Голод у Сомалі

У всіх країнах Африканського Рогу люди голодують. Внаслідок катастрофічного поєднання конфлікту, високих цін на продовольство й посухи понад 11 мільйонів людей живуть у злиднях. Організація Об’єднаних Націй б’є на сполох вже кілька місяців. Ми прагнули не вживати цього слова на літеру «г» — «голод», — проте в середу офіційно визнали його наявність і той факт, що ситуація стрімко змінюється на гірше. Окремі райони Сомалі охоплені голодом. І масштаби цього лиха ширяться.

Це сигнал, який ми не можемо ігнорувати. Щодня до мене надходять жахливі повідомлення від груп ООН на місцях. Біженці Сомалі, в яких уся худоба, включаючи навіть кіз, загинула від спраги, тижнями йдуть до Кенії й Ефіопії, сподіваючись на допомогу. Усиротілі налякані діти, які потерпають від недоїдання, опиняються на самоті в чужому краю.

З Сомалі ж до нас надходять страшні історії про те, як на очах у батьків один за одним помирають діти. Нещодавно до табору ООН для переміщених осіб, розташованого в 140 кілометрах на південь від Могадішо, після трьох тижнів поневірянь дісталася одна жінка. Халіма Омар, яка жила в низов’ї річки Уебі-Шабелле, колись вважалася цілком забезпеченою. Сьогодні, після трьох років посухи, їй ледь вдається виживати. Четверо з шістьох її дітей померли. «Немає нічого жахливішого, ніж бачити, як у тебе на очах помирає твоя дитина через те, що тобі немає чим її нагодувати, — розповідає вона про випробування, що випали на її долю. — Я втрачаю останню надію».

Навіть у тих, кому вдалося дістатися до таборів, частенько немає жодних шансів на виживання. Люди втрачають надто багато сил під час тривалої подорожі по висушеній спекою землі й помирають від виснаження, перш ніж для них вдається щось зробити. Для тих, хто потребує медичної допомоги, частенько немає ліків. Уявіть собі, що відчувають лікарі, які вимушені безсило спостерігати за тим, як їхні пацієнти вмирають через відсутність медикаментів.

Усіх нас як членів однієї великої сім’ї — людства — приголомшують ці історії. Ми ставимо запитання: як таке могло статися? Врешті-решт, у світі достатньо їжі. Так, ситуація в економіці складна. Проте з давніх часів навіть в умовах найжорсткішої економії ми ніколи не втрачали співчуття, це спонукало нас допомагати іншим людям.

Саме тому я звертаюся сьогодні до всіх, аби привернути увагу світової спільноти до цієї кризи, бити на сполох і закликати народи світу допомогти Сомалі в цю годину найгострішої скрути. Щоб врятувати життя людей, яким загрожує небезпека, причому переважну більшість із них складають жінки й діти, нам необхідна допомога в розмірі близько 1,6 млрд. дол. США. Поки міжнародні донори виділили лише половину цієї суми. Аби зупинити процес поширення голоду, дати надію тим, хто голодує в ім’я загальнолюдського братерства, ми повинні мобілізувати зусилля усієї світової громадськості.

Світова громадськість — це всі ми. Я закликаю всі країни — і ті, що регулярно фінансують нашу роботу, і ті, що традиційно не надають допомоги по каналах багатонаціональної системи, — активізувати зусилля задля боротьби з цією проблемою. Представники установ системи Організації Об’єднаних Націй 25 липня в Римі погоджували порядок наших дій у відповідь на цю надзвичайну ситуацію й залучали засоби для надання невідкладної допомоги.

Тим часом кожен із нас як громадянин повинен запитати себе, чим він конкретно може допомогти. Хтось міг би вносити приватні пожертвування, як це робилося в часи попередніх надзвичайних ситуацій в Індонезії після цунамі або після землетрусу на Гаїті, а хтось — вимагати від своїх обраних представників добиватися активнішого надання допомоги. Навіть в ідеальних умовах цього може виявитися замало. Існує реальна небезпека того, що ми не зможемо задовольнити всі потреби.

Особливо складною виявилася ситуація в Сомалі. У цій країні будь-які зусилля щодо надання допомоги ускладнюються конфліктом, що триває. Якщо брати ситуацію в цілому, то різке підвищення цін на продовольство виснажило бюджети міжнародних установ і НПО. Умови оперативної діяльності ускладнюються тим, що перехідний національний уряд Сомалі контролює лише частину столиці Могадішо. Ми намагаємося домовитися з силами «Аш-Шабааб» — озброєним угрупуванням ісламізму — про надання нам доступу до районів країни, що перебувають під їхнім контролем. І навіть у цьому разі збережуться серйозні проблеми у сфері безпеки.

Крім того, ми маємо визнати, що Кенія й Ефіопія, які радо тримають свої кордони відкритими, самі переживають серйозні проблеми. Найбільший у світі табір біженців Дадааб вже вкрай переповнений: зараз у ньому перебуває 380 000 біженців. І ще багато тисяч чекають, поки їх зареєструють. У сусідній Ефіопії табір біженців Доло щодня приймає по 2000 людей і теж вже не може впоратися з таким навантаженням. Це ще більше посилює продовольчу кризу, яку переживають у себе на батьківщині майже сім мільйонів кенійців і ефіопів. У Джібуті й Еритреї кількість нужденних також сягає десятків тисяч осіб, а можливо, й набагато більше.

І навіть зараз, коли ми займаємося безпосереднім врегулюванням цієї кризи, ми маємо думати над тим, як усунути причини, що її спричинили. Нинішня посуха, можливо, є найбільшою за останні десятиліття. В той же час, якщо врахувати, що наслідки зміни клімату все гостріше відчуваються в усьому світі, вона, напевно, буде не останньою. А значить, потрібні практичні заходи: програми виведення посухостійких культур, іригації, розвитку сільської інфраструктури, розведення худоби.

Ці проекти можуть спрацювати. За останні десять років вони сприяли підвищенню темпів зростання сільськогосподарського виробництва в Ефіопії до восьми відсотків на рік. Крім того, нам вдалося підвищити оперативність наших систем раннього попередження. Ми знали про майбутню посуху й почали розсилати попередження в листопаді минулого року. В майбутньому нам потрібно домогтися того, аби до цих попереджень своєчасно прислухалися.

Та найголовніше — нам потрібен мир. Доки в Сомалі триває збройний конфлікт, ми не можемо ефективно боротися з голодом. Все більше дітей залишатимуться голодними; все більше людей безглуздо вмиратимуть. І це замкнене коло проблем у сфері безпеки починає набувати загрозливих масштабів.

У Сомалі Халіма Омар сказала нам: «Така, мабуть, наша доля, а може, станеться диво, і нас врятують від цього кошмару».

Я не можу погодитися з тим, що їй визначена така доля. Спільними зусиллями ми повинні врятувати її, її співвітчизників і всіх їхніх дітей, звільнивши їх від цього воістину жахливого кошмару.

Пан Гі МУН — Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй