Росії відбуваються у виданнях Die Zeit, Suddeutsche Zeitung, Die Welt... Наскільки присутня тут політична складова? Яка доля вкраденого «трофейного мистецтва»? Якою є Росія в очах німців? Про це — читайте в ексклюзивному інтерв’ю з журналісткою FAZ та авторкою трьох книг Керстін ХОЛЬМ.

— У своїй статті «Коротка боротьба за золото Трої», що пов’язана з суперечкою між Німеччиною та Росією навколо виставки «Бронзовий вік. Європа без кордонів» в Ермітажі, ви вжили вислів «темні хмари над німецько-російськими стосунками». Як ви вважаєте, чи справді між Німеччиною та Росією може розгорітися конфлікт через вкрадене «трофейне мистецтво»?

— В нас із Росією насправді тліє конфлікт про трофейне мистецтво. Німецька сторона вважає, що Росія де-юре повинна повернути перевезені цінності. Але Росія вважає, що ці цінності — правомірна компенсація власних втрат від німців. Однак, я дуже рада, що попри це наші музейники вже багато років довірливо співпрацюють і змогли влаштувати таку чудову виставку, та ще й показ! Турбота та любов до мистецтва — це наше завдання. Претензії на власність в першу чергу повинні опиратися на такі заслуги, все решта — другорядне.

— Про долю «Балдинської колекції» Ви пишете у своїй книзі «Рубенс в Сибіру». Вона була передана Московському архітектурному музею, а з 1991 року тимчасово зберігалася в Ермітажі. Міністерство культури РФ п’ять років тому запропонувало передати колекцію в галерею Kunsthalle, але вона дотепер знаходиться в Росії. Як вважаєте, які на те причини? Чи повернуться ці шедеври в Німеччину?

— Так, на жаль, «Балдинська колекція» зараз знаходиться в Москві у банківському сейфі. Це згубно для творів мистецтва — як труна. Їхнє повернення в Бремен було обіцяне не раз, адже цю колекцію забрали «приватним» шляхом, тобто мародерством. І російський закон про перевезені твори мистецтва на неї не поширюється. Те, що стосовно цього питання не відбувається ніяких змін, я пояснюю невмінням наших держав домовлятися про «ціну» повернення цих творів, тобто, політичним кліматом.

— Близько 20 років вам довелось працювати в Москві спеціальним кореспондентом Frankfurter Allgemeine Zeitung. Натомість зараз ваш корпункт закрили, кількість німецьких кореспондентів в Росії зменшується. Аналогічна ситуація у виданнях Die Zeit, Suddeutsche Zeitung, Die Welt... Із чим це пов’язано? Як вважаєте, це вплине на поінформованість німців про події в Росії?

— Так, закривається мій корпункт про культуру, але не весь корпункт у Росії. Це пов’язано з дорогим життям в Москві та втратою доходів через рекламу друкованих ЗМІ. Мене це дуже тривожить. Наближається відчуження Німеччини та Росії, тому що політично ми розвиваємося в різні боки. З Росії нам надходять здебільшого погані новини. Німці втомились від цього. Я вважаю, що це дуже важливо.

— Ви прирівняли себе до Вергілія, що хоче провести читача через різні епохи російської історії. «Енеїдою» по історії становлення російського «нафтогазового капіталізму з чекістським обличчям» стала ваша книга «Влада та музи Москви. За російськими фасадами». Що служило для вас джерелами інформації? Які виникали труднощі під час написання книги?

— Моя остання книга «Влада та музи Москви» була написана за життєвими шляхами. І в діалозі з чотирма героями: письменником Володимиром Сорокіним, композитором та керівником Центру сучасної музики при Московській консерваторії Володимиром Тарнопольським, «антикомпозитором» та філософом Володимиром Мартиновим та поетесою Аліною Вітухновською. Труднощів у мене не виникало, я лиш мучила своїх героїв, постійно щось перепитуючи, уточнюючи... своє завдання я побачила в тому, щоб описувати та переживати по-справжньому важливі сторони 90-х та 2000-х років, як їх описали і переживали мої герої — культурні діячі. Я вважаю це підсумком епохи, про який не говорять.

— Якою для Вас відкрилася Росія протягом двадцятиліття проживання в цій країні?

— Дуже масштабне запитання. Я страшний русофіл, це раціонально важко пояснити. Я відчуваю завантаженість російського життя «повноцінно». Поважаю росіян, які попри все вчать студентів, лікують хворих, виховують дітей. Вони витримують багато чого. Це мало хто оцінює, тому оцінювати повинна я.

— Що, на вашу думку, має зробити Захід, аби сприяти демократичній трансформації Росії?

— Мені здається, що Захід зараз не може зробити багато. Але вважаю, що ми, західні люди, повинні чесно говорити про проблеми в Росії, називати речі своїми іменами. Тому що в Росії це часто є неможливим.

— Якою, на ваш погляд, постає Україна у медіа-просторі Німеччини? Якої інформації не вистачає?

— Я не спеціаліст по німецьких ЗМІ, але образ України ще більш карикатурний, аніж образ Росії. Але кому потрібна більш повна інформація про Україну, той її знайде. А якщо буде більш серйозна інформація про країну (окрім Тимошенко чи Януковича) — буде ще краще!