Недоліки кохання... по-французьки

У Києві нинішньої весни цей фільм презентувала Фанні Ардан під час свого візиту до нашої столиці в ролі почесного гостя фестивалю «Французька весна». Під час роботи над стрічкою французька зірка екрану відсвяткувала дві дати: 55 років від дня народження і 25-річчя кінокар’єри. У «Наталі» після тривалої перерви Фанні Ардан зустрілася з Жераром Депардьє.

1979 року актриса знялася у культового режисера Франсуа Трюффо у фільмі «Сусідка», з якого й почалося її сходження на екранний Олімп.

У сюжеті Трюффо їй була відведена роль коханки героя Жерара Депардьє. У новій стрічці «Наталі» актори зустрілися на знімальному майданчику вже вп’яте. Через 25 років ця пара, яку пристрасть об’єднувала не лише на екрані (про що Ардан з милим кокетуванням зізналася під час своєї київської прес-конференції), грає чоловіка та дружину, які збайдужіли одне до одного. Точніше, жодних явних почуттів до своєї дружини Катрін не виявляє успішний бізнесмен Бернар (Депардьє). Щодо героїні Ардан, то вона досі має до чоловіка найніжніші почуття. Чекаючи коханого з відрядження, Катрін з нагоди його дня народження запросила друзів їхньої сім’ї. Хотіла зробити йому сюрприз. Однак вічно зайнятий чоловік прилетів із Цюріха лише вранці... Переживаючи, героїня бере забутий чоловіком мобільний телефон і чує повідомлення від його коханки, через яку Бернар вчасно не повернувся додому. Намагаючись зрозуміти, чого ж її невірний чоловік шукає в інших жінках, героїня Ардан наймає повію Марлен (Емманюель Беар). Перед дівчиною стоїть завдання змінити свій імідж, ім’я й спробувати спокусити Бернара. Ось, власне, й весь нехитрий сюжет фільму, в якому режисер Анн Фонтен робить головний розрахунок не на зовнішню інтригу (хоча вона є), а на чарівливість акторів, на магнетизм їхніх багаторічних стосунків.

Критики та самі творці фільму не втомлюються повторювати, що фільм вийшов дуже французьким. Мається на у вазі передусім зануреність персонажів у свою й чужу сексуальність, а також та необов’язковість у стосунках, що іменується свободою. Для Бернара зв’язок з іншою жінкою — як похід у кіно. Вражена зрадою чоловіка Катрін дозволяє собі випадковий, швидкий зв’язок з барменом. За сюжетом респектабельна мадам стає повією. А повія Наталі, поспілкувавшись з Катрін, прилучається до буржуазних цінностей. Французьким тут є присмак збоченості, який від початку існує у стосунках двох жінок, побудованих на сексуальних прозріннях, а також легкий натяк на їхній таємний взаємний потяг. Зрештою, французький присмак має й та заплутаність стосунків, в яку персонажі втягуються поза своєю волею, а також упевненість, що пробуджена сексуальність п’ятдесятирічної жінки, матері дорослого сина, зробить її щасливою. У фіналі герої Ардан і Депардьє, в останню мить відмовившись від походу в гості, разом гуляють уздовж Сени. Бреш, через яку їхнє багаторічне сімейне життя ледь не пішло шкереберть, залатана, сьогодні вночі вони спатимуть, не відвернувшись одне від одного.

Фільм, незважаючи на обіцяну гостроту еротичних почуттів, зрештою виявився дещо нудним. Розрахунок режисера на те, що актори та їхні стосунки самодостатні, а сама їхня присутність у кадрі буде цікава публіці, виявився помилковим. Спостерігати за меланхолійними реакціями красуні Фанні Ардан цікаво перші півгодини, але потім хочеться побачити душевні переживання акторів. Саме їх стрічці й бракує. Можливо, тому, що режисер переплутала порухи душі з виявленими на тонкому ментальному рівні рухами плоті, підмінивши одне другим. От і вийшло, що еротоманам тут бракує «вогню», не вистачає відвертих, пристрасних інтимних сцен. Ті ж, хто готовий проміняти еротику на філософію, не знаходять у «Наталі» очікуваної від уславлених акторів глибини почуттів, думки, замість яких нам запропонували якусь гру у страждання.