До Каменяра у Криворівню

 ...«Їдьте прямо, побачите школу, а біля неї — така чорна хата. Ото й є музей», — пояснює нам місцевий чоловік. Справді, знайти Музей Івана Франка в Криворівні нескладно.

У цій хаті з почорнілого від часу дерева світлішає на душі. Від почутого. Від того, що десь глибоко зберігала власна пам’ять про Криворівню зі шкільних підручників і з прочитаного. Іван Франко приїжджав сюди переважно влітку з 1901 по 1914 роки. У Криворівню до нього приїжджали Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Олександр Олесь, Михайло Грушевський, Антін Крушельницький, Ольга Кобиляньска, Осип Маковей, Катря Гриневичева й багато інших відомих людей того часу.

Це гірське село з чудовими краєвидами в літні місяці ставало справжньою літературною Меккою. Тут обговорювались і вирішувались актуальні питання культурно-освітнього життя України, народжувалися нові творчі задуми.

Спочатку поет жив на присілку Заріччя в гуцула Проця Мітчука, якого називали знахарем, бо чоловік умів лікувати людей і тварин, знався на гуцульській старовині, а 1906 року Іван Франко переселився на лівий берег Чорного Черемошу в хату Василя Якіб’юка, відомого різьбяра, знавця народної медицини і фотографа-самоука.

У Криворівні Франко заприятелював із місцевим парохом, прогресивним священиком Олексою Волянським. У своїх спогадах згодом він напише, що Франко та Грушевський ходили в неділю до церкви й разом з іншими слухали Службу Божу, й це робило велике враження на гуцулів, що такі люди «не встидалися стояти в церкві поміж простими господарями».

У Криворівні Іван Франко не тільки відпочивав, а й багато працював. Тут він написав поему «Терен у нозі» й присвятив її Зеновії Бурачинській, яка розповідала йому гуцульські легенди; написав автобіографічне оповідання «У кузні», повість «Великий шум», оповідання «Як Юра Шикманюк брив Черемош», вірші «В альбом Ользі Маркевич», «У безсонну ніченьку» й інші твори. Паралельно він готував тут подальші випуски «Універсальної бібліотеки», перекладав поезії Шевченка німецькою мовою, писав публіцистичні статті для преси та наукові розвідки.

Тут він записував приповідки, оповідання, пісні, перекази й залучав до збирання фольклорно-етнографічних матеріалів знайомих місцевих учителів і письменних гуцулів.

Любив вставати зранку, спочатку йшов у ліс по гриби, а потім сідав до письмового столу. Після обіду Іван Франко знову писав або ходив на риболовлю. Любив поет мандрувати й  горами із місцевими селянами.

Про перебування поета в Криворівні згодом написали його діти Петро, Тарас і Ганна. Дочка Ганна навіть приїжджала в Криворівню з Канади 1967 року. Вона згадувала: «Тато заприязнився з гуцулами й не раз пересиджував з ними цілими вечорами, слухаючи їхніх старовинних оповідань... Одного разу відвідали 100-літню гуцулку, іншим разом — полонину, де один татів приятель, заможний гуцул, випасав влітку свою худобу...»

...Розповідь екскурсовода ніби переносить нас у ті далекі часи. Це відчуття підсилюється збереженою обстановкою в меморіальній кімнаті Івана Франка. З автентичних експонатів тут є топірець, якого подарував поетові господар хати Василь Якіб’юк. А у вітринах — твори, статті, які написав Іван Франко в Криворівні. Цей музей було відкрито ще 1953 року. Поряд із музеєм 1981 року встановили пам’ятник Каменяреві.

Жителі Криворівні ставилися до Франка з великою пошаною. Нам розповідали, що на похороні Івана Франка у Львові була гуцулка з Криворівні, яка несла вінок від односельчан (диву дивуєшся, як у цьому затиснутому між горами селі дізналися про смерть поета й встигли приїхати на похорон за відсутності мобільних телефонів?)

У Музеї Івана Франка в Криворівні можна багато цікавого почути й про перебування тут Михайла Грушевського, Гната Хоткевича, Михайла Коцюбинського, про місцевих гуцулів — сучасників великого Каменяра. І навіть про те, чому тут, у Криворівні, Грушевський і Франко не були сусідами, як у Львові. Михайло Грушевський придбав у Криворівні хату для літнього відпочинку, але трохи далі від Якіб’юків. Чому? Бо, кажуть, що у Львові Франків пес заважав йому спати...