Нерв, що болить

Експозицію «Жовто-синій альбом» авторства киянки, уродженки Львова, Лесі Бабляк представляють у галереї «Зелена канапа».

«Я бачу трагедію мого народу крізь об’єктиви фотографів і світлини з соцмереж, перебуваючи у Львові. З цих світлин я малюю. Долаючи свій біль.

Бо нас прийшли вбивати. росія. Кожного з нас. Всю Україну.

У мене і зараз щовечора одна думка – я проснуся і завтра війни не буде….

Я хочу повернутися в свій дім. Я хочу, щоб росія згоріла в пеклі», – говорить Леся Бабляк.

Художниця працює в ділянці релігійного живопису. Мистецький фах опановувала у Коледжі декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша та Львівській академії мистецтв.

Виставляється з 1997 року – в Україні та за кордоном. Серед основних її творів, як зазначено в Енциклопедії сучасної України, – «Архангел Гавриїл», «Архангел Михаїл», «Благовіщення» (усі – 1999), «Спас-Вседержитель», «Богородиця Ніжності» (обидва – 2000), «Святі Кирило і Мефодій» (2003).

Розписувала ікони парафії УГКЦ Різдва св. Івана Хрестителя в Слупську (Польща).

За ідею виставки у «Зеленій канапі» має завдячувати власниці «Зеленої канапи», мистецтвознавиці і художниці Олесі Домарадзькій, котра побачила її «воєнні малюнки» (а це нерв, що болить) в Інстаграмі і запропонувала створити експозицію.

Олеся Домарадзька  кілька днів анонсувала показ «Жовто-синій альбом», і ось як цей анонс виглядав – нотатками Лесі Бабляк про перші дні війни, життя з 25 лютого в підвалі і втечу від біди: «Війна тільки почалася. Спершу лякали вибухи десь далеко. Я їх рахувала. Потім звикла. На моєму подвір’ї світило сонце і ще працювали магазини в селі. В голові весь час думка – завтра війна закінчиться. Але раптом, саме якогось завтра, моя сім’я сиділа в підвалі, бо гупало вже ближче і частіше. Спершу ми навіть облаштували підвал доволі комфортно. Позносили теплі речі, калорифер, воду, спустили садові меблі для зручного сидіння. В голові думка – це тільки до завтра.
Все божевільно стрімко змінювалося. І наступного завтра колону російських танків бомбили в нашому селі. В підвалі звуки ззовні були такими жахливими, що ми пригинатися і розкривали рота, аби нас не оглушило. Весь час я прислухалася, як летить снаряд і куди упаде. Від цих звуків над головою можна збожеволіти. Щоб хоч якось відволіктися, я писала в телефоні щоденник. І навіть тоді голови не покидала думка – завтра закінчиться.
А зранку – нові танки. Ще ближче. З новин стало зрозуміло, що наше село може попасти в оточення.

Рішення їхати геть приймали негайно. Через 20 хвилин ми зачинили наш будинок. Взяли документи, теплі куртки і поїхали польовою дорогою геть…

Я майже не пам'ятаю тих 20 хвилин. До цього неможливо підготуватися. Ми рятували наші життя. Я не знаю, де в той час були наші собака і кіт. Ми їх залишили. Ми залишили все.

Тоді я думала страшнішого вже не може бути.

Та Українці проходять пекло у своїх зруйнованих містах, селах…

І моє село Бузова Бучанського району Київської області стоїть там, де бої. Тут нелюди прицільно стріляли в житлові будинки, розстрілювали автівки з мирними людьми. Не даючи зробити гуманітарний коридор. Люди помирають, і їх хоронять на подвір'ях...». 

Найбільше, говорить художниця, шкодувала, що, втікаючи, не взяла з дому паперу, фарб і пензлів. Бо кінчиками пальців відчувала, що хоче почати малювати. А потім…

«Перед стійкою з фарбами у магазині думала, які кольори взяти… Блакитні і жовті! Тільки вони – кольори нашого прапора! І червону – кров українців. І цього досить». 

Розповідає, що її картини – про людей. Які втратили життя, рідних, друзів, сусідів, домівки, можливість планувати, жити. Які воюють, захищають, оберігають, допомагають, рятують. Які перемагають. «Українці – серця моїх робіт. І синьо-жовті барви. З краплею червоного, але лише до Перемоги». 

Кажуть викладачі ЛНГМ, котрі відвідали виставку Лесі Бабляк, що її картини дуже цінні, бо «передають дух часу».

Воно-то так! Але будь проклята війна!

Все буде Україна. 

Виставку «Жовто-синій альбом» у «Зеленій канапі» можна оглянути щодня, крім понеділка, з 14.00 до 17.00.

Роботи продаються. 10% з продажу цих творів, говорить Олеся Домарадзька, будуть перераховані на підтримку ЗСУ.

Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

Фото Андрія КУБ'ЯКА та Олесі ДОМАРАДЗЬКОЇ