Хто може виграти у Трампа?

Майбутні  листопадові американські президентські вибори будуть найважливішими в сучасній історії. Якщо Дональд Трамп, який виявляє все переконливішу авторитарність, стає мстивим і небезпечним, виграє і залишиться при владі ще на чотири роки, це надовго визначить долю Америки.

Цього року вибори не будуть схожі на звичайну сутичку двох партій, які  різняться, швидше, в нюансах, ніж за своєю сутністю. Проте спочатку демократам належить обрати свого кандидата, і цього разу їхній конкурс вельми непередбачуваний.

У своїй третій спробі здобути вищу посаду в країні колишній віце-президент Джо Байден виявляє себе не кращим, ніж у двох попередніх. Байден — це людина, яка багатьом подобається, він порядний, непідлий і сповнений емпатії. Але ця здатність подобатися сповна може стати причиною електорального провалу Байдена. Йому не вистачає того, що я називаю президентськістю — певної гідності та дистанційованості, які вселяють відчуття, що не варто йому або їй суперечити. Йому також не вистачає ідей: він нагадує демократам, що був віце-президентом в адміністрації Барака Обами, але це не дає уявлення виборцям про те, які у нього наміри щодо правління.

Так само не дивує той факт, що видихнулася кампанія Елізабет Уоррен. Спочатку вона на всі запитання відповідала: «Для цього у мене є план». Вона добре розуміє систему внутрішнього управління країною та залучила відданих прихильників. Але вона, судячи з усього, не розуміє, що втілити в життя таку велику кількість нових програм неможливо. Деякі з її колег із Сенату, а також її спільники розповідали мені раніше про цю проблему, передбачаючи, що вона не зможе довго залишатися успішною. Їм не подобається її поблажливий підхід усезнайка. Вона випромінює холодність, яку не здатні розтопити жодні селфі з фанатами.

Сенатор Берні Сандерс теж є жертвою завищених обіцянок. Він залишається найбільш популярним серед наймолодших виборців. Проте у більшості виборців старших за віком виникає запитання, а яким чином він має намір оплачувати всі свої обіцянки, поміж яких безкоштовне навчання в державних коледжах та пробачення студентських боргів.

І у Сандерса, і в Уоррен виникла проблема з програмою загального медичного страхування «Medicare для всіх». Ніхто з них не пояснює, як це можливо, щоб заміна програми Obamacare на систему єдиного (державного) платника не призвела до зростання податків  середнього класу. Крім того, деякі профспілки виступають проти цієї системи, тому що вона замінить якісніші плани медичного страхування, про які вони домовилися з працедавцями, відмовившись заради цього від інших соціальних пільг. (Уоррен пізніше скоректувала свою пропозицію, але не дуже переконливо).

Фігура Сандерса, що називає себе «демократичним соціалістом», викликає тривогу, тому що сьогодні єдність партії вважається критично важливою для перемоги над Трампом. А ідеологічна суворість Сандерса обмежує кількість його прихильників, він не може збільшити свою виборчу базу. Хоча він виграв у Нью-Гемпширі, що межує з його рідним штатом Вермонт, він отримав там на 50% менше голосів, ніж  2016 року. Проте, поки не варто відкидати досить високу вірогідність, що саме він буде номінований.

Скориставшись допомогою політичної преси, що шукає нових сюжетів, а також гарним виступом на дебатах, які пройшли за чотири дні до праймеріз у Нью-Гемпширі, сенатор Емі Клобушар фінішувала там третьою, назвавши це «різким підйомом» (у Айові вона була п’ятою). Але дебати — поганий індикатор майбутнього президентства: вони допомагають протестувати здатність подобатися, вправність й ідеї, але мало свідчать про темперамент кандидатів, їхню передбачливість, цікавість, мудрість, дипломатичні вміння.

Поки зростання популярності Клобушар затьмарює репутацію (брутальність у спілкуванні із співробітниками), що склалася у неї, яка заважає їй залучати й утримувати помічників високого класу. Але окрім цього, Клобушар не хапає ідей. Вона посилається на вражаючий список електоральних перемог у Міннесоті, де у неї немає сильної опозиції, і наголошує на своєму скромному походженні (дідусь був шахтарем). Але вона не акцентує, які корпорації її підтримують, а серед них є аграрний бізнес-гігант Cargill, найбільша непублічна компанія Америки — і одна з найбільш неоднозначних.

38-річний Піт Буттіджич став найнесподіванішим феноменом цих перегонів, завдяки своєму гострому розуму та надзвичайній холоднокровності. Суперники висміюють його політичний досвід — він був мером невеликого містечка Саут-Бенд у штаті Індіана. Проте цей досвід допоміг йому краще пізнати, як саме працюють федеральні програми. Буттіджич, який записався добровольцем до армії і служив у Афганістані, приділяє більше уваги зовнішній політиці, ніж більшість його суперників (за винятком Байдена). Він з апломбом засвідчує ту обставину, що є геєм та одруженим із чоловіком. Йому притаманний уїдливий сарказм, тому може витончено вколоти опонента в манері, що нагадує Обаму.

Але чи вистачить усього цього, щоб перемогти? Білл Клінтон випромінював емпатію. Американці бачили, як Обама плакав після масового вбивства у початковій школі в Сенді-Хук  2012 року. Важко уявити собі Буттіджича, що плаче. Він може бути схожим на емоційно стриманого консультанта McKinsey, яким колись і був. Усе це, а також суперечливі кадрові призначення, які він ухвалював, обіймаючи посаду мера, свідчать,  які труднощі у нього сьогодні виникають щодо підтримки з боку виборців із меншин. Звичайно, можна уявити собі, як гострий розум Буттіджича та його миттєве відчуття гумору змушують нервувати Трампа, але нікому невідомо, чи готові американські виборці в цілому прийняти кандидата гея настільки ж охоче, як це роблять виборці Демпартії на праймеріз.

Як тільки рейтинг Майка Блумберга, що тричі обирався мером Нью-Йорка, почав зростати в опитуваннях громадської думки, до його кандидатури враз застосували ретельний аналіз, підіймаючи довкола нього хвилі негативу. Наприклад, його звинуватили в расизмі (по суті, через  програму «Стоп-обшук», що здійснювалася ним на посаді мера), а також у ділових методах, що дискримінують жінок. Пригадали і про вульгарні заяви, які він робив до того, як став мером. Проте Блумберг використовує своє величезне багатство для самостійного фінансування передвиборчої кампанії та для створення важливих альянсів, фінансово допомагаючи кандидатам на виборах і пропонуючи гранти на тренінги для мерів міст (більшість із них чорношкірі), а також сприяючи просуванню жінок.

Крім того, керівний досвід Блумберга, а також його спокійна компетентність роблять його кандидатуру привабливою для багатьох людей. Утім, його головний плюс у тому, що він вважається найкраще підготовленим для перемоги над Трампом. Той явно стурбований перспективою боротьби з набагато багатшим супротивником (і який, судячи з усього, знає про непристойні ділові методи, які Трамп застосовував у Нью-Йорку).

Можливість купувати політичну перевагу, можливо, не є справедливою або правильною. Проте Трамп — це фігура, що викликає настільки сильну тривогу, що багато виборців поки  готові закрити очі на факти, які в іншому разі вони б ніколи не пробачили. Причина в тому, що боротьба на виборах-2020 ведеться у часи кризи для американської демократії.

Елізабет ДРЮ, журналістка й авторка книжки, яка нещодавно вийшла, «Вашингтонський журнал: Репортаж про Вотерґейт та падіння Річарда Ніксона».