Лицарі українського Ренесансу

Дмитро Омелянович Горбачов – за етнічним походженням росіянин, є на сьогодні одним з провідних українських мистецтвознавців. Понад три десятиліття він викладав у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, паралельно досліджуючи мистецтво доби бароко XVII-XVIII ст. та авангарду 1900-1930 років. Результатом наукових пошуків стало написання фундаментальних мистецтвознавчих праць, зокрема книг: «Анатолій Петрицький», «Український авангард», «Малевич та Україна», «Авангард Йогансена», «Шедеври українського живопису. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття», сценаріїв до документальних фільмів «Казимир Великий, або Малевич селянський», «Український кубофутуризм та Олександр Богомазов», «Олександра Екстер. Осяяння».

Один з останніх видавничих проектів культуролога – науково-популярне видання «Лицарі голодного Ренесансу», що побачило світ у видавництві «Дух і літера» минулого року у серії «Постаті культури».

Михайло Бойчук

Ґрунтовне дослідження повертає в український контекст мистців, творчість яких у світових музейних залах досі називають «російським авангардом», намагаються приписати їхню мистецьку спадщину сусідньому етносу. За великим рахунком, книга «Лицарі голодного Ренесансу» Дмитра Горбачова має на меті зберегти й популяризувати дорогоцінне надбання українського модернізму у світі, заявити про національну самоідентифікацію.

—  Пане Дмитре, чи можна вважати, що ваша книжка «Лицарі голодного Ренесансу», номінована на Національну премію нинішнього року, остаточно завершує дискусію стосовно українського авангарду, як окремої течії у модерному світовому мистецтві? Здається на Заході почали відокремлювати твори українських кубістів і футуристів від російських лише на початку 1970-х…

—   Український авангард зацікавив дослідників у багатьох країнах від США, Франції, Німеччини, Польщі, Австрії до Японії. Остання ґрунтовна публікація німецькою мовою – дисертація австрійської мистецтвознавиці Віри Фабер «Український авангард між Сходом і Заходом». Відтак з’являються публікації не лише мої. Зверніть увагу: не російський, а саме український авангард…

—  Якщо коротко, то в чому полягав феномен українського авангарду на прикладі творів Екстер, Богомазова, Архипенка, Єрмилова, Малевича, Бурлюка та інших?

—  Українські авангардисти, з Малевичем включно, зрозумілі лише тоді, коли вивчено їхній український аспект. Західні вчені були вдячні, коли їх познайомили з національним доробком засновника супрематизму, автора «Чорного квадрату». Незрозумілі загадки його творчості, як вони твердять, стали зрозумілими лише через український аспект. Відповідь, як кажуть на Заході, в Україні. Наприклад, другий селянський цикл Малевича.

Давид Бурлюк

Яскравий колорит Екстер пов'язаний з селянським мистецтвом, яке вона, разом зі своїми товаришками, відроджувала.

Архипенко закорінений у трипільській культурі.

Бурлюк десятки разів малював «Козаків Мамаїв» – «в українському національному стилі» – за його словами.

Єрмилова годі зрозуміти, не знаючи його захоплення плахтою як різновидом оп-арту*.

Олександр Богомазов. Трамвай. Львівська вулиця в Києві, 1914

Василь Єрмилов. Гітара, 1919
 

—  Як Ви можете пояснити, чому таку ненависть і категоричне несприйняття творчості авангардистів викликали у сталіністів? Невже тільки тому, що їхні літературно-мистецькі твори не вписувалися в канони соціалістичного реалізму?

—  Смаки Леніна і Сталіна були старомодні. Їх дратувало все нове і для них незрозуміле. Як жартував Єрмилов, «вони трималися фалдов Рєпіна».

—  Окремий розділ книги присвятили одному з найвидатніших українських монументалістів Михайлу Бойчуку. Цікаво як він сприймав роботи колег кубофутуристів? Чому його дружина Софія Налепинська, гостро відчуваючи небезпеку ще в 1927 році, не переконала чоловіка шукати порятунку за кордоном?

—  Бойчук завдяки українізації й, особливо, Скрипникові, мав можливість творити і виховувати своїх учнів аж до 1934 року. А тікати 1937 року було вже неможливо. Кубофутуристів він визнавав, у його організації АРМУ (Асоціяція Революційних Мистців України) були й Богомазов, і Єрмилов.

Давид Бурлюк. Козак Мамай, 1912

Анатоль Петрицький. Портрет поета М.Семенка, 1929
 

 — Яка роль київської «Культур-Ліги» в поширенні ідей абстрактного мистецтва?

 — Художники «Культур-ліги» охоче підхопили абстракціонізм Екстер і Богомазова. Вони вважали абстрактне малярство суголосним єврейському мистецтву, яке не дозволяло зображати людей і тварин. Ідеї своїх вчителів київська «Культур-ліга»** поширила по багатьох країнах світу.

—  Можете прокоментувати неоднозначне ставлення академіка Бажана до мистецького спадку художника-авангардиста Єрмилова в контексті шеститомного видання «Історії українського мистецтва», випущеного ще в 1960-1970-х Головною редакцією Української Радянської Енциклопедії.

—  За доби заборони авангардного мистецтва Бажан, який любив 1920-ті роки, «прикривав» їх і намагався їх оприлюднити. Редагований ним 5-й том «Історії українського мистецтва» м’яко реабілітував і бойчукістів, і Богомазова, й Єрмилова.

—  Одна з перших Ваших книг була присвячена учню Василя Кричевського, самобутньому українському живописцю, художнику театру і книги Анатолію Петрицькому. Його талант як митця визнавав сам Пікассо, а Ви його назвали «генієм українського авангарду». В чому полягає винятковість цього обдарованого колориста і монументаліста?

—  Велич Петрицького полягає у рішучій реформі оперного та балетного мистецтва у Харкові, Києві, Одесі 1920-х на засадах конструктивізму. Це було безприкладним на європейському кону.

—  З інтересом дізнався з української Вікіпедії, що Ви є експертом і консультантом аукціонів «Крістіз» і «Сотбіс». Можете пригадати, які роботи українських авангардистів минулого століття брали участь у торгах останнім часом?

 — На аукціонах світу з’являються твори Архипенка, Богомазова, Бурлюка, Екстер, Хвостенка-Хвостова, Меллера, Петрицького. Єрмилова, Малевича.

*Оп-арт   (від англ. op art (optical art) стиль сучасного мистецтва, який широко використовує оптичні ілюзії.

**Культур-ліга   (їд. קולטור-ליג‎, Культур-Ліге, Ліга культури, Ліга єврейської культури, Київська Культур-Ліга)   єврейська світська благодійна і культурно-просвітницька організація. Діяла в 1918-1924 роках.